Бурлака - Іван Карпенко-Карий

при­га­дає, не­хай, мов­ля­ли, по­си­дить! Так точ­но, не­хай по­си­дить!

Тим ча­сом де­сят­ни­ки за­лаш­ту­ва­ли вiк­но.

Десятник. Го­то­во!

Старшина (огля­да). Так доб­ре! Те­пер два чо­ло­вi­ка iдiть шу­кать Олек­су i хоч з-пiд зем­лi ви­ко­пай­те, а щоб на ра­нок був, а ми вчо­тирьох по­сi­дай­мо отам бi­ля ро­ву. Над­во­рi тем­но, нiх­то не при­мi­тить.

Розходяться.

Сидiр. Стри­вай­те; чуєте - хтось спi­ва.

Старшина. Еге. Хо­дiм! Я те­бе пров­чу, я то­бi по­ка­жу - щи­тать во­лость, бун­то­вать гро­ма­ду! Бу­деш ме­не зга­ду­вать! О, ти не знаєш ще Ми­хай­ла Ми­хай­ло­ви­ча, то бу­деш знать! (Ви­хо­дить).

ЯВА III

Семен (п'яний, спi­ва).

Добра го­рiл­ка, кра­ща вiд ме­ду

Вип'ємо, ку­ме, ще й у се­ре­ду!

Продаймо, ку­ме, ря­бу те­ли­цю,

Вип'ємо, ку­ме, ще й у п'ятни­цю!

Крутився, кру­тив­ся i не по­пав на той бiк! Чи втрап­лю ж я хоч до­до­му? Це ж, здається, моя клу­ня! (Приг­ля­дується до ку­ща). Моя!.. Га? (Огля­дається навк­ру­ги). Хтось звав, а нi­ко­го не вид­ко… Так, так! (Приг­ля­дається). Клу­ня, iмен­но клу­ня! Он i чор­но­гуз! Тут i ля­жу… (Стає на ко­лi­на i хо­че ски­нуть сви­ту). О, хтось го­мо­нить, ма­буть, жiн­ка вий­шла! (На­дi­ва сви­ту). Пi­ду у ха­ту! (Хо­че пiд­няться i сi­да).

ЯВА IV

Бурлака (за лаш­тун­ка­ми спi­ває).

Ой нас­ту­пи­ла та чор­ная хма­ра,

Став дощ нак­ра­пать,

Ой там зби­ра­лась бiд­на го­ло­та

До корч­ми гу­лять.

Ой ну­мо, хлоп­цi, та по пiвк­вар­ти,

Та бу­де­мо пить.

А хто з нас, брат­цi, бу­де смi­яться,

Того бу­дем бить.

Ой iде ба­гач, ой iде ду­кач,

Насмiхається:

Ой за що, за що вра­жа го­ло­та

На­пи­вається?

Ой один ус­тав, за чу­ба дос­тав,

Дру­гий в шию б'є:

Ой не йди ту­ди, прев­ра­жий си­ну,

Де го­ло­та п'є!

Еге, iмен­но - не йди!

Ма­буть, стар­ши­на до­га­дав­ся, що не прий­шов на ве­сiл­ля, бо пом'яв би бо­ки. Ку­дою ж це Пет­ро пi­шов? Чи не зай­шов вiн до Дмит­ра? Ви­пив i за­був, що удос­вi­та тре­ба їхать в го­род. (На­ти­кається на Се­ме­на.) О, чи не Пет­ро?

Семен. Це ти, Яри­но? Од­ве­ди ме­не в ха­ту, бо в клу­нi хо­лод­но.

Бурлака. Се­мен! Чи то­бi ж пить го­рiл­ку? Гай-гай! Вже й не тя­мить, де вiн.

Семен. Та не бре­ши, не бре­ши, Яри­но! Це ти ме­не ля­каєш, пе­ре­мi­ни­ла го­лос… Ач, яка хит­ра, ну, не вра­жа ба­ба… (Смiється). Яка!.. Ди­ви, ще й пус­тує. Ве­ди ме­не у ха­ту.

Бурлака (смiється). Бач, як роз­па­тя­кав­ся! Тре­ба од­вес­ти до ха­ти, бо над­во­рi тем­но, ще хто-не­будь наїде. (Пiд­хо­дить i пiд­во­дить Се­ме­на). Хо­дiм, хо­дiм, овеч­ко, до­до­му!

Семен (цi­лує Па­на­са). Жiн­ко моя, го­луб­ко, Яри­но, спа­си­бi, спа­си­бi!

Бурлака. О мiй ба­ран­чик дур­ненький! Ти б луч­че во­ду пив, нiж го­рiл­ку, - бач, як на­мок, на­си­лу пiд­нi­му. (Бе­ре на ру­ки, як ди­ти­ну, i ви­хо­дить з ним.)

ЯBAV

Старшина, Си­дiр два де­сят­ни­ки кра­дуться з дру­го­го бо­ку.

Старшина (по­ка­зує). Ба­чи­ли, хлоп­цi? Хо­дi­мо ж на­зир­цi за ним. Як тiлько зас­не, то ми йо­го то­дi на­ся­де­мо, зв'яже­мо i в хо­лод­ну вiд­та­ра­ба­ни­мо. Не­хай там по­си­дить зв'яза­ний до ран­ку, а вран­цi ми йо­му хлос­ту да­мо.

Ходiм!

Пiшли. Яка хви­ля - ти­ша, зда­ле­ку чуть зно­ву - скрип­ка i бу­бон гра­ють.

