Листи - Павло Грабовський

Ваш П. Грабовский.

Якутськ, 14 лютого [18]99 р.

Превелике Вам спасибі, щирий брате, за «Кобзу» та інші книжки («Словарь» Тимченка, «Колоски», «Про віспу», «Батькове віщування», «Як дбаєш, так і маєш»). «Слобожанщину» та життєпис Котляревського також дістав. «Літературно-наукового вістника» прислали мені досі тільки п’ять книжок (червень, липень, серпень - вересень, жовтень, падолист). Дванадцятої книжки за [18]98 р. нема, як і за січень сього року. Не знаю, чому се так. Щоб «Вістник» стояв значно вище від «Зорі», сього я не можу сказати; як викинути переклади та статті про чужосторонніх письменників, то звістки про нашу літературу стануть ще бідніші, як у «Зорі», матеріал суто український вийде трохи убогеньким. З «Зорі» я хоч знав, які часописи виходять у нас та про що в них пишеться, а з «Вістника» і того не відаю, хоч і знаходжу розвідку про Малярме. Статті про Ветлину, Лесю Українку та Щоголева - оце, здається, весь укр[аїнський] матеріал, а з них, по моїй думці, перша стоїть кількох книжок. Не думаю, щоб «Вістник» у такому виді здобув чимало прихильників на Україні. Я радий читати статті про Золя, але хочу також знати й своє рідне письменство, бо знаю його найгірше. Чи ви знайомі з Лесею Українкою? Порайте їй видати свої поезії у Росії, бо вона, здається нічого не друкувала тут, а слід би друкувати.

Недавно мені дозволено переїхати з Якутська та жити у Тобольську, в червні хочу махнути відси. Через се пишіть мені не дальш як до 1-го мая, а там я дам Вам іншу адресу. У Львів напишіть при нагоді, щоб, піславши мені четверту книжку, спинились з висилкою поки що, але щоб друкували примірник і на мене; з Тобольська я напишу, куди посилати, починаючи з мая. «С.-Петерб[ургские] вед[омости]» пішлю Вам другим разом; щиро дякую за фейлетон. «Кобзи» мені не треба більш. Якщо будуть які критичні замітки, напишіть мені про них. Для Вашого Чернігівського альманаху пришлю що-небудь. Збірка, про котру питаєте, складається переважно з англійських, мадьярських та вірменських поетів. З Борнса, між іншим, переклав найкращий його твір «Старчача гульня», хоч се річ і дуже важка до перекладування; не знаю, чи сподобається читачам. Зовсім новими в нашій літературі (так мені здається) будуть переспіви з мадьярських та вірменських поетів; крім Петефі, нічого досі не було, принаймні я не бачив. Недавнечко розшукав у Якутську Метерлінка, Верлена та польського Тетмаєра,- може, що-небудь переложу. Була тут також Ада Негрі (два томики італьянських творів), та, на жаль, одвезли у Верхоянськ, а вона мені дуже сподобається. Її у нас, здається, ніхто не перекладав ще, крім деяких моїх дріб’язків. По моїй думці, Леся Українка здужала б перекласти сю італьянську поетку якнайкраще. Чи дістали мої московські переклади з наших поетів?

Про здоров’я писати нема чого, часто лежу, рідко виходжу з хати, бо важко ходити - груди слабі; а морози злиденні, чиста лиха година.

Бажаю Вам усякого добра та щиро цілую Вас.

Ваш П. Граб.

P. S. Старий Перебендя писав колись мені, що в Томському є дехто з щирих українців. Чи не знаєте Ви кого-небудь, щоб, переїжджаючи Томськ, цікаво було познайомитись? Якщо кого знаєте, то напишіть.

П. Гр.

Якутськ, 24 лютого [18]99.

Посилаю Вам дещо, щирий брате, з своїх поезій для «Літературно-наукового вістника» - помістіть, якщо придадуться. Посилаю Вам також свою фотографію на пам’ять, сердечно вітаючи Вас з 25-літнім ювілеєм Вашої праці літературної. Про ювілей Ваш я довідався з «Вістника», що д. Грінченко виписав для мене; та, на жаль, мені прислали тільки починаючи з п’ятої книжки 98 року; не прислали чомусь також дванадцятої книжки торішньої, як і первої з сього року. Може, загинули в дорозі - не знаю. На сей рік друкуйте примірник і на мою долю, а вишліть поки що тільки IV книжки, бо весною я покидаю Якутськ, а їду до Тобольська (з мі[ні]стерського дозволу). Як подам іншу адресу почнете висилати дальші книжки з V.

Чи надрукували б Ви переклад або перерібку книжки політично-економічного змісту? Я б тоді прислав Вам частинами на кожне число журналу, а щоб Ви редагували.

Про «Вістник» хоч редакція й каже, що в йому більше літературного матеріалу, як у «Зорі», але, на мою думку, се не зовсім так. Коли вилучити статті про писателів чужосторонніх та переклади, то матеріал справді український видасться не багатшим за «Зорю». У нас не то що звичайна громада, а навіть письменники дуже погано знають або й зовсім не знають своєї рідної літератури (хоча б через те, що з Галичини досі нічого не пускали). «Вістник» добре б зробив, коли б давав побільше таких статей, як про Ветлину, про Лесю Українку та Щоголева, а проте їх дуже мало, хоч се найкращі та найцікавіші статті у всьому журналі. Про Котляревського ні однісінької докладної статті не подано. Мені здається, що земляки сказали б превелике спасибі, коли б «Вістник» систематично почав подавати «Історію письменства руського», хоча б з Котляревського, як колись подавала «Зоря» статті небіжчика Огоновського. Мені здається також, що потреба в такій «Історії» для нас найдошкульніша, а що написати її могли б тільки Ви з українців - більш ніхто. На мою думку, можна оглянути нашу нову літературу в однім спорім томику, але справді науково, піднісши все найцікавіше та найвизначніше, без звичайної нашої хаотичності, яку добачаємо в п. Огоновського, та дріб’язків другорядних.

Трохи згодом пришлю Вам дещо прозою.

Щиро стискаю Вашу руку

Ваш П. Граб

Іркутськ, 23 липня [18]99.

Давно не писав до Вас, дорогий Брате, бо, виїхавши 6 червня з Якутська, все ще перебуваю в дорозі. Та ще й пригода мені дуже прикра сталась: я загубив усі свої речі. Приїхавши на пароході в село, відки вже треба було їхати кіньми, я велів винести на берег свою скриньку (і її зараз винесено), а сам пішов на станцію. Вертаюсь - парохід одійшов собі назад, а скриньки моєї на березі немає. Розпитую, що