Бурлака - Іван Карпенко-Карий
Петро. Я. Що тут за дiло таке?
Писар. На тебе учитель жалiвся, казав, що ти требував вивчить твою собаку в школi, тодi будеш платить грошi на школу.
Петро. Ну так що ж, що казав? Велике цабе ваш учитель! А за вiщо я буду даремно грошi платить? Може, це й не на школу, - почiм я знаю? Хiба ви книги нам показуєте.
Писар. Ти, Петре, не вчись у Панаса, бо й тобi те буде, що йому.
Петро. За вiщо? От яку обiду зробив учителевi! Я ж i не йому казав, а Сидоровi! Та де ж - лiзе та й лiзе в вiчi: давай грошi на школу! А я йому й кажу: не дам, бо в мене дiтей немає в школi, нехай, кажу, той дає, чиї дiти в школi вчаться, а як хочете, кажу, з мене грошi править, то нехай учитель вивчить мого собаку Гарапа читать i писать, однаково у мене дiтей нема. Ото тiльки всього й казав, для шутки. Який великий грiх!
Писар. Бо й великий! Як ти мiг сказать, щоб учитель вчив твою собаку там, де християнськi дiти вчаться? Тепер он яка тобi покута: вiзьмеш оцю бумагу i пiдеш з нею до всiх учителiв. Нехай прочитають її i розпишуться, що ти в них був.
Петро. Що ж то за бумага? Може, ще всякий учитель штовхана менi дасть, як прочита її!
Писар (бере бумагу i чита). Слухай: "Господам учителям и учительницам. Волостное правление просыть покорнейше вас, гг. учытеля и учытельныци, розъясныть посылаемому при сем крестьянину Петру Червоненку, как должно обращаться крестьянину к народным учителям, и учительницам, и школам, ибо дозволительно ли выражение его, Червоненка, против учителя в том, что сельския власти понуждали его, Червоненка, к платежу на школу оклада по разверстке общества, то Червоненко выражался против чести народных учителей, как не имеет детей, то говорит: пусть учитель выучит мою собаку читать и писать в той школе, где обучаются крестьянски диты, и тогда только он согласится платить повинности на сельскую школу, как не имеет детей, не имевши детей, то волостное правление предполагает лучше идти ему самому в школу и учиться грамоте, а не оскорблять тем народных учителей, ибо хотя собак и обучают, но не такие учителя и не в народных школах, и более того, что собаки грамоте писать и читать выучить нельзя, то разъясните ему, гг. учителя и учительницы, суть дела, как он должен обращаться к учителям и народным школам, не оскорбляя таковых своими выражениями". (Дає бумагу Петровi.) На та iди здоров, бо менi нiколи.
Петро. Що ж воно таке, я нiчого не розберу! То це волость хоче мене в школу оддать, чи що?
Писар. Та нi. Пiдеш до учителiв, вони з тебе поглузують трохи, - тямиш?
Петро. А як не пiти?
Писар. То в холодну запремо.
Петро. А бодай тебе! I так гiрко жить, а тут ще паничiв учителями понадавали! Бiйся за нього i поза очi що-небудь казать! (Взяв бумагу.) Треба повiсить, бiсової пари, Гарапа, а то через нього ходи тепер, а все Сидiр, це вже Сидiр, це вже його масло!
ЯВА V
Сидiр (з пляшкою). А цей чого тут?
Петро. Хотiв був тобi ребра полiчить, та нiколи - пiду до учителiв, може, порозумнiщаю. Прощайте! (Iдучи.) А тiї, Сидоре, за брехнi своєю смертю не вмреш. (Вийшов.)
Сидiр. Ти не дуже…
Писар. Годi вам, давайте! (Потира руки, слину ковта, а далi, сплюнувши, каже.) Та давайте-бо вже, а то неначе хто крючками тягне за печiнку!
Сидiр (налива). Нате, нате!
Писар п'є помалу, смакуючи. Сидiр виймає кусочок хлiба i подає; писар спльовує, нюхає хлiб i вiддає назад.
Писар. Ну, бiльше сьогодня не треба. Тепер покурю та й за статистiку! (Робить цигарку.)
Сидiр п'є. Чути дзвiнок поштарський. Сидiр торопко ховає пляшку i чарку, а писар пiдбiгає до вiкна.
Тьфу! Думав - становий!
Сидiр. А то ж хто?
Писар. Земська пошта… Мабуть, вже є що-небудь за статистiку! Коли б мерщiй її здихаться - здається, аж поздоровшаю.
ЯВА VI
Поштар (з сумкою через плече). Здрастуйте!
Писар. А, моє вам почтенiє, Полiкарп Данилович! А що новенького?
Поштар. От вам письмо вiд Казюки, а от вам пошта, може, тут i є що нове. Я вже третiй день з города. Поспiшаю оце, щоб хоч сьогодня на нiч вернуться, - просрочив трохи. А у вас пошти нема?
Писар. Та єсть тут срочнi бумаги про статистiку, та не готово, а через неї й другi бумаги лежать…
Поштар. Ну, бувайте здоровi! Нiколи менi… Ще дiло е до попа. (Чоломкається i виходить.)
Писар. Ану, зараз прочитаємо письмо Казюки… (Чита.) Бач, iрод!
Сидiр (тривожно). А що там?
Писар. Панас наш у городi, подав донос, що грошi оброчнi розтрачено, представив приговори пiдложнi; i де вiн, чорт, достав їх?
Сидiр (тривожно). Що ж воно буде тепер?
Писар. Побачимо.
Сидiр. Покиньте ви оцю статистiку та робiть, що нам нужнiше: пишiть приговор за Панаса, щоб його зараз у острог, тодi й доносовi його не так поймуть вiри.
Писар (невдоволено). Де ще те теля, а ви з довбнею бiгаєте!
Сидiр. Як де? Та я завтра сам поїду у город, заарештую Панаса i приведу.
Писар (сердито). Постривайте, ще ж не все прочитав. (Чита.) Бач!
Сидiр (тривожно). А що?
Писар. Не мiшайте! (Чита.) Он як! Олексу випустять. Панас знайшов у городi нашого попа, i той дав бумагу, що в нього є i мати i що вiн один син в сем'ї, та ще Петро являвся i дав показанiє, що Олекса один син у матерi.
Сидiр. Я ж казав старшинi: не сварiться з попом, бо пригодиться, - не послухав!..
Писар (розпечатує пакети i чита). От тобi й за Олексу требують об'яснєнiє. I статистiку требують! А, бодай тебе в жито головою! Не знаєш, за вiщо й браться!
Сидiр. Нам найперше треба Бурлаки здихаться. Вiн всьому причина!
Писар (розпечатавши послiдню бумагу, радiсно). Попався, попався!
Сидiр. Хто? Хто?
Писар (потирає руки). Панаса арештовано в городi. Постривайте. Еге, вже п'ять день, як його заарештували. Що ж воно за знак, що й досi не привели? Може, втiк? Ну, причепилась сатана! Як було гарно, поки не було в селi цього пройдисвiта, а тепер хоч тiкай. Наробить вiн клопоту!
Сидiр. Приведуть, а ми його з приговором назад,