ЯВА VI

Олекса (кра­деться). Скрiзь ти­хо! Здається, нi­ко­го не­ма! Був до­ма i не зас­тав дядька, пi­шов пiд­во­ду шу­кать у го­род. От на­пасть! Утiк з хо­лод­ної, щоб хоч по­ба­читься з Га­лею. Пi­шов би на ве­сiл­ля - страш­но: чо­го доб­ро­го, там зди­ба­ють, як ки­нуться шу­кать. Та вже ско­ро по­вин­нi дiв­ча­та йти з то­го бо­ку, так я тут i по­ба­чу Га­лю. Ач, ста­ра со­ба­ка! Чо­го за­ма­ну­лось? Мо­ло­дої дiв­чи­ни, та ще най­кра­щої! Ду­мав, як бiд­на, то й пок­ва­питься. Не в тi взув­ся! Ще… бог зми­лу­вав­ся, хоч дядько Па­нас на­дiй­шли, тo не да­дуть про­пас­ти, а то пря­мо хоч жи­вий у зем­лю лiзь, та й го­дi. Сьогод­ня Пет­ро в хо­лод­нiй роз­ка­зу­вав, що дядько завт­ра поїдуть до справ­ни­ка. Пост­ри­вай, ли­сий, ко­ли б ме­нi тiлько вiд­буть цю ока­зiю, я то­бi бе­бе­хи над­сад­жу, пiй­маю я те­бе у дя­чи­хи!

ЯВА VII

Дiвчата (спi­ва­ють ве­сiльну пiс­ню i пе­ре­хо­дять кон).

"На доб­ра­нiч, под­ру­жи­но,

Бо вже ми йде­мо,

Уже ж твоє дi­во­ван­ня

Собi бе­ре­мо".

"Ой бе­рi­те, под­ру­женьки,

Та дi­лiться,

Та за моє дi­во­ван­ня

Не сва­рiться!"

Як дiв­ча­та пе­ре­хо­дять кон, Олек­са пiд­бi­га до Га­лi i при­дер­жує її.

Галя. Хто це?

Олекса. Го­луб­ко моя, це я.

Галя. Ти, Олек­со? Те­бе ви­пус­ти­ли? Ну, сла­ва бо­гу! Що, уга­мо­вав­ся стар­ши­на?

Олекса. Де там то­бi уга­мо­вав­ся! Я втiк, щоб з то­бою по­ба­читься та по­ба­ла­кать, бо завт­ра тре­ба їхать у прий­ом.

Галя (обнi­має йо­го). Бiд­ненький!

Олекса (обняв­ши Га­лю од­ною ру­кою). Нi, моя зо­ре! Я ба­га­тi­ший да­ле­ко вiд стар­ши­ни, бо ти ме­не лю­биш!

Галя (ту­литься до нього). Бач, який ба­гач! А що ж я бу­ду ро­бить, як те­бе прий­муть у мос­ка­лi?

Олекса. Дядько пе­ре­ка­зу­ва­ли че­рез Пет­ра, щоб не бо­яв­ся. Стар­ши­на хо­че пiд­ло­гом вiд­дать ме­не, щоб те­бе вис­ва­тать. Я вiльгот­ний, ка­жуть.

Галя. А щоб вiн не дiж­дав, щоб я пiш­ла за нього за­мiж! Що со­бi в го­ло­ву заб­рав! Аби ти ме­не не за­був, а я бу­ду i з мос­ка­лiв те­бе до­жи­даться, ор­ле мiй!

Олекса. Моя ле­бi­донько!

Цiлуються.

Галя. Сер­це!

Мовчать.

Олекса. I чо­го їм тре­ба, пе­кельним ду­шам? Та не­хай во­ни тям­ляться, те­пер я щас­ли­вий. Я не вмiю то­бi ска­зать, як ме­нi гар­но! А ви­му­чив­ся за цi два днi, що те­бе не ба­чив, страх, зда­лось - год си­дю. Те­пер мов i бi­ди нi­якої не бу­ло.

Галя. А ме­нi за­раз i дум­ки нi­якi в го­ло­ву не йдуть. Мов­ча­ла б отак цi­лу нiч! Так би й зас­ну­ла!

Олекса. Хо­дiм до вас на го­род, там по­си­ди­мо.

Здалеку чуть го­лос Па­на­са: "Бо­дай те­бе за­вiй­на взя­ла!"

Галя. Чуєш?

Прислухаються. Го­лос Бур­ла­ки: "Спа­лю, всю ху­до­бу по­рi­жу!"

Олекса. Хтось б'ється чи в хо­лод­ну ко­гось ве­дуть, тi­кай­мо!

Виходять. Го­лос Бур­ла­ки: "Сон­но­го зв'язав та й зну­щаєшся! Бо­дай вам ру­ки по­кор­чи­ло! Лу­ци­пiр!" Го­лос стар­ши­ни: "Хо­дiм, хо­дiм, го­луб­чи­ку, у хо­лод­ну!"

ЯВА VIII

Виводять Па­на­са зв'яза­но­го.

Бурлака. Я то­бi цього в вiк вiч­ний не по­да­рую! Уну­кам за­ка­жеш! Не бу­деш же ти ме­не дер­жать у хо­лод­нiй до смер­тi.

Старшина. Доб­ре, доб­ре! От як завт­ра да­мо хлос­ту, то пос­мир­нi­шаєш, о, пос­мир­нi­шаєш!

Бурлака. А щоб ти своїх дi­тей не по­ба­чив, ко­ли це ста­неться! (Сил­кується ро­зiр­вать вiрьовки.) У!!

Старшина. Ха-ха-ха! Не ро­зiр­веш! Вiрьовка но­ва!

Бурлака. Ка­ра­ул, роз­бiй­ни­ки!

Сидiр (б'є Бур­ла­ку по шиї). От то­бi роз­бiй­ни­ки! (Пхає йо­го в две­рi, звiд­кiль чуть сто­гiн.