Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
Дарина прокинулась пізньої ночі. Якби опинилась в селі, то точно почула б перших півнів. Заснути не вдавалося. Вона крутилася зі сторони в сторону, але намарно. Вчорашня розмова і ультиматум Бойка не давали спокою. Треба, мабуть, пробувати втілити в життя те, що задумала. Тим паче більше шансів не матиме.
Дарина повернула голову вбік. Макар лежав на животі, підіпхавши руку під подушку і його рівномірне дихання вказувало на глибокий сон. Після того, як вона вчора принесла йому чай, одягнена в той самий новий червоний халатик, звабливо при тому прогинаючись в попереку або піднімаючи неіснуючу річ з підлоги, він потім добряче її “покарав” за свавільність під час важливої наради.
Опісля, коли вони лежали виснажені і задоволені, Макар несподівано і тихо заговорив, не відриваючи погляду від стелі:
– Хочу тобі дещо сказати, - такий початок і подавлений тон голосу не могли віщувати нічого доброго. Вона знала про що він. Давно це відчула. Відганяла передчуття, щоб до відмови насолодитись ним, поки мала таку можливість. - Наша домовленість…
– Я розумію. Не треба зараз, - перебила його тим самим тоном, але прохання.
Макар не продовжував. Вони давно навчились безсловесній розмові і знав, що пояснення зайві. Давно повинен був зробити це - розірвати до болю солодкий зв’язок, але кожен хворий залежністю тільки на словах герой. До пекельної агонії доводило розуміння, що життя “закінчується”. Вовком вити хотілося від такої перспективи. Далі знов безпросвітний холодний морок буття, але знав, що так повинно бути. Легше від того розуміння ніколи не було, а тепер і поготів. Коли вона лежала поряд. Коли тепло її тіла зігрівало не тільки його тіло, а й єдино можливим способом давало відчути свою душу і себе людиною. Вона. Тільки однією своєю присутністю в його житті. Але…
Він і так дозволив собі забагато того, чого не можна було і на що, в принципі, не заслуговував. Довів до критичного моменту, якого остерігався. Їхні стосунки вийшли за рамки пустого зв’язку в очах небажаного оточення. Більше ризикувати не міг собі дозволити. Уже навіть помітив підозрілу… активність поряд з її домом. Тепер залишилось тільки подбати про її забезпечене майбутнє і на тому все.
Дарина силоміць відірвала погляд від солодкого видовища - сплячого Макара, якого дуже хотілося чи то поцілувати, чи вкусити; обережно відсунула ковдру і максимально тихо піднялась з ліжка, яке, благо, мало нескрипучу конструкцію. З тумби поряд взяла свій телефон. На носочках перетнула кімнату і вийшла крізь привідчинені двері в коридор, де панувала суцільна темнота, яку розбавляло тільке скупе нічне світло з вікна в самому кінці. Дівчина знервовано-швидким кроком попрямувала до сходів на перший поверх. Кров гупала у вухах і пам’ять сама орієнтувала в просторі, бо Дарина могла думати тільки про те, наскільки ризикує зараз. Найменше чого хотілося, так це зрадити скарб довіри Макара, а це неодмінно станеться, якщо він побачить її за тим, чим вона збиралася зайнятись. Тоді вже ніякі пояснення не допоможуть, навіть правда.
Смішно, мабуть, і наївно припускати таке, зважаючи на непохитні переконання Макара, але вона десь навіть надіялась, що, можливо, Бойко заспокоїться, “отримавши” ту кляту інформацію і ворожнеча зійде нанівець. В них з Макаром більше не залишиться точок дотику і з чужим минулим, яке тягне назад, буде покінчено. А це те саме минуле, яке не дає рухатись вперед і їй - їм обом. Бо де він, там і вона. Хай не одразу, але поштовхом, початком стати може. Наївні… наївні сподівання до відчаю закоханого серця.
Дарина безшумно спустилась на нижній поверх і прибавила швидкості крокам в коридорі до його кабінету. Очевидно ж, що якщо щось шукати, то там. Хвилин п’ять витратила на пошуки дверної ручки (кляті непомітно вмонтовані двері) і зайшла досередини. Дверей щільно не зачиняла, щоб мати можливість чути найменші звуки зовні. Хоча задумка виглядала марною, оскільки серце оборотів тільки прибавляло і шаленою швидкістю розганяло тілом кров - навіть без стетоскопа чітко чула крайню ступінь знервованості, що буквально глушила.
Швидко перетнула відстань до робочого столу. Щось підказувало першочергово йти на пошуки саме туди. Вона аж тепер увімкнула телефонний ліхтарик і взялася обережно відсувати шухляди. Нишпорила рукою, перекидаючи папери та намагалась намацати чи вздріти те, що могло б бути флешкою. На вулиці завищала автомобільна сигналізація і Дарина підстрибнула від переляку. Спам'яталася. Що вона творить? Руки затремтіли. Зробила кілька глибоких вдихів. Пронизливий звук, хвала небесам, швидко припинився. Дівчина бігом опанувала себе і відчинила найнижчу дверку, бо у верхніх шухлядах крім паперів і канцелярії, яка тільки пальці поколола, не було нічого.
Вона присіла на зімлілих ногах, щоб уважніше роздивитись середину. Прицільне світло ліхтарика бігало в схвильованих долонях і не вдавалось його сфокусувати в потрібному напрямку. Даринина розхитана увага виловила в полі зору один тільки сейф. Це ж Макарового батька! Якщо там нічого не знайде, то інших варіантів на гадку не спадало. Вона ввела код і тут совість особливо гостро штрикнула серце. Але ж це не зрада! Вона вкотре глибоко вдихнула і відчинила дверку. Знов нишпорила поміж папери і в один момент наштовхнулась на щось, що могло бути флешкою і потім ще раз. Вона поспіхом вийняла два прямокутничка, менших розміром від запальнички. Бліін! Їх ще й дві. А якщо це ще не кінець?
Вирішила одразу перевірити. Дуже ризикувала, але вже краще глянути тут - на місці, аніж йти до вітальні, де залишила свій ноут. Вона випрямилась на колінах і ввімкнула його ноутбук на столі. Секунди, поки той запускався, видавались вічністю. Дарина швидко підключила через перехідник, який благо, був уже приєднаним (кляті макбуки) і побіжно переглянула вміст. Не те. Тут всього-навсього недавно складена податкова звітність. Непотрібну флешку швидко замінила інша. Дарина відкрила і там наткнулась на папки, але зайти досередини не дали паролі. Втім достатньо було назв, де фігурувало прізвище Бойко, щоб зрозуміти - знайшла. Вона зробила на телефон фото відкритого вікна з назвами папок, після чого позакривала все і вимкнула комп. Не забула роздивитися зовнішній вигляд самого накопичувача, перед тим, як закинути його назад до сейфу. Тремтливими пальцями позачиняла все і дозволила собі перший полегшений видих.
