Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко
– Ти справді думаєш, що його можна зрозуміти? - хмикнула Дарина іронічне у відповідь.
– Скажемо так - в даному випадку легко, - сміх Ксеньки нагадував дзюркотливий струмок і вперто селив позитив у душі. - Ходімо, привітаєшся зі Світланою Вікторівною і познайомлю тебе з моїми Зірочками.
Мама Макара розмовляла (чи то пак слухала) з дівчатками, років семи в однакових пишних бірюзових сукнях та коронами на темноволосих голівках, і розгублено переводила погляд від однієї до іншої, які наперебій захоплено щось їй розказували.
– Дівчатка, дайте бабусі трохи перепочити від ваших безкінечних історій, - засміялась Ксенька здалеку. - Тут тьотя Дарина має для вас подарунок.
Дві пари оченят глянули на маму, а за тим, з пересторогою, на незнайомку. Давно то було, але дівчина могла поклястися, що бачить зараз дві малі копії усміхненого Данила, який в неї колись пиріжки просив і заразом дразнив Макара. Серце болісно стислось.
Після знайомства і вручення кожній принцесі по пакету, змінили гнів на милість.
– А дядько Макар коли приїде? - спитала, здається Лілічка. Такі вони однакові, що тут час потрібен, щоб навчитися розрізняти.
– Зовсім скоро. Затримався у відрядженні, але просив передати вам, що сильно скучив і дуже спішить на день народження, - всміхнулася Дарина на милу зацікавленість.
– Ми теж, - похнюпилась інша дівчинка. - Він завжди нас дуже високо, аж до стелі підіймає.
– Маргаритко, ви вже дорослі і дядькові заважко буде вас двох підіймати на руках, як колись, - терпляче заперечила Ксенька.
– А от і ні. Дядько Макар сильний як Бетмен, - не погодилась Лілічка, надувши губки на маму, яка посміла засумніватися в можливостях улюбленого родича.
– Добре, як Бетмен, - кивнула мама, погоджуючись з дитячою святою впевненістю. - Ну біжіть, а то друзі чекають. Негарно кидати гостей самих.
– Ми хотіли розказати бабусі, що Саша нас за волосся тягав, - пояснила Маргаритка, насупившись незадоволено, і показала пальчиком в сторону зграйки дітлахів, які юрмилися біля аніматорів, що проводили веселий конкурс. Ксенька з Світланою Вікторівною заспокоїли дівчаток і відіслали до менших гостей.
– Привіт, Дарино. Добре, що ти прийшла. Рада тебе бачити, - змогла нарешті, як годиться, привітати новоприбулу Макарова мама - притягла в обійми і легенько поплескала по спині. Зразу відсторонилась і продовжила, сказаними раніше Ксенькою, словами компліменту про гарний вигляд. - Я вас на трохи залишу. Страшенно хочу пити, потім дізнатися, де мій чоловік запропастився. Либонь, випиває вже з твоїм татом, Ксеню, - захитала головою в досаді, - ну а далі мушу потеревенити з другою бабусею, - всміхнулась дівчатам і пішла до столу за склянкою води.
– Бабуся в онучках душі не чує, - Дарина провела Світлану Вікторівну доброю посмішкою.
– Це так, - погодилась Ксенька. - Бачить в них Данила. Зрештою, як і всі ми, - голос виказував більше, ніж вона хотіла показати. Потухлий погляд був тому доказом.
– Я теж помітила схожість, - погодилась Дарина.
– Ти знала Данила? - шоковано округлила очі Ксенька, піднявшись від такої інформації духом.
– Так, ми були знайомі, - відповіла дівчина посмішкою з нальотом печалі.
– Тепер я не дам тобі спокою, поки ти не розкажеш усе в деталях, - жалісно скривилась нова знайома, з усіх сил вдаючи звичайну цікавість. Але не виходило. Вона досі любила Данила. Стільки років уже, як його нема… Невже так можна?
Вважаєш, не можна, Дарино? Навіть багато говорити не потрібно, тільки одне-єдине - Макар. Раптом вже і не такою дивною любов Ксеньки до Данила крізь роки видається. Правда ж?
Тож довелось згадувати своє юне знайомсво з братом Макара, але вже за святковим обідом. Ксенька познайомила Дарину зі своїми рідними і друзями, запросила всіх до столу, а сама в нетерплячці примостилась, готова слухати про батька своїх дітей. Приємною вона була, навіть різниця у віці в п’ять років не відчувалася. Молода, красива, променисті очі вказували на добродушну, веселу вдачу, але відбиток туги затьмарював смішливий карий погляд.
Дарина несподівано насолодилась легким і невимушеним спілкуванням з Ксенькою, наче з хорошою подругою. Давненько вже такого не було. Оля завела нові стосунки, очевидно, здорові і з головою поринула в них. Тепер перемовлялись подруги про своє життя-буття кількома фразами і здебільшого у фотостудії. Отак потроху коло близького спілкування Дарини звузилось в основному до Макара.
До речі, промовка про вовка - що ж він так безсовісно довго мучить її своєю відсутністю? І неважливо, що дві години ще не минули, якщо повітря в легені не лізе, а тільки нестерпне бажання побачити його.
Після застілля Дарина приступила до третього свого подарунку - фото. Знимкувала все і всіх. Посеред зйомок дитячих забав, у кишені об’ємного подолу сукні завібрував телефон. Подих перехопило від абонента, що прислав повідомлення. На його: “Виходь. Я чекаю тебе в машині” відповіла, як і попереднього разу: “Не видумуй. Я зайнята. Потерпиш”. Але чого так середина завмирала і руки тремтіли, натискаючи “Надіслати”? Хвилин через п’ять вогонь заборонених ігор, який вже запалив кров, обпік ще сильніше.
Дарина намагалась всі думки зосередити на пошуку найкращих ракурсів. Зупинилась недалеко дверей і взялася переглядати зроблені світлини. Незадовго відчула позаду знайоме силове поле, що непереборною гравітацією завжди і стрімко поглинало під свій вплив. Реальність вмить розмилась своїми барвами і звуками. Джерело її персональної непояснимої сили зупинилось позаду - майже торкаючись грудьми напруженої спини і залазячи в ніздрі свіжим морським ароматом парфумів. Дарина судомно вдихнула, а на видих не спромоглася. Заніміла.
