Пам'ятай мене таким - Хелена Власенко

Дарина завмерла в нерішучості, але проігнорувати звертання не могла собі дозволити. Вона розвернулась і, тамуючи інтуїтивну схвильованість, запитально глянула на чоловіка.

– Я дуже перепрошую за свою спонтанність, - почав він люб’язно, але щирість посмішки ставила під сумнів неприродня в цьому випадку награність, - але маю до вас прохання, - облесність поведінки чоловіка тільки підливала олії у вогонь її зростаючої антипатії.

– Слухаю вас, - сухо відповіла дівчина.

– Мій шеф, він, до речі, зараз тут в ресторані поряд, - одразу уточнив, вказуючи рукою напрямок і з черговою облесною посмішкою, яка відтіняла чимось… небезпечним та швидше відштовхувала, аніж прихиляла, - має до вас розмову і, якщо ви не проти, то я вас проведу до нього.

Дарина оторопіло задивилась на кремезного незнайомця. Який ще шеф? Що відбувається?

– А якщо я проти? - насупилась.

– Пані Дарино, ну чого ж ви так одразу? - поблажливо всміхався на її насторожену ворожість. - Це всього-навсього коротенька розмова, яка, гадаю, вас зацікавить. Питання стосується Макара Яворського.

О так, чоловік втрапив у саме яблучко. Бачив по стурбовано насуплених вмить бровах, що подальші фальшиві просьби зайві. Та вона ради Яворського все, що завгодно зробить. Отже, інтуїція спрацювала навідмінно. Вкотре.

– Не розумію, які можуть бути питання до мене? - все ж противилась Дарина, якій нутро сковувало холодом тривоги.

– Ну тут швидше не питання, а прохання. Але ходіть, я вас проведу до свого шефа і він вам все детально пояснить. Навіщо даремно час витрачати на пусті домисли? - неприродньо широка посмішка і надмірна люб’язність вперто тривожили.

Дарина змушена була погодитись. Щось підказувало їй, що не зараз, так потім, десь біля дому перестріне її знову з цим “проханням” - наполегливе налаштування незнайомця не залишало інших варіантів подальшого розвитку подій. Ну а, по-друге, якщо розмови таки не уникнути, то вже краще десь тут - де людно. Вони, очевидно, на те і сподівалися, оскільки вибити згоду на розмову із зовсім незнайомою людиною значно легше в громадському місці. 

Чоловік провів дівчину до ресторану в китайському стилі. В приміщенні було малолюдно, оскільки більшість полюбляла Макдональдз, чи піцу, чи суші. Дарина ще на вході помітила за одним із столиків чоловіка і якось відразу зрозуміла, що розмова належить саме з ним. Сивоволосий, статний, вдягнений елегантно і дорого та за роками годився їй в батька. Риси обличчя видавали красеня в молодості, але типаж такий, який дівчину завжди відлякував. Такі чоловіки селили в душі враження: “Без вродженої властивості до теплих почуттів і ради задоволення свого его здатен буквально на все”. Втім при ближчому знайомстві землистий колір обличчя затіняв залишки колишньої вроди і свідчив про хронічну втому чи хворобу яку. 

– Добрий день, пані Дарино, - піднявся їй назустріч та подав долоню для привітального рукостискання. Вона нехотя простягнула свою і після поспішної відповіді відсмикнула назад - недобрий холодок пройшовся тілом від цього контакту. - Сідайте, прошу, - вказав на крісло перед собою, не реагуючи на її поведінку.

Дарина поклала пакет і сумку собі на коліна. З нетерпінням чекала поки чоловіки обміняються репліками і їй нарешті скажуть для чого вона тут. Кремезний пішов і сивоволосий вернувся увагою до дівчини. 

– Чого ж ви сидите досі без меню в руках? - всміхався, та недобрий відблиск в очах тільки добавляв тривожних мурах. - Оскільки я захотів зустрітися, то зобов’язаний вас пригостити.

– Дякую, але я тільки недавно пообідала з подругою, - відповіла напружено, - і хотілось би чимшвидше дізнатися для чого я тут.

– Гаразд, - видихнув серйознішим тоном і поклав долоні перед собою на стіл, змикаючи пальці замком. - Мене звати Констянтин Миронович. Я знаю, що ти в близьких стосунках з Макаром Яворським і маю до тебе прохання, яке стосуватиметься його.

– В нас не такі і близькі взаємини. Короткотривалий зв’язок, - впевненість цього чоловіка в її серйозніших стосунках з Макаром посилювало тривогу. Вона намагалася подати все у форматі його звичних зв’язків. Однак враження, яке в неї склалося про чоловіка, мало під собою підстави.

– Короткотривалі зв’язки в Яворського були до тебе, - всміхався недоброю поблажливістю і напускну люб’язність як вітром здуло. - Так от. Буду з тобою чесним, якщо хочу просити допомоги, - чому це словосполучення не сприймалося в буквальному значенні? - Я веду доволі серйозний і великий бізнес, а тепер вирішив піти в політику. Хочу навести порядок у місті, бо ж сама бачиш який бардак розвели. Я втомився дивитися на це і хочу реально допомагати людям.

Слова, які одразу ланцюжком спогадів привели пам’ять до давньої розмови з Макаром. Перед нею той самий Бойко, якого він не терпить. Тепер зрозуміло чому - попри свою напускну інтелігентність і люб'язність, чоловік навпроти викликав тільки відчуття відторгнення. Він, тим часом, добавив до настрою простодушну посмішку, в щирість якої не вірилось, і продовжив: 

- Але, знаєш, як воно буває... Замолоду, на самому початку кар’єри, допустився пари помилок, за які тепер дуже шкодую. Не хочу вдаватися в непотрібні деталі, просто скажу, що на той час тісно співпрацював, аж до партнерства, з батьком Макара. Далі наші дороги розійшлись, але бізнес, як і життя, кровожерлива штука. В кожного з нас за час співпраці назбирався деякий компромат одне на одного і ми домовились тримати це в якості такого собі забезпечення, щоб не виникало зайвих думок вставити палку в колеса бізнесу опоненту. Кому потрібні зайві проблеми, правда ж?