т. 6 - Оповідання - Винниченко В. К.

«Легше тому каменеві проти води плисти,

Ніж убогому багатую любить без користи!»

Боже мій, що то за пісня!..

Він приклав руку до щоки і жалібно, розчулено заспівав:

«Летить галка через море:

Дай, море, пити!

Тяжко важко убогому.

Багату любити»...

Потім він заплакав, а далі розсердився, перекинув ногою стіл, трохи пожежі не наробив, та почав гатити кулаками в стіни. Я весь упрів, борячись із ним і стараючись удержати дома.

Але він вирвався і втік від мене. У той же вечір він піймав біля чайної Осипа Копанку, дядька Одарчиного, сільського багатія і прилюдно висміяв його в віршах, які невідомо коли склав. Він навіть рвався бити його, але люди не пустили.

_________

Осип Копанка був позакулісний володар усього села. Всі в його були запозичені, навіть староста. Становий пристав був із ним за панібрата, ночував у нього, як приїздив у Грузьке. Терень ніколи ще так одверто не виступав проти нього,- хлопці здержували.

І все село аж ущухло від такої образи. Казали люди, що Копанка весь зробився сірий, як вичитував його Терень.

Але диво: коли на другий день стражник і урядник хотіли йти за Теренем, щоб арештувати його, Копанка спротивився тому й попрохав не зачіпати парубка.

Це вже було зовсім незрозуміле. Але всі були певні, що Тереневі так не минеться. Е, це вже занадто хлопець забрав собі в голову: на такого чоловіка кидатись!

На боці Тереня не було майже нікого. Кожний, принаймні з тих, що голосно балакали про це, рішуче осуджували його. І що більш були запозичені у Копанки, то гостріший був їхній осуд.

Навіть хлопці почали ухилятися від Тереневого товариства. Тільки зовсім одчайдушні голови не покидали його і в їхньому поводженні був виклик, злісна задиркуватість. Це були голодранці й сини тих, хто не мав ніякого відношення до Копанки.

Терень також, видно, почував, що йому не минеться дурно виступ проти хазяїна села, але відносився до того спокійно. Судить будуть? Нехай. Дадуть місяць-два арешту. Що ж спочине собі за той час, ще кращих пісень складе у тюрмі. Погано, як підчас жнив засадять, але він і на це готовиться: умовився де з ким, щоб споловини зробили за нього все, що треба. Зимою ж на завод піде, заробить. І все таки ніяким Копанкам кланятись не буде.

_________

Але Копанка у суд, очивидно, подавать не хотів. Він мав щось інше на увазі. Так собі міркували люди. Що, справді, зробить суд? Одсидить та й за своє. Горбатого могила тільки виправить. Щось мудріше мусить вигадати Копанка.

І от раз увечорі до мого попа почали сходитися гості. Він трохи слабував у цей час, але чомусь приймав їх. Приїхав пристав, прийшов урядник, монопольщик, Тарас Кундя, другий сільський багатій, староста і Осип Копанка.

Ого! Це щось надзвичайне! Тут не гостюванням пахло, а чимсь іншим. Чи не мало це зборище якогось відношення до Тереня та його товаришів?

Але як я не походжав круг хати, нічого не міг почути.

- Денисику! А неси, серце, самовар у альтанку!

Переходили в сад, у покоях душно. Ну, це інша річ, тут усе ж таки є деякі шанси дізнатись, що за парад у них.

Зацокало вилками й скляночками в альтанці. Трохи тіснувато було, але свіжіше. З двох боків по кутках на маленьких столиках поставили по лямпі,- видно й вигідно. О. Савватію я виніс його червоний фотель, закутали його в шубу, під ноги подушку поклали.

- Ну, Денисе, тепер ти можеш собі йти.

Але я тільки грюкнув фірткою в садок, а сам швиденько, навшпиньках прокрався назад. Вечір, спасибі йому, був темний, густий, на два кроки нічого не видно. Над самою альтанкою горіли три зірки - «дівка воду несе». На селі беззлобно, для розваги гавкали собаки. Співу не чути було,- все село знало, що до батюшки зійшлися на якусь непевну таємну раду. Не до пісень уже тут!

Гості балакали стиха, але я підходити ближче не наважувався: хтось вийде, піймає - біда буде і мені, і Тереневі ще гірше. Я чекав, що вони захопляться й заговорять голосніше,- це спочатку тільки така обережність.

Одначе щось не захоплювались. Тільки хтонебудь піднімав голос, як хтось інший робив «тшш!» і знов притихало.

Е, так не буде! Мушу ж я почути, що там за таємна нарада!

Зціпивши зуби, накарачках тихо поліз я до альтанки. Тріснуло щось під коліном. Я замер. Але в альтанці рівно бубонів хтось - не почули. Крізь віти й листя винограду видно було постаті гостей й гостру лисину пристава, на якій пучком одбивалось світло лямпи.

Нарешті я вже міг і дещо розслухати: говорив пристав, трохи гундосим і тягучим голосом:

- ...Практика, мої панове, показує, що з таких суб’єктів виходять злодії й злочинці... Йому бути в тюрмі як бог свят. Чого ж нам йти проти того, що мусить бути. Я говорю: дайте його мені і я з Панасом Панасовичем за тиждень справимо його. Село вступиться? Плювать: взвод салдатів і кінець. Та й не вступиться. Ще само нам дякуватиме.

Щось тихенько спитав о. Савватій.

- Яким способом? А от яким. У селі кража. Украли щось... ну, скажемо, у вас годинник. Лежить на столі годинник, вікно було одчинене, хтось простягнув руку й потяг. Само собою - трус. До Терентія... годинник у Терентія. І край. Справа кінчена.

- Ну, дадуть йому два-три місяці, а він назад...- Це говорив Копанка.

- А ми його знов назад! - засміявся пристав.

Знов забалакав о. Савватій. Я обережно підсунувся ближче.

- ...Так не можна... А я говорю: так не можна... Це гріх. Гріх, панове, гріх. Ми штовхаємо чоловіка на злу путь, на злобу. Ми його в тюрму, а він озлобиться, вийде й попалить нас, або покалічить. Озлоблений, кажу, чоловік нічого не боїться... Треба з ним якось мирно, кротко, з розумом... Я от так кажу, прошу послухати мого дурного старого розуму...

- Денисе!.. А, Дени-и-се!

А, чортова, стара баба, найшла час галасувати!

В альтанці затихли.