т. 6 - Оповідання - Винниченко В. К.

Я тихенько одповз і люто побіг на крик Теклі. Старій дурепі треба було качку зарізати. Я б з охотою їй самій одрізав язика в той мент!

Після качки мусів лізти в льох, далі повитирати склянки.

Коли я, нарешті, увільнився й хотів іти в сад, мене саме покликали.

- А давайте там уже вечерю...- тихим розслабленим голосом сказав о. Савватій. По його лиці та по лицях пристава з урядником я побачив, що пройшла пропозиція попа. Копанка сидів задоволений, хитро поглядаючи на всіх,- очевидно, він був на боці батюшки.

_________

Але що ж то був за план?

І я, і Терень, і все село ламали собі голови й нічого не могли придумати.

Терень рішив триматися так, як і досі. Семенець, Хведь, Кендюх і інші, що були з нами, цілком з ним погодились.

Я Тереневі переказав план пристава й ми умовились про це нікому не казати, навіть своїм, щоб не налякати ворогів. Тереневі ж бути дуже обережним.

«Кумедії» одбувались так само, як і раніше, перед вікнами писаря, Галинки, монопольщика. Правда, тепер гурт був менший. «Вулиця» розбилась на два табори: Теренів і нейтральний, який не був ворожий першому і співав усяких Тереньевих пісень, але не таких, які б зачіпали когонебудь з поважних членів Грузької громади.

Але диво: ні урядник, ні стражник більш не зачіпали нікого, ні Тереня, ні його прихильників. Не раз під самою хатою урядника зупинялись, співали пісню про «барбосів» - і нічого. Навіть вийде в своїм білім мундирі на подвір’я, пройдеться з цигаркою в зубах і, так наче не помітивши нічого, зайде знов у хату.

Щось тут було дуже непевне.

- Скарай мене, боже, бояться!! - гаряче і в захваті бив себе кулаком у груди Кендюх.

- Братця, я вам кажу: бояться! Повірте мені.

Він аж благав - молив нас, щоб ми повірили йому, так ця думка була вабляча.

Але це було занадто просто. Добре, бояться; а чого, наприклад, Матвій Копанка, батько Одарчин, почав зачіпати Тереня й ласкаво говорити з ним? Чого сама Одарка стала тепер вільніше й сміливіше поводитись з Теренем? Теж із страху?

Але що чудніше: із всіх нас сам Терень, видно, охоче вірив у те, що таке поводження ворогів було наслідком страху їх. І те, що він вірив цьому, показувало, що він сам боявся. Ну, боявся, не боявся, а почував себе неупевнено, непокійно. Він не знав, що йому думати, і хотів зупинитись на чомунебудь і до того на такому, що б не дуже непокоїло. І через те, розуміється: бояться, сукини сини!

_________

Я з попом поїхав у наше повітове місто. Це для мене було дуже зручно,- можливо, що на пошті вже лежало щонебудь для мене. Я подав свою адресу й по умові повинен був негайно їхати, коли дістану листа з певним умовним змістом.

На пошті нічого не було. І чудесно!

Піп також справився з своїми ділами й ми потюпали додому. Виїхали вранці-рано, а приїхали, як сонце сідало за млинами. Біля нашої криниці напував коней Кендюх. Він робив мені знаки, як ще ми в’їжджали в ворота. Я зрозумів, що він має сказати мені щось цікаве.

Так і було. Поперше: вернулась з прощі баба Секлета. Ніколи в такий час не приходила, а тепер припленталась. Далі: вранці була здорова, а на вечір ні з того, ні з сього заслабла. Лежить, стогне, посила Тереня то за тим, то за сим. У його робота в полі стоїть, хліб плаче за косою, а вона його по шептух, по фершала ганяє. Чисте горе! Плаче, крекче, кашки їй зварити нікому, подати нема кому, син незграбний, син неуважний, син тільки знає волочитись, дурні пісні складати, поважних людей проти себе возстановляти. Уже прочула десь про все стара молельниця. Правда, перед тим, як захворіла, була чогось у Матвія Копанки.

А друге... Друге таке було захоплююче й чудне, що Кендюх в азарті бахнув кулаком по морді свого коня, що чухався об його плечі, і кинувся розповідати.

Приходив сам писар до Тереня! Сам писар! І чого? Ну? Чого б, подумати?! На службу просить Тереня! На службу у розправу за писарчука, на 15 рублів у місяць! Га? На 15 рублів зразу, а старі писарчуки по 7 та по 10 і досі мають. Що то таке? Чи не видно тепер, що їх забрав такий страх, що вони аж подуріли?! Га?

- Ну, а Терень що? Терень як до цього?

Кендюх з обуренням помотав головою, заплющив очі й многоповерхово вилаявся.

- Дурень Терень, от що, я тобі скажу по чистій правді. Їдять його мухи з комарями! Та за таке треба й руками й ногами хапатись. «Не хочу!» Та я б його... Не хотіла б ворогів моїх доля... Не хоче! А чого ж він хоче? Щоб йому очі повилазили за плугом та у поросі? А тут 15 рублів у місяць, сиди собі та шкрябай пером, у чистому, в холодку... Тю, сказився б ти! Що вони йому зроблять? Га? Не схоче, кине к чортовій матері та й край... Та я б... Ех, їдять його мухи з комарями... Хоч би ти йому сказав... Мати женить його хоче, тут уже видно... А з чим жениться? Хто за нього, сліпого, піде? Га? Е, базікають чортзнащо, не слухають, коли їм розумні люди говорять. Приходь зараз же до млинів, будуть усі наші. Чуєш? Ано, ти, бодай тебе бог любив, чухала б тебе бенеря! Нно! Приходь же!

Це вже було щось нове. Посада в розправі. Чого ради? Може, справді, піддобритись хочуть та підходять на різні способи? Бо яка ж рація такого чоловіка в своє товариство закликати?

А може що інше?

Як тільки піп ліг, я городами побіг до млинів. Там не співали, не реготали, а тихо балакали. Один Кендюх гарячився, але й то, як погасаючий огонь, що справив своє діло.

Терень був спокійно-добродушний. Він рішив узяти місце писарчука. Чим він рискував? Прогонять все одно через тиждень-два, а тим часом посидить собі в холодку. Гроші дають навіть