Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Навіть не знаю, співчувати тобі чи заздрити, - захитала жалісно головою.

– Так вже й не знаєш? - підморгнув.

– Шеф, я дико перепрошую, - несподівано пролунав басовитий голос Міші. - Ви б так не спішили йти до першого-ліпшого шарлатана. В мене є знайомий хороший спеціаліст. Дуже раджу піти до нього. З цим не варто жартувати.

– Міша, мені треба зуб лікувати, а не пересадку серця робити, - необґрунтована наполегливість водія здивувала.

– Все ж дуже прошу дослухатись мене. Я можу хоч зараз йому зателефонувати і він вас прийме, - стояв на своєму водій.

– Міша, я чогось не розумію?

– Всього-навсього порада, заснована на невдалому життєвому досвіді. Я з отаким от шарлатаном зуба втратив.

Макар важко зітхнув. Та байдуже, власне.

– Дзвони своєму спеціалісту. Ти кого-будь дістанеш.

Міша задоволено (чи то полегшено) видихнув і одразу схопився за телефон. Поки домовлявся про прийом, Дарина тихіше звернулася до Макара:

– То ти в нас везунчик, який сьогодні втратить стоматологічну “незайманість”? - піддразнила його дівчина. У відповідь тільки досадний смішок. - Якщо вже такі справи, то краще я залишусь в себе, - докладала всіх сил, щоб зробити жалісну усмішку впевненою. Потрібно використовувати моменти, які саме життя підкидає. Потрібно відвикати.

– Гаразд, - після короткої паузи погодився важким видихом. - Міша, ну ти зрозумів.

– Маршрут змінено, - тільки й відповів той. 

Хвилин через п’ятнадцять чорний позашляховик рушив з-під під’їзду дев’ятиповерхового будинку. Дарина дивилася вслід, тамуючи смуток розставання. До себе в пусту, а від того дратівливо-тиху, квартиру не поспішала. 

Коли авто заховалось за рогом будинку навпроти, дівчина змогла відірвати увагу від дороги. Вона відсторонено поблукала доглянутою, озелененою територією перед будинком і раптом наткнулась на пильний погляд незнайомця. Хоча, таке визначення не точним буде.

Праворуч, біля, припаркованого на тротуарі, темно-синього дорогого седану стояв, точніше сперся об бік машини, невисокого росту кремезний світловолосий чоловік. Дарині мимоволі загадались ті самі вибивали з бандитських фільмів дев’яностих. Хмурий, загрозливий вигляд в даному контексті доправляли чорні штани з такою ж сорочкою і навіть за всіма стереотипами шрам від скроні через усю щоку до підборіддя. Дарина відчула на собі його липку увагу, від чого неприємні мурахи не забарилися. 

Чому не зовсім підходило визначення незнайомець? Та тому, власне, що дівчина його тут уже помічала. І вже не вперше відчувала на собі цю пильну моторошну увагу. Можливо це її буйна фантазія розійшлася і така поведінка звична для чоловіка. Всі ми зі своїми певними особливостями. Та внутрішній голос нашіптував, що ні - його увага зумисно пильно спрямована в її бік, а не на кого попало.

Дарина швидко відвернулась і кинулась відчиняти вхідні двері, тікаючи від неприємного передчуття. Зараз навіть спішила заховатись за стінами своєї затишної квартири.

Після того, як дівчина зникла з поля зору, незнайомець неквапом дістав з кишені телефон і набрав потрібний номер.

– Алло, шеф, - почав одразу, як тільки на тому кінці відповіли. - Гадаю, спробувати варто. Початковий план завжди встигнемо організувати, тим паче водій ніби не проти співпрацювати - за такі то гроші. А тут, раз випала можливість, треба з дівкою поговорити. Якщо хто і зможе дістати інформацію, то вона, - після мовчазної паузи на репліку шефа, чоловік продовжив. - Точно не чергова підстилка. Що-що, а на таке в мене чуйка гостра, - знову відповідь на тому кінці зв’язку, що спровокувала іронічний смішок. - Добре, на днях виловимо її. 

Розмова закінчилась. Чоловік вимкнув телефон, окинув недобрим поглядом будинок і пішов відчиняти двері з водійського боку. За пару хвилин в тихому дворі нового, але ще недобудованого, житлового комплексу противно засвистіли автомобільні шини.

*** 

В суботу Дарина домовилася зустрітися з Олею і пройтись торговим центром. Давно подруги не бачились і виникло непереборне бажання поспілкуватися про життя-буття кожної. Дарина хотіла до компанії ще Ксеньку покликати, але в тої дівчатка прихворіли і вона змушена була відмовитися. 

За посиденьками в кафе здебільшого говорила подруга. Їй, як виявилося, було що сказати, а саме Дарина дізналася, що Оля на днях заручилася. З тим самим чоловіком, що стрівся їй тоді, коли був найбільш потрібним - після розриву з Олексієм. Колишній хлопець, до слова, майже одразу після розставання звільнився з фотостудії, очевидно, незручно стало працювати поряд з нею. Зараз наче теж був у стосунках, але наскільки серйозних, невідомо. Оля цим, в світлі свого нового життя, не цікавилась, а з Дариною після ганебної бійки він теж, здавалось, уникав спілкування і випадково зустрітись не випадало можливостей. 

Дарина щиро раділа, бачачи щасливі, переповнені світлом радості, очі подруги, коли та ділилася планами стосовно близького весілля. На запитання про себе, відбувалась сухими фразами про “нічого нового”. По суті, так воно і було, а затьмарювати атмосферу хороших новин своїми незрозумілими тужливими думками не хотіла. Краще переймати від подруги позитив, а не сіяти свою сумнівну меланхолійність.