Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Пані Світлана побажала молодим людям хорошого дня, почергово обіймаючи, почула те ж у відповідь і пішла в своїх справах.

– А хто така Ксенька? І онучки? В тебе ж наче нема сестри, - здивовано перепитала Дарина, залишившись з Макаром наодинці.

– Ксенька була дівчиною Данила. Вона завагітніла і вони збиралися одружитися, але… - сперся долонями на стільницю кухонної шафи і схилив голову з важким видихом приреченості, - але його вбили.

Дарині спазм гидкої безпорадності стис грудну клітку. Вона підійшла до Макара і просто обійняла його з-за спини. 

– Їй було дуже важко. Одного разу я ледь встиг зняти її з вікна, - прошепотів чоловік і тіло в її обіймах напружилось. - І дівчатка… ніколи не побачать свого тата.

Дарина мовчала і тільки подумки благала небо передати їй хоч часточку того болю, що зараз відчувала в ньому. Все б віддала за можливість якось допомогти йому, втішити і розрадити, бо про загоєння ран навіть мріяти собі не дозволяла.

День продовжився звичним режимом - Макар поїхав у своїх ділових справах, а Дарина на сьогодні мала домовлену фотосесію. Це було добре. Творча робота гарно розвантажувала накопичені душевні переживання. Дарина дозволила собі цілком віддатися процесу зйомки клієнтки з оригінальною цікавою зовнішністю, яка дуже нагадувала жінок зображених на картинах епохи Відродження. Фото виходили особливо атмосферними і ідеї для зйомки ломились одна поперед одну.

Додому дівчина вернулась доволі пізно. Макара ще не було, але написав, щоб не чекала його і вкладалась спати сама. Закралась підозра, що він сьогодні не тільки вирішив надолужити згаяний ранковий час, а і за робочими моментами забутися від важких переживань, що мимохіть вибрались зі сховку. Дівчина вкотре відчула себе нікчемною і безпорадною перед відчайдушною потребою зарадити йому.

Попри його пораду, Дарина таки чекала, але близько півночі непомітно для себе провалилась в неміцний і поверхневий сон. За той ще недовгий час, що спала з Макаром, уже встигла звикнути до його заспокійливої близькості.

Прокинулась посеред ночі. Роззирнулась по ліжку. Пусто. Година на телефоні світилась без двадцяти третя і тривога не забарилась. Хотіла спочатку подзвонити, але в останню мить написала: “Де ти? Я хвилююся?”. Телефон швидко блимнув відповіддю: “В себе в кабінеті”. Полегшення аж голову задурманило.

Дарина встала і, не вмикаючи електрики, пішла босоніж коридором на перший поверх. Вона за сьогодні нестерпно скучила за ним, а сон і так уже найближчим часом не світить. На решті квартири теж панувала темрява і дівчина ледь намацала дверну ручку його кабінету. Відчинила обережно і ступила в глибокі сутінки просторої кімнати. Думалося, що Макар зайнятий вирішенням чергових свої бізнесових питань, але ні. Вона не одразу й побачила його темний силует на дивані. Безшумно ступила босими ступнями ближче.

– Ти чого тут в темноті сидиш? - спитала тихо і помітила відблиск склянки в його руці, на яку потрапив тьмяний промінець нічного міста. - Чому не йдеш спати?

– Не спиться сьогодні, - відповів просто і відпив зі склянки рідину, що вкотре замиготіла блискітками.

Дарина скоротила відстань в пару кроків і сіла поряд Макара, підгинаючи ноги під себе. Мовчки притулилась, поклала голову на його плече і обійняла.

– Розблоковані зранку спогади мучать? - тихо спитала.

– Трохи. Мабуть, - знову відпив зі склянки і Дарині вдарив у ніс запах спиртного.

– Ніколи не бачила, щоб ти рятувався алкоголем,- погладжувала його грудну клітку, дивлячись перед собою.

– Бо я так ніколи не робив.

– А чим ж тоді відволікався? Якщо поговорити, то я завжди до твоїх послуг. Цього часто більш ніж достатньо.

– Можна було б поговорити, але все вже сказано. В мене нема бажання створювати собі амплуа таємничого мученика. Просто періодично потрібне перезавантаження. Не переймайся. 

– Ти ж розумієш, що твоя порада працює з точністю до навпаки? - хмикнула іронічно. - Ну гаразд, алкоголь для тебе в новинку. Значить накопичений негатив ти звик випліскувати іншим способом. Може поділишся, бо не дуже втішає перспектива алкоголізму, не вважаєш?

– Не хвилюйся - перспектива малоімовірна, - почула смішок у відповідь.

Дарина помовчала в роздумах. Здогадалася про способи його емоційної розрядки. Шалена думка промчала тілом, розганяючи гарячу кров венами. Вона хотіла допомогти йому. І зараз навіть не тільки йому. Бажання сніговою лавиною стрімко накривало свідомість. Дарина підняла з його плеча голову і глянула на силует масивного стола. Спогади розблоковано. Ще неприємні, але їх можна витурити і замінити. 

– Чому ти так важко дихаєш? - спитав Макар і напружився - відчув її. Вона відсторонилась, опускаючи ноги на підлогу.

– Зачекай мене тут. Я швиденько, - сказала, а голос уже збуджено вібрував. 

– З місця не зійду, але ти куди зібралась? - бачила в уяві здивовано скинуті чорні брови. Дарина вихопила з його руки склянку і одним махом перелила залишки бренді в себе.

– Увімкни тьмяне світло, - кинула збуджено і поспішила до виходу під здивованим поглядом Макара.

Дарина, тремтячи всім еством, забігла до своєї кімнати і кинулась до шафи. Скоро відшукала потрібну сукню, яку хотіла знову полюбити. Зняла піжаму і наділа джинсове плаття з подолом у грайливі волани. Далі, на зімлілих ногах і постійно витираючи змокрілі долоні об жорсткувату тканину, вернулась до кабінету.