Листи - Павло Грабовський

на жаль, випадає робити все самому, а через те й більше помилятись. Цезури не додержав був скрізь тому, що не давав їй великої ваги; правил піїтики цілком обов’язковими для себе не вважаю, аби мова була гарна, легка, плавна та музична. Щодо мови, так я вже більш десятка літ не чув її, а через те саме й мушу робити помилки. Свої вірші згодом пришлю Вам, може, цензура пустить. Для Ваших народних виданнів також спробую що-небудь написати. Книжок, про які згадуєте, ще не дістав. Збірник перекладів нашої поезії на мову московську розростається; написав до одного видавця, але якщо він не одпише мені, так на Вас єдина надія; думаю, що таку книжку розкуплять.

Здоров’я моє погане. Торік лікарі сказали мені, що в мене oedema pulmonum. 8 Сю зиму мені трохи легше, кров горлом не йде, але ходити важко. Чи повірите: часом до порога дійду і вже задихаюсь. Так само, як з ким побалакаю або навіть посиджу в шумнім товаристві,- все мене знесилює. Опроче, в останній час я почав цуратись людей: мені важко, як до мене хто приходить, а самому ходити ще важче. В товаристві, коли доводиться бувати, сиджу мовчки, не кажу ні слова, про що говорять - не вслухаюсь, а думаю про що-небудь своє. Часто хочеться плакати. Чую, що все се - початок якоїсь хвороби, але іншим бути не здужаю; що далі, то гірш. От хіба пустять до Барнаулу, може, там чи не оклигаю. Українська книжка - се єдина втіха; боюсь, щоб не прийшов час, коли й вона обридне, як усе навкруги; се буде справжнє нещастя і моя погуба.

Є в мене переклад билин,- чи не пустила б їх цензура? А селяни читатимуть радо. Бувайте здорові та відпишіть по одержанні цього листу, що гадаєте зробити з «Баглаєм»?

 

Ваш П. Граб.

 

1898

 

 

66. ДО Б. ГРІНЧЕНКА

 

 

[Початок 1898 р.].

 

P. S. «Хому Баглая» друкуйте, як я його виправив,- так буде краще.

В «Київ[ській] старині» проф. Стороженко видрукував один віршик («До слов’ян), нібито написаний Шевченком. Як «К[иївська] с[тарина]» могла таку річ надрукувати? Се початок знаної вірші Костомарова, видрукованої в збірнику творів Ієремії Галки. От так у нас знають своє рідне письменство!

 

П. Граб.

 

67. ДО Б. ГРІНЧЕНКА

 

 

Якутськ, 5 лютого [18]98.

 

Щирий брате! «Мазепу» з іншими книжками дістав - спасибі Вам, але «Складка» не прийшла, мабути, не посилали, а мені цікаво було б побачити сю книжку. Чи одібрали мого листа з поправками «Хоми Баглая»? Посилаю Вам сим разом збірничок своїх творів. Перешліть, якщо Ваша ласка, до цензури, а діставши дозвіл друкувати, видрукуйте в Чернігові або пошукайте якого другого видавця. Збірничок сей склався з моїх власних віршів і таких, що я або переклав, або переробив (понайбільше переробив). В переклади та перерібки я стільки вкладав свого власного, що можна їх вважати напів за самостійні, ось чому я не вагаюся їх видавати за своїм підписом. Опроче, вигадайте такий заголовок, щоб видно було, що тут єсть і переклади, наприклад: «Співи і переспіви», «Луни та відгуки» або що-небудь подібне; а цілий збірничок назвіть - «Кобза». Вірші Панаса Гайди (або просто - П. Г-ба, якщо завважите з цензурних умовин можливим). «Співи і переспіви». Наприклад, так:

 

КОБЗА

Вірші Павла Граба

(Співи і переспіви)

1898

 

Вам там видніше, як зробити. Вірша «Зустріч» можна не друкувати, бо се - перерібка з Петефі, а згодом я маю замір переклади з сього поета видати окремою книжечкою, під назвою: «Вірші О. П.» (штук 30 разом), так щоб не друкувати двічі. Вірші я пильненько вистругував, та не знаю, чи догодив тим вистругуванням цензурі; з того самого погляду помістив і вірші зовсім нікчемні - про кохання та поцілунки, може, ці «праведники» спасуть увесь збірник. Пишіть мені зараз, як дістанете. Віршик «Вітання Франкові» одішліть, вдійте ласку, куди треба, а то у мене немає нічого більше; написав би, так нездужаю знову - груди болять (лікарі кажуть oedema pulmonum). В Барнаул мене не пускають (томський губернатор не хоче, дарма що міщанська громада мене приймає). З Галичини ніяких звісток давно не мав. Чи пише Старицький? Мабути, перевелись українці на світі, що тут ще ні одного не бачив; от спасибі жидам та полякам: наїхало їх сюди оце недавнечко чимало, та так же мило проспівали мені, що трохи не заплакав. А приїде який українець - згадай йому про рідні речі, так зараз копилить губу і дивиться на тебе, як на божевільного. Бувайте здорові, пишіть.

 

Ваш П. Граб.

 

68. ДО Б. ГРІНЧЕНКА

 

 

Якутськ, 31 марця [18]98 року.

 

Велике Вам спасибі, щирий брате, за «Словарь» Тимченка та поему Мордовцеву,- поемка справді слаба, та при нашому вбозтві можна й такі речі читати. «Мазепу» Уманцевого також дістав і перечитав; книжка цікава, вислід добрий, та, на жаль, з боку літературного не зовсім оброблений: докладність суто наукова переходить подекуди в легковажну фейлетонщину, а висновки та здогади не скрізь підперті як слід; крім того, книжка робить таке вражіння, що її писав не безсторонній вислідник, а оборонник, котрий все мусить гнути на свою руч.

Про Вашу справу з Старицьким нічогісінько не чув, то й не знаю, як і з чого сталося. Я навіть так мало читав українських творів, що мені важко й догадатись, про які позичання з інших наших авторів Ви писали. Чи не про драми? Так я їх не бачив. Дорікати в сьому разі за непатріотичність - се, звісно, дурниця, на котру хіба наші українці здатні. По моїй думці, тут не може бути ніяких інших вимогів, опріч того, щоб стаття була написана совісно, і ніяких інших питаннів, опріч питання про совісність. Се - щоб критик не порушував мотивів особистих і не чіпав особи, а оглядав тільки громадську працю людини, в тім числі і письменницьку; тут всякому вільно сказати своє слово, а коли воно вийде безпідставним, то діло критики тут безпідставність показати. Патріотизм або непатріотизм тут ні при чому.