т. 6 - Оповідання - Винниченко В. К.

Після того він ще раз покурив і влігся знову. Хутко почулось його рівне, з хлюпанням у горлі дихання.

Я зробив подушку з піску, зверху поклав свої сорочки, накрився киреєю й теж почав дрімати під заклопотане й незадоволене зуміння комарів, що настирливо силкувались пробратись до мене під накидку.

_________

Коли я прокинувся, над Дніпром, якраз над тим місцем, де вчора ввечорі пливли плоти, стояв червоний, великий місяць. Від його через весь Дніпро до самих ніг моїх тягнулася широка кривава смуга світла. Весь краєвид прибрав якийсь таємний, суворий і моторошний вигляд. Берег змінився, неначе став крутішим; осокори поробились вищими й густішими - їх неначе цілий ліс тут виріс. Вода здавалась дуже темною, глибокою та густою, а по ній на гребінцях хвиль миготіли немов чиїсь руки чи ноги.

Вогонь ледве жеврів. Я подивився на свого співночліжника. Він спав, накривши голову піджаком, з-під якого чулося густе й голосне хропіння, похоже на звук тупої пилки по дереву.

Я підклав гіллячок у вогонь, прокашлявся, голосно позіхнув,- босяк не притих ні на мент. Лежав він боком і видно було при червонім світлі місяця широку роззявлену дірку кишені в штанях, де були гроші. Дурний чоловік: без всякої бійки можна було витягнуть у нього гроші й він навіть не почув би того. Я ліг на своє місце. Але спати не можна було: комари літали цілим роєм круг голови й кусали з таким сказом, неначе завзялись вигнати мене звідси. Я трохи не в самий огонь ліг, але нічого не помагало.

Босяк же хропів ще смачніше. От варто би повчити цього нахабу: устать, потихеньку витягти гроші й закопати їх у пісок, тут же біля нього. А вранці, коли кинеться до грошей і, не знайшовши, почне лютувати, прочитати йому підходящу нотацію і показать, де його гроші. От, мовляв, дурню, бачиш, як благородні люди поводяться. Він буде зворушений і піде собі з миром, несучи з собою ясний спомин про чесного й великодушного подорожнього.

Та й на пику його втішно було б подивитись після того, як він не знайшов би в кишені своїх капіталів. От у сказ прийшов би!

Я підвівся й ще раз подивився на скоцюрблену, з підігнутими під себе коліньми, постать гостя. Кишеня лукаво, спокусливо роззявилась і манила своєю діркою. Хіба спробувати?

Я потихеньку встав і підійшов до босяка. Рипке, низьке хропіння чулося з-під піджака. Піджак злегка то здіймався, то спадав і здавалось, що то хвилі цього храпу його здіймають.

Я постояв трохи, подивився на місяць, що здивовано викарячив на мене свої круглі очі, й рішив попробувати.

Нахилившись до босяка, що мирно хропів собі, я злегка торкнув його рукою в бік. Ні темп, ні сила його хропіння не змінились. Добре. Тоді я обережно просунув руку в кишеню й почав намацувати пальцями гаманець, стараючись робити це яко мога плавкіше й м’якше. Але в руки все ліз якийсь папір, мабуть пачка з тютюном. Затримуючи для чогось дихання, я зробив усилля і попхнув руку трохи далі. Босяк, як здалося мені, в ту ж хвилину, на один мент увірвав свій храп, але то, видно, так тільки здалось через велике напруження і шум у вухах від нахиленої пози. Нахаба хропів так само.

Нарешті, пальці налапали гладеньку металічну дужку гаманця й потягнули його до себе. Заціпивши його між двома пальцями, я помалу почав витягати руку.

І вмить уся купа тіла, що лежала переді мною й спокійно хропла, зразу підстрибнула з ревом угору. Я від несподіванки і з переляку хутко вихопив руку з гаманцем і в той же мент почув, що його не стало поміж пальцями. Одночасно в воду щось ляпнуло. У мене мигнуло, що то ляпнув гаманець. Але тільки мигнуло, бо думати було ніколи: босяк уже душив мене й ревів:

- А-а, сто бісів твоїй матері!! Так ти так?! Так ти так?! Давай сюди гроші!

Я почув на своїй шиї жорстокі, дерев’яні пальці, що, як кліщами, душили мене. Шарпнувшись усім тілом убік, я скажено крутнув босяком і вирвався.

- Он де твої гроші, дурню! - в злістю крикнув я, одбігши вбік, і показав на воду. Але в той же час став так, щоб бути наготові й не датись схопити себе. Босяк, мабуть, теж чув, як щось ляпнуло в воду, де, справді, на сажень від берега пливли ще вниз широкі круги.

- Ах ти ж, бісова душе!! - рявкнув він і кинувся вперед. Я вмент наготовився, весь перехилившись йому назустріч. Але босяк кинувся не до мене, а туди, де спав. Я відразу ж зрозумів, що він шукав свого ножа. Я сам кинувся туди ж. Босяк зміркував мій намір і, озирнувшись, як бугай, з похиленою головою, прожогом посунувся на мене.

Зчепившись і тісно, до болю в нігтях пальців, уп’явшись один одному в тіло, тяжко хакаючи й аж стогнучи від люті, ми почали ламати одне одного, гнути, піднімати. Але сили були майже рівні. І вмить я чудом якимсь, не мозком, а всім тілом, мускулами згадав один спосіб борні, який колись, у юнацтві, давав мені успіх - здається я дико крикнув при цьому - і босяк уже лежав на землі. Надушивши одною рукою за горло і навалившись усім тілом на груди йому, я гарячково почав шукать кривавими очима по піску. З-під піджака блищав кінчик ножа. Схопивши його і повернувши держальцем до себе, я краще взяв у руку і прохрипів над босяком, який судорожно, скажено вигинався підо мною:

- Ну? Що? Дивись - (і я підняв руку з ножем над самим горлом його) - один мах і заллєшся юшкою.

Босяк затих і дивився прямо в лице мені вилупленими очима, на одному з яких червоно одблискував місяць. Рот був роззявлений і щелепи судорожно зо всеї сили душили на руку мені.

- Пус...сти… - нарешті прошипів він.

Я згадав про другий, мій ніж і, не випускаючи босякової шиї, витягнув його з кишені нахаби. Потім я встав і одійшов убік з ножем у руці.

Босяк повернувся набік, одвернувшись од мене, і, тяжко дихаючи, лежав, не рухаючись, неначе зразу ж знов заснувши. Я теж захакався і в очах мені стояли червоні круги. Все тіло помалу