т. 6 - Оповідання - Винниченко В. К.

І він поліз у дірку. Настало гнітюче мовчання, серед якого було чути тільки легке шарудіння землі в норі та наше дихання. Сердюков, як прибитий до ганебного стовпа, стояв, зігнувшись, подивляючись розтеряними, напівбожевільними очима. Останні похмуро й непорушно стояли на своїх місцях. Навіть дядя не курив.

Хвилини через три з’явився Піня. Перед тим як говорить, він видихнув кілька раз повітря з грудей, як людина, що задихається від чогось.

- Там ніяких салдатів нема... Там же тихо... Вартовий ходить... Ми можемо йти… - Залєтаєв умить ступив до Сердюкова й з грізною рішучістю проговорив:

- Сердюков, ідіть.

Але Сердюков мовчав і так само моторошно дивився на нас.

- Залєтаєв! - мало не крикнув раптом Піня,- хто тут командир, ви чи я? Дайте спокій товаришу Сердюкову. Раз я кажу, що я піду, то я таки іду. Що ви хочете тут, що? Щоб наша справа погибла? так? Ви цього хочете? Раз я вам кажу мовчать, то мовчать мені тут! Хто тут староста?! Ша!.. Ставайте всі в рядки! Залєтаєв на самий зад! Ну?

Залєтаєв скажено шарпнувся і мовчки став на самий перед.

- Залєтаєв, я вам кажу, ідіть назад! Ви самий дужчий, вам нада назад. Ну?..

- Залєтаєв, ідіть, ідіть ради бога, дайте спокій,- зашепотіли інші.

- Та з якої речі я назад!? - стріпнувся він усім тілом.- Не хочу!

- А я таки хочу, щоб ви назад! - прошипів Піня з дивною, невиданою у нього силою.- І ви мені підете. Коли вам староста говорить, що ви підете, то це таки так і буде. Ну?

І раптом Піня підняв револьвер і націлився в Залєтаєва. Було темно й не видно лиця Піні, але по голосу, по витягненій руці чулося, що це зовсім не жарт, що ще хвилина і він вистрілить.

- Залєтаєв! Ідіть же, чорт вас забери, ідіот подлий! - з одчаєм крикнув Голубов.

І Залєтаєв мовчки, покірно нахиливши голову, протиснувся і став туди, куди наказав староста.

_________

Хвилин через п’ять, коли я, вирвавшись із дірки, вилазив за дядьком Дум-Думом на поверхню землі, в чотирьох кроках від себе я бачив чорно-сіру масу, яка хрипіла, люто качалась по землі, з неї виривався пронизуватий крик: - Сюда-а! А-а! А-а!

І в промежутках скажений крик і гупання по чомусь м’якому.

За стіною в середині тюрми уже тривожно й тяжко нісся свист, чулись вистріли, крики, тупотіння ніг.

Я прожогом злетів у ярок.

Піні нічого було чекать. Навалившись, як прийшлося, в екіпаж, ми вдарили по конях і щосили погнали по темному полі.

_________

Пізніше нам переказали з тюрми, що староста Піня був убитий в ту ніч прикладами винтовок. Він з такою силою обхопив разом з рушницею - ногу вартового, так міцно уп’явся зубами в тіло, що троє дозорців не могли одірвати його. Прийшлось приглушить його, але, приглушуючи прикладами, не розрахували сили ударів і вбили.

____________

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту: Дарья Шилова

Винниченко Володимир Кирилович

ОПОВІДАННЯ

Том 6

338

Друкований текст для вичитування взято з:

В. Винниченко. Твори. Том 6. Видання друге. Оповідання. Кооперативне «РУХ» видавництво, Київ,1929

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

Книга оцифрована в рамках проекту

«СУСПІЛЬНЕ ОЦИФРУВАННЯ»

Вичитування тексту: Дарья Шилова

© Вичитування, правка, форматування і оформлення: OpenBook, 2021

© Електронна бібліотека

класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2021