Листи - Павло Грабовський

Грабовський П. А.

ЛИСТИ

Цвітень [18]91 року.

Шановному Добродієві, Пану Франкові.

Надсилаючи до Вас 24 власних вірші, прошу надрукувати їх у Вашій часописі «Народ», про котру начитав недавно. Я не маю виображення про цю часопись, але сама назва свідчить мені як за її зміст, так рівно і за напрямок. Маю надію, що коли не всі вірші, то декотрі знайдуть притулок на сторонах Вашої часописі. Прошу теж не відхиляти мого працювання і на будучий час; з щирою готівністю постачатиму до Вас і наперед вірші, коли Ваша ласка друкувати дотепні з них. Попрохав би Вас надіслати часопись, але, здається, вона розповсюднюється тільки по Цесарщині. У мене немає таким робом способу дізнатись, чи будуть ушановані мої спробунки і чи надсилати дальш. Тому уклінно прошу, якщо ласка, надіслати мені вироблений Вами переклад Гетевого «Фауста», за віщо буду щиро вдячний; об перекладі «Фауста» прошу на той раз, коли почнете містить в часописі вірші. Переклад «Фауста» тим більш бажаний та цікавий для мене, що я сам зважувавсь на переклад цього твору і переклав-таки декотрі місця. Надішліть, коли ласка, по такому адресові: «В город Иркутск, губернское жандармское управление, для передачи государственному заключенному Павлу Арсеньевичу Грабовскому». Це буде свідчить, що мої вірші друкуються, і я надсилатиму далі. Підписувать у друку можна псевдонімом - Г. А. Панько чи як Вам забажається,- мені однаково.

Прошу вибачення за просьбу. З щирою повагою завжди готовий на послугу Павло Грабовський.

[Липень 1891]

До пана Редактора часописі «Народ» Івана Франка.

Уклінно прошу надрукувати в часописі «Народ» приложені до цього листу 16 віршів, коли вони здатні до друку. Вірші ці суть: I. «Утопленик», переклад із Пушкіна; II. Дев’ять перекладів із Рамшева-Якубовича (1. «Конай один...» 2. «Молитва». 3. «Прочнись...» 4. «Малюнок». 5. «Я не міг ще позабути...». 6. «Зірка». 7. «На чужині». 8. «До матері». 9. «Коли полум’я віри...»); III. Три переклади з Гейне (1. «Сонечко гляне - лотос зав’яне...». 2. «Вітер стогне, завиває...» 3. «Пахла липа, сонце гріло...»); IV. Три власних (1. «До сестри». 2. «Вночі». 3. «Мара»). До цих шістнадцяти віршів я додав і кілька віршованих стрік з поводу праці проф. Петрова - «Історія літератури української XIX століття»,- додав між іншим. «Утопленик» є перший спробунок перекладати великого поета. Перекладами з Рамшева я бажав звернути увагу галицької молодіжі на цього поета-гражданина, гірка доля котрого відрізняє його не тільки від усяких Мінських, Фругів, Фофанових, а навіть і від поетів більш талановитих, як ці. Прохав би надрукувати і передмову до цих перекладів. Гейне я, здається, переклав дуже вільно, переклав досить часу, зараз не маю оригіналу поміряти,- віддаю на Ваш суд. Окрім цих 16 віршів, я відіслав до Вас недавно десятків три віршів власних,- Ви, мабути, уже одержали їх. «Народ», коли не помиляюсь, є часопись більше наукова та політична, ніж літературна. То, якщо мої виш меновані вірші не знайдуть притулку у цій часописі,- вельми прошу Вас передати до якого збірничка чи іншого видання; прошу також вибачення за таку незвичайну просьбу, може, прикру для Вас.

Маю бути завжди готовим на послугу - Панько.

В липні [18]91 року, Іркутськ.

P. S. Друкувати прошу тією правописсю, яку вживаєте завжди самі, але прошу не друкувати, наприклад, замість «життя» - «житє», замість «мерщі» - «мерщій» і не дивіться косо на такі щиро народні вирази, як «аж осьде», «у-віч», «дитинча» й інші, не вжиті, може, в Галичині.

Г. А. Панько.

P. S. Вибачайте - ще одна просьба: прошу відповіді, коли ласка Ваша; відпишіть, чи здатні мої вірші загалом, чи Ви міститимете їх, чого хибує. Адрес такий: «В гор. Балаганск, Иркутской губернии, Андрею Степановичу Журавскому», а всередині - «Панькові». Прошу також відповісти зараз по одержанню листа, бо даним адресом я не можу довго користуватись. Вибачайте. Панько.

[Серпень - жовтень 1891].

Вельмишановний Добродію!

Посилаю Вам 15 українських перекладів: 1. «До спокою» (з рос[ійського] п[оета] Губера), 2. «Пташка» (Туманського), 3. З Жадовської, 4. «До Бестужева», 5. «Пісня Маргарити за пряхою», 6. «Хвульський король», 7. «Блоха» («Фауст»), 8. «Криса», 9. «Молитва Маргарити», 10. «Лорелея» (Гейне), 11. З московської, 12. «Пташки» (з Беранже), 13. Гейне (по Некрасову), 14. З Гете. 15. Шем’яка (з рос[ійського] п[оета] Міллера). «Пташки» Беранже я переклав не з первотвору, котрого не мав у себе, а з прекрасного перекладу російською мовою д. Михайлова; віршу «О, тільки...» - з Гете - переклав також по російському перекладу д. Мея; останні переклади, крім виш менованого з Гейне (по Некрасову), зроблені з первотворів. Всі оці переклади, хіба окроме «Пташок» Беранже, не підхожі будуть до Вашої часописі. Тим уклінно прошу Вас передати в такому разі кому-небудь іншому з редакторів українських часописів, до кого знайдете способнішим і коли те не чинить Вам зайвої турботи. Я просив би Вас видати усі оці переклади окремим тиском як книжечку «Лі[тературно]-наук[ової] бібліотеки». Вони хоч, може, й не відповідають напряму видаваної Вами бібліотеки і не мають ніякої ваги для громади галицької, але громада читачів російсько-українських звернула б, може, на них свою увагу, і книжки б найшли збут у російських книгарнях. Якраз би стало на аркуш друку. Казку «Шем’яка» можна друкувати, ламаючи кожну стрічку на двоє, коли того змагає ширина книжки. Особливо мені сподобалася вірша Беранже «Пташки»,- вона багацько каже моєму серцю. Навіть така вірша, як «О, тільки той...» Гете, не справляє для мене самого «романтичного вискоку», а нагадує про долю - овсі не романтичну. Пісню «З московської» я почув несподівано, почув у таких обставинах, що вона зразу оживила мене, дала кілька хвиль відрадості,- я і переклав її, зі свого самотного вікна слухаючи. «Шем’яку» я призначив був для вжитку в початкових галицьких школах та читальнях громадських,- вибачайте за таку незвичайну думку, коли казка не здається гожою. Чи не видає подібних творів