Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

– Вітаю, Дарино, - біля дівчини, яка стояла на тротуарі недалеко дороги, зупинилась Валерія Сергіївна. Жінка дружелюбно посміхалась.

– Добрий день, пані Валеріє, - відповіла в тон їй Дарина.

– Хотіла запропонувати підвезти тебе, але, припускаю, чекаєш на когось? 

– Так, Макар пообіцяв забрати.

– Отже, ви досі разом, - здивовано підтисла нафарбовані губи жінка, констатуючи.

– Якщо можна так сказати, - Дарина невиразно повела плечем у відповідь.

– Розумію... Ну, але гаразд. Якщо вже випала нагода, то хотіла б похвалити тебе. Project-менеджер задоволений твоєю роботою в команді і креативністю стосовно нового замовлення. Сподіваюсь, і тобі подобається робота.

– Звісно. Як інакше, - впевнено відповіла дівчина, доправляючи слова ввічливою посмішкою.

– Що ж, залишається тільки порадіти, що наші сподівання не виявились марними, - Валерія Сергіївна поплескала дівчину по плечі і раптом глянула прямо. - Тоді до завтра. Бачу, он по тебе якраз приїхали.

Дарина зиркнула в тому самому напрямку. Справді, на світлофорі віддалік зупинилось авто Макара.

– Так, до завтра і дякую, - відповіла жінці, яка уже пустилася тротуаром до паркінгу через дорогу, де залишала своє авто. 

Дівчина справді була вдячна пані Валерії за справедливе, можливо, навіть строге, але добре ставлення в плані професійних обов'язків. В колективі, офіційним членом якого Дарина стала десять місяців тому, це сприяло створенню здорової робочої атмосфери. Не без негативних моментів (такого не уникнути), але загалом працювати виявилось цікаво і комфортно.

Життя її, за період присутності в ньому Макара, відчутно покращилось. В матеріальному плані. В неї з’явилась чудова робота, в неї тепер було своє житло, вона забула, що таке громадський транспорт чи витрати на їжу. Все це забезпечував він. Не забезпечив тільки одного - того, що потрібно їй було найбільше. Яка іронія, що маючи все, вона не мала нічого - не мала поряд (як би того хотілося) його самого.

Їхні нестандартні стосунки ще тривали. Розслідування стосовно хабарництва закінчилося і причин продовжувати фарс більше не було. Але вони все не могли остаточно порвати. Вимучено тягнули резину свого солодкого болю. Вона знала, що рано чи пізно цей час настане, але сама не знаходила сил першою поставити в їхній історії крапку. Встигне ще побути без нього і поки щемливо призбирувала фантастичних моментів їхньої близькості у всіх її проявах.

Одного разу навіть не втрималась від ганебних просьб переосмислити своє ставлення до життя, але спалах відчаю швидко погасила. Вона достатньо пробула поряд з ним, щоб знати, що нічого не змінилося. Його реальність не стала іншою. Макар не збирався брати відповідальність за чиєсь поламане життя чи, тим паче безпеку. Цікаво, чи усвідомлював він, що хоч-не-хоч, але ця відповідальність вже була на ньому. Руїни майбутнього життя без нього виднілись перед очима, зовсім близько.

Дарина не могла позбутися тривожного передчуття, що кінець стосункам вже на відстані витягнутої руки. До всього, з’явилось відчуття навислої грозової хмари, що вперто подразнювала хитку душевну рівновагу. Дарина навіть, щоб полегшити невідворотність і почати звикання, віднедавна періодично стала ночувати на своїй квартирі. Макар спокійно (чи то приречено) і навіть схвально поставився до цього рішення. Якщо розлуки не уникнути, то можна хоча б поступово рвати мотузки, щоб віддача не так боліла і не роздерла до крові. 

Перед дівчиною зупинився чорний позашляховик. Вона швиденько скоротила відстань, відчинила двері і застрибнула на заднє пасажирське сидіння. 

– Привіт, - теплий синій розлився нутром до легкої млості. - Що? Що ти так всміхаєшся? Цукеркою на роботі пригостили? - кумедно-запитально заломив брову Макар.

– Ще скажи барбарискою, - сміялась йому у відповідь і задоволено потягнулась назустріч для поцілунку. - Просто настрій хороший. Валерія Сергіївна кілька хвилин тому похвалила мою роботу. Чим не причина до радості, - проговорила задоволено йому в губи, обвиваючи руками шию. Не хотіла визнавати справжньої причини своєї посмішки, яку сама за собою не помітила і вчасно не подавила. - Ой, до речі, Міша привіт. Від ранку не бачились.

– Привіт, - водій відірвав увагу від дороги і скосив усміхнений погляд. - Ваш хороший настрій це найприємніші моменти дня.

– Міша, слідкуй за дорогою, - Макар ревниво вертав увагу Дарини до себе.

– Yes, sir, - вигукнув той у відповідь добродушне.

– Отже, на роботі все ок, - захлопнув ноут в себе на колінах. Дарина відсторонилась від Макара і сперлася на сидіння в зручнішій позі. - Лєра слів на вітер не кидає. Знав, що ви спрацюєтесь, - підморгнув трошки бісиками.

– Так, нам вдалось, - відповіла м’яко і поспішила змінити тему. - Ми зараз до тебе?

– Ти зараз до мене, а я ще маю справи.

– Які ще справи? Вечір на дворі, - надула губки і дозволила собі капризність, оскільки встигла погрітися в передчутті часу проведеного з ним. Його ж уже так мало залишилось - того часу. Звідки такі думки?

– Сподіваюсь, ти вибачиш мені, коли дізнаєшся, що я вперше, за все своє ще таке юне життя, мушу йти до стоматолога, - скривив винувато свою красиву моську. Про адекватну реакцію на нього такого покладатись не приходилось.