Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Я не зобов’язана виконувати всі твої примхи, - прошепотіла протестуюче. Інстинкт самозбереження на вихід!

– Не зобов’язана, - впевнено погодився, але внутрішня лихоманка від цього солодко-задоволеного тихого голосу тільки посилилась, досягаючи рекордних показників. 

Знала, що не варто його дразнити, але це не зупиняло чинити напроти. Більше того - працювало з точністю до навпаки. 

– Але тобі це так не минеться, - він гучно втягнув носом повітря - її аромат - і заставив вібрувати напругою наступних слів. - Як же я хочу нагнути тебе і засадити…

Договорити не вдалося. Почувся радісний дитячий крик і на Макара налетіли дві бірюзові хмарки, відриваючи від Дарини. Він підхопив дівчаток на руки і підняв догори.

– Я казала, що дядько Макар - Бетмен, - зраділа Лілічка і взялася обіймати його за шию.

– І хто посмів сумніватися в цьому? - всміхнувся на їхні радісні моськи дядько.

– Мама казала, що ми уже важкі і ти нас не піднімеш, - насупилась Маргаритка.

– Тоді ходімо, покажемо мамі, що вона помилялася, - запропонував він.

– Тобі довго вдавалося приховувати своє подвійне нічне життя. А я то думала, хто постійно рятує Готем від злочинців, - піддразнила його Дарина. 

Зараз був один з тих вкрай рідкісних моментів, коли очі його проявляли Макара з її пам’яті - милого, доброго, смішного і веселого. 

Спинити б цю мить назавжди… Де він майже щасливий. Де в міру його щастя, щаслива і вона.

– І так легко спалився, - вдав досаду, але зразу ж знов заговорив до дівчаток. - Швидко забирайте в мене з руки пакети. Якщо мама буде сварити, що забагато шоколаду - відправляйте її до мене. Домовились? - дівчатка синхронно закивали. 

Макар зібрався нести принцес до мами з бабулею, але Дарина перепинила шлях - хотіла цю милу картинку зафіксувати на камеру. Чоловік навідріз відмовився, мотивуючи небажанням фотографуватися. Дарина дуже не сперечалася, а просто вирішила ловити спонтанні - найцікавіші моменти взаємодії стрика з племінницями.

Залишок вечора минув у приємній, веселій, невимушеній атмосфері дитячого свята. На прощання Ксенька витягла з Дарини обіцянку ще якось зустрітися і поспілкуватися. Та, в свою чергу, нічого проти не мала, оскільки і самій хотілося завести тісніше знайомство з активною, усміхненою і доброю дівчиною, що ще й виявилась землячкою. Тем до розмови і приводів до дружби мали вони більше, ніж достатньо. 

Макар з Дариною вийшли на вулицю нічного міста. Дівчина чомусь собі подумала, що додому поїдуть, тобто відвезе їх Міша, але шеф залишив його розвозити Ксеньку з дівчатками і Світлану Вікторівну з чоловіком по домівках.

– А ти хіба не пив за столом? - задумалась Дарина, запитально вигнувши брову, коли Макар відчинив перед нею двері свого авто.

– Мене не стільки дивує твоя цікавість, як те, куди ти дивилася, що не знаєш відповіді на питання, - хмикнув з поблажкою. Вона сіла в машину і Макар зачинив двері. Обійшов спереду і плюхнувся на водійське сидіння. 

– А ти не вважаєш, що надто високої про себе думки, якщо впевнений, що я повинна дивитися тільки на тебе? - вступила в протистояння. Він завів авто і плавно рушив з паркінгу до дороги.

– Не вважаю, - закивав лукаво бровами, покосившись поглядом на неї. От же ж негідник! Дразниться. Проти такої залізної логіки і сказати нема що.

Дорогою Дарина взялася розпитувати про результати його відрядження, але Макар не спішив розповідати. Вони проїхали зовсім небагато - ледь подолали пару кілометрів, як він спинив авто на узбіччі. Дівчина щось говорила, але раптове хвилювання закалатало серцем в горлі.

– Чого ти зупинився тут? З машиною щось не так? - спитала.

– З машиною все добре, - підморгнув і без зайвих пояснень відчинив двері та вийшов на вулицю. Знов обійшов спереду, перебиваючи світло від фар, і відчинив двері поряд з нею.

– Виходь і сідай на заднє сидіння, - посміхався кутиком чуттєвих губ, а жар його уваги пропалював нутро наскрізь.

– Чого це? - небезпечні, а від того захоплюючі ігри з тим вогнем.

– Або ти сама пересядеш, або я тебе перенесу. Вибір за тобою. 

Вибір? Він жартує? Де він там вибір побачив? Дарина примружилась злостиво і демонстративно гордо вийшла з авто. Сама перед собою відчинила двері і, пропалюючи його зверхнім поглядом високо піднятої голови, сіла на заднє сидіння. Збиралась сильніше гримнути дверима, але Макар не дав. Відчинив навстіж і задивився на неї. 

– Знімай одяг, - ох і дратівливо довольний в нього вираз обличчя. 

Вона не спішила слухатись. Його владні замашки спонукали противитись. Це щось інтуїтивне. А от терпляче очікування мало протилежну дію. Сили її протистояння не рівнялися його. Він задоволено міряв її впевненим поглядом, а вона… здавалась. 

Її настрій почав втрачати впевненість, застилаючи сірі очі наркотичним туманом. Долоня потяглась до плеча і брителька сукні сповзла донизу. Потім друга. Макар не витримав. Схилився до неї, що перестала дихати, відчуваючи об’ємну ауру його близькості і приємний аромат, що додавав тремтіння в колінах. Чоловік потягнувся до її спини і розстібнув сукню. Спустив до талії. 

– Лягай, - сперся на коліно поряд, нависаючи над нею, і прошепотів на вухо. Тепер залишилась тільки слабкість покори і очікування.