Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Після пари годин посиденьок до Олі подзвонив наречений. Сказав, що неподалік і може її забрати додому. Дарина відмовилась від пропозиції підвезти її, бо запланувала пройтись крамницями - потрібно дещо прикупити. Подруги тепло попрощалися і розійшлись кожна своєю дорогою.

Дарина цими вихідними залишалась в Макара. Він пару днів був у відрядженні і вона вже страшенно скучила за ним. У всіх розуміннях скучила. Хотілося якось його порадувати чи навіть подразнити. Оте подразнити баламутило уяву до запаморочення. Так, їхні постільні забіги носили всі відтінки близькості - від неспішних і дурманливих до диких, нестримних з домінуванням-підпорядкуванням. Експеримента ради навіть Дарина пробувала себе в якості першого, але Макарові ця роль вдавалась і підходила явно краще. Дівчина змушена була собі зізнатися, що саме ті моменти близькості, довіри, покори і своєї повної віддачі були найбільш засліплюючими неземною насолодою аж до втрати себе. 

Після відвідин кількох крамниць, дівчина нарешті знайшла те, що шукала, тобто те, в чому хотілося показатись перед Макаром - червоного кольору коротенький пеньюар і з трусиками (які, певно, не пригодяться). 

Вона вийшла з крамниці, замріяно всміхаючись своїм фантазіям, але побачене миттю стерло терпку радість з обличчя. Навпроти, через прохід, спершись об перила стояв той самий моторошний кремезний незнайомець і дивився уважно на неї. Вона різко видихнула затамоване повітря, відвела увагу і пустилась праворуч - в напрямку виходу. 

Проте не змогла зробити і пари кроків, як її наздогнали слова, сказані скрипучим голосом:

– Пані Дарино, можна вас на секунду?