Листи - Павло Грабовський
[18]91 року
П. Журба
4. ДО І. ФРАНКА
[Листопад 1891 р.]
Вельмишановному Пану Редакторові часописі «Народ».
Надсилаючи коротенький розповідок «Українці-сектанти в Сибірі», прошу уклінно надрукувати отой розповідок в виш менованій часописі Вашій «Народ». Покладаю надію, що часопись, займаючись питаннями українсько-народного життя в найширших межах, зверне увагу і на такі появи, як поява українців-сектантів у Сибірі в привідній ролі сектантських рухів.
Падолист [18]91 року
Г. А. Панько.
5. ДО І. ФРАНКА
[Листопад 1891].
Вельмишановний Добродію!
Перш над усе мушу подякувати Вам за прихильну відповідь, котрою був дуже врадуваний. Посилаю на сей раз коротеньке оповідання «Цуценя», з духовного побуту, і 32 власних віршів: 1. «Робітникові»; 2. «Швачка»; 3. «Дайте!»; 4. «Квітка»; 5. «До сіячів»; 6. «На спогад»; 7. «На морі»; 8. «До дитини»; 9. «До України»; 10. «До брата» («Не зітхай так безнадійно...»); 11. «До товариша» («Не скаржись...»); 12. «Пустка»; 13. «Мета»; 14. «До друга» («Не хились...»); 15. «Над могилою»; 16. «Попуски»; 17. «Сон»; 18. «Послання»; 19. «До українців»; 20. «До...»; 21. «Стогін»; 22. «У сні»; 23. «До Русі»; 24. «Прокид»; 25. «До товаришів»; 26. «До галичан»; 27. «Єврейському народові»; 28. «До братів» («Оце я думаю, брати...»); 29. «Думка»; 30. «Кругом...»; 31. «В задумі»; 32. «На прощання». Все оте прошу видрукувати в ушанованій Вашій часописі, а вірші, крім того, видати у світ окремою книжечкою «Літературно-наукової бібліотеки», коли знайдете їх дотепними. Якщо Ви не бачите рації друкувати разом і в часописі, й окремо, то я прохав би видати останнім чином, вважаючи і на громаду російських читачів. «Цуценя» посилаю навдаку,- до правди мовить - я з неохотою берусь за прозу, не чуючи кебети писать нею. З виш менованих 32 віршів, а саме: 1. «Квітка», 2. «До сіячів», 3. «На спогад», 4. «До України», 5. «До друга» («Не хились...»), 6. «Над могилою», 7. «Попуски»; здається - 8. «Сон», 9. «Послання», 10. «До українців», 11. «Кругом...» і 12. «До Русі»,- я одсилав до друку в «Зорю», але ніякісінької відповіді не одержав; надруковані вони чи ні - не знаю; думаю, що ні. Всі вони потім були - декотрі цілком - перероблені мною; тим-то посилаю для окремого друку, не вважаючи на те, що могли бути уже надруковані в «Зорі»,- останнє Вам мусе бути відомим. Маю тільки звістку, що кілька віршів було надруковано в 21 ч. «Зорі» (падолист [18]90 р.). З них - «Стома» і «Щасливому» я прохав би помістить і окремо, коли будете друкувати таку книжечку і коли надрукування в «Зорі» не завадить тому. Перекладів з Рамшева зараз не посилаю, бо нема ще в руках і первотвору. Про «Утопленика» я казав, що то перша моя проба перекладувати Пушкіна, бо знаю, що в «Правді» друкувалися переклади Старицького, читав звістку в «Покажчику» д. Комарова. Скажу Вам щиру правду,- мені жаль, що переклади мої, як-от «Утопленик», не побачать світу; читачам російським ми, українці, мусимо подавати принаймні що можемо,- і може, не тільки «Утопленик», а й той самий найчудовенний «Лотос» Гейне, від котрого при інших умовах я б одвернувся, як від чуми, натхнув би часом думку читачеві про своє рідне письменство, а від «Лотосу» він перейде вже й до іншого. «Утопленика» бачиш у кожній великор[уській] читанці, нема сливе такого школяра в Росії, щоб не знав його; тим я і взявся перекласти, не вважаючи навіть на огидливе вражіння. Нам доводиться гадати не тільки про зміст та напрямок письменства, а й про саме існування його. Я розумію, що громаді галицькій треба не «Лотос» подавати, а щось більш дійсне; розумію, що друкувати Вам отакі забавки немає ніякого резону. Розумію також, що часопись Ваша, займаючись переважно питаннями суспільного життя, не мусе давати місце кожній вірші, хоча б вона і мала навіть невеличку щиро літературну вартість. Прошу Вас вибачить за такі твори, як «Утопленик», коли і на будучий час надсилатиму (у мене є чимало перекладів з Гейне, Гете (уривки з «Фауста»), Байрона і деяких російських писателів); прошу в такім разі, коли те не затрудить Вас, передавати в часописі щиро літературні, де вони зможуть знайти собі місце. Вам же я постараюсь прислать невдовзі переклад первої глави Пушкінового «Онєгіна», для окремого видання,- недавно почав перекладати. Чом українці перекладають те, а не се,- я міг би відповісти тільки a priori; я стою оддалік усякого літературного руху, я не маю зв’язків ні з ким з письменників українських, кільки вже років я не чую ні рідної мови, ні милого гуку, не бачу життя, що одне дає реальний зміст і щиро сучасні мотиви твору. Тим-то хай Вас не вражають усі ті «До...», що стоять в заголовку трохи не всіх моїх віршів,- оті переспіви власних мотивів, котрі сам часом мушу спостерігати. Хай Вас не вражають також і москалізми, від котрих не спостережешся іноді при таких умовах, як-от той москалізм, на котрий вказували Ви. От що: коли часом стрінете в котрій з моїх віршів яку-небудь язикову незграбність, не друкуйте, а вкажіть мені на неї при нагоді, щоб завчасу міг виправити. Коли найдете можливим помістить в окремім виданні моїх віршів і прежні, то віршу «Вночі» переробіть так: «Ніч панує непроглядна, Тьма усе (або «Пітьма все...») заволіка... О, яка ж ти безвідрадна, Моя тюрмо, та тяжка!..» Таким робом пропада москалізм, хоть і вчувається неприємний цокіт - «яка - тяжка» всередині, крім рихми (притока). Що тичеться до мови, то це така річ, що не мусе різнити щирих діячів слова, існих прихильників родини. Мені здається страшним та чудним непорозумінням, як то можна виступати з насміхом та погордою проти галичан з боку українців чи навпаки; я не розумію вчинку д. Чайченка. Доволі з нас і того содому, що коять «тверді» та усякі «філи», щоб, забувши живе діло народної освіти, і собі причинитися до тієї гидкої розради непотрібних та пустих суперечок. Я ніколи не був повітовим патріотом з язикового погляду; я тільки кажу,
