Листи - Павло Грабовський

працювати коло свого народу, надіючись тільки на себе,- і снага, і слабота в нас самих; вона (інтел[ігенція]) не тільки сама повинна стояти врівень з найвищими думками віку, але і зробити ті думки по спромозі власністю народу, розвиваючи тим часом і його національне самопізнання; освіта народу на його рідній мові - то головна засада; інтел[ігенція] повинна стояти на сторожі тії освіти, як і дбати за економічну забезпеку народну; нарід, не піднятий до загальнолюдської культури, не забезпечений економічно,- мусить врешті загинути, яко нація,- йому не буде місця в ряду інших народів; такий невеличкий нарід, як галицькі русини, можуть знесилити самі еміграції, а такий, як російські українці,- брак націон[ального] самопізнання; а те самопізнання у нас дуже мале, як і завжди в нашій історії, його було небагацько; таким робом наша ціль - рятування власної народності через ужиття здобутків загальнолюдського поступу; нарід наш мусить піднятись у розвитку до інших освічених народів, остаючись тим часом народом українським. Націоналізм - конечна умова поступу вселюдського; від загибелі нації терпить не тільки вона сама, а і вселюдськість взагалі, бо кожна освітна народність вносить і дещо свого в скарбницю всесвітню... Лаять жидів та поляків, вихваляти Запорожжя та козаччину, писати «стихи во честь...» - то стара річ, котру пора кинути; література повинна бути жизненною; пора б також зникнути зі сцени отим «співам та танцям», що прикривали собою страшенне убожество наших творів драматичних... Пора б нам надобути хоч трохи такту політичного, бо в нас його нема й не було,- заходи твердих тому доказом... Наша сила в народі, бо в нас, властиво, і нема нічого, крім народу... Яко вивід, додам: мусимо бути європейцями на грунті українському! На цім я і скінчу.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

 

Вп. Василю Лукичу! Одіслав Вам недавно 50 своїх віршів (переважно переклади), не знавши, що «Зоря» перекладів не містить. Вдійте ласку - передайте їх до «Правди», «Діла» або якої іншої часописі руської чи збірничка якого. Перегодом пошлю Вам кілька карбованців грошей, просючи роздобути мені та вислати повну (усі томи) «Історію літератури руської» д. Огоновського (не заспокоюсь серцем, доки не відберу отого твору). Коли б (мимо всяких надій) тії книжки не можна було прислать, то я попрошу Вас за ті гроші вислати мені «Зорю», починаючи з [18]86 року, коли став друкувати свою працю д. Огоновський. Але мені здається, що до Росії ота книжка доходе (бо як би могли явитися критичні оцінки в різних виданнях російських?). «Зорю» замовлятиму й надальш. Бувайте здорові! Попробую зладить що-небудь прозою. Ваш щирий

 

П. Граб.

 

Вілюйський округ,

10-го серпня 1893 року

 

13. ДО РЕДАКЦІЇ Ж. «ПРАВДА»

 

 

[10 серпня 1893].

 

До Вп. Редакції часописі «Правда».

Вельмишановний Добродію, Пане Редакторе!

Посилаю до Вас оці річі: 1. Перекладений початок Байронового «Чайльда-Гарольда»; 2. Повний переклад Байронового ж «Шільйонського в’язня»; 3. Переклад Гребінчиного твору «Гетьман Свирговський»; 4. П’ять віршів власних (з поезій Павла Граба), а то: 1. «На вінчанні», 2. «Панським діткам», 3. «На братній могилі», 4. «До вкраїнців» (I-II). Прошу все оте видрукувати в «Правді», коли здатне. Дальший переклад «Чайльда-Гарольда» постараюсь вислати невдовзі, так щоб можна було видрукувати усю першу пісню в 1893 році. «Свирговського» я уже посилав до Вас, в числі інших віршів (під псевдонімом Панька або Павла Журби - не тямлю добре), та не знаю, чи Ви одержали; тута - перероблений, як само перероблений і «Шільйонський в’язень», котрого я посилав до «Зорі», але вона не друкує перекладів. Цей переклад «Шільйон[ського] в’яз[ня]» я прохав би Вп. Редакцію видати, коли мога, і окремою книжечкою. Прошу також уклінно відповісти мені на цей лист (Адреса: «Гор. Вилюйск, Якутской области, Павлу Арсеньевичу Грабовскому), чи будуть надруковані згадані твори. «Чайльда-Гарольда» перекладую мірою первотвору. Бувайте здорові!

 

Щиро поважаючий Вас Павло Граб.

 

10 серпня 1893 року.

Вілюйський округ,

Якутської області

 

P. S. Всього посилаю - чотири поштових аркуші.

 

14. ДО М. ПАВЛИКА

 

 

Падолист [18]93 року.

 

Всп. Редакторові часописі «Народ» Пану Павликові!

Надісланий переклад прошу видрукувати в «Народі», або «Хліборобі», чи в часописі для робітників, котра має виходити в Галичині... склад виправте, коли завважите потрібним (перекладав без чернетки). Додаю тута же 5 карбованців грошей: 1) прошу вислати мені твори А. Кримського («Батьківське право» тощо); 2) скільки лишиться по уплаті за згадані твори, те зачислити до передплати на «Народ» [18]94 року (останнє, що слідує, надішлю згодом). І твори Кримського, і «Народ» прошу висилати на такий адрес: В гор. Вилюйск, Якутской области (Восточная Сибирь). Павлу Арсеньевичу Грабовскому. «Народ» прошу висилати з усіма додатками, які будуть,- коли будуть. От замовив я «Народ» на [18]94 рік, а ще не відібрав з пошти ні одного числа ції часописі за сей [18]93 рік...

Звертаюсь до Вас, Всп. Пане Павлику, ще з окремою, особистою просьбою (вибачайте за незвичайність!): зладнав я збірничок своїх оригінальних віршів (числом 116 - частина з написаного), котрі одсилаю до Василя Лукича, прошучи його взятись за видавництво того збірника: 50 карбованців на ту ціль я вишлю невдовзі власного кошту,- останнього (скільки треба) прошу «Товариства ім. Шевченка» (котре має друкувати) підождати до виручки, а також, поки я ще складусь на якусь суму. Коли б Василь Лукич з яких уваг не взявся за видавництво, я прохав його передати мій збірничок п. Іванові Франкові доразу з моєю просьбою (просторо в листі до Вас. Лукича), як також і грішми, чи не взявся б за ту справу він. То оце прошу Вас передати при нагоді ту мою просьбу п. Франкові: коли б Вас[иль] Л[укич] доручив йому мою рукопись,- видати її окремою книжечкою. Маю надію, що збірничок розійшовся б потроху і що таким робом кошти не були б змарновані,- принаймні б звернулись позичені (Товариством ім. Шевченка чи п. Франком власно), а щодо моїх власних, то я не гадаю їх вертати. Адреса п. Франка я не знаю,- тим і звертаюсь