Листи - Павло Грабовський

Для Вашої «Дрібної бібліотеки» зладжу ще дві книжечки - а) дещо з перекладів, б) Історію Січі Задунайської. Послана до Вас книжечка перекладів Сурика з життєписсю та поглядом на його поезію могла б, по моїй думці, також увійти у склад тії бібліотеки, як один з причинків до оцінення впливу творів Шевченкових, не кажучи вже про те, що поезії Сурика варті друку.

Торік ще посилав я на адресу «Зорі» 5 рублів грошей, просючи, між іншим, вислати мені «На крилах пісень» та «Леваду», та й досі не знаю, чи одержали Ви ті гроші, чи вони десь загинули. «Левади», я нині бачу, мабути, не можна дістати, та не краща річ і на кошт «На крилах пісень». То «Левади» можна не висилати мені овсі, мене там цікавив головно поділ: «Замітні Русини», а не сама збірка. От «На крилах пісень» радий би був дістати, але те зробити краще з Росії, мабути.

Сього року послав на адресу «Зорі»: 1) «Замок Альва» - з Байрона і переклади з Гейне. 2) «Іван Сурик» з життєписсю (згадував вище). 3) 23 рублів грошей; збірку слів для Уманця та Спілки; «Шільйонського в’язня»; «Сповідь Наливайка».

Дві статті прозою (оповіданнячко з якутського життя та дещо про пісню українську).

Чи одержали Ви все те, чи ні? Чи дістав також Василь Лукич мій лист до нього з фотографією?

Цим разом посилаю перекладене оповідання «Вороги»; передайте, будьте ласкаві, при нагоді до редакції «Дзвінка», а коли туди не підхоже, так куди знаєте.

Бувайте здорові! Щиро прихильний до Вас,

Павло Граб.

Вілюйськ, 7 червня [18]94 року.

Дорогий брате, Павлику! Листи Ваші дістаю досі правильно - чимале Вам спасибі! Ви розчинили трохи мої очі на справи галицько-руського життя, бо доти я блукав у темряві. Та й як було не блукати: одно - через лихі обставини, в яких перебуваю; друге - через свою українську байдужість; третє - ...Староруським брехням, що часом появляються на сторонах російс[ьких] реакційних видавництв, я не вірив і не віритиму навіть тоді, коли що-небудь походитиме на правду; взагалі я зважаю «твердих» за ворогів; мені чудно читати звістку про якусь «радикальну молодіж москальофільську»; «радикалів», що зрікаються насамперед «народної» мови, я не здужаю собі ніяк уявити; нехай їх лиха година бере отих радикалів!

Що тичеться народовців, то я виображав їх «свічадом доброчинності», високо ставив у своїй уяві, з великим болем перечитував про «нову еру» і другі події... Мені здавалося, що в запалу бійки Ви, може, й побільшували вини табору народовського, бо ж самі кажете, що тій «ері», як і іншим подіям, причасна гірстка народовців, а далеко не всі вони. Як би там не було, по моїй думці, у радикалів може бути згода де в чому тільки з народовцями, а ніяк не з «москальофілами», отим натовпом зрадників або ретроградів. Найбільш боліло моє серце за «Правду»: я знав, що то - орган крайнє украйнолюбський, і та річ тільки радувала мене; з «Бібліографії» Левицького я знав, що в ній працював (і не дуже давно) д. Франко, а то було для мене патентом на все, гідне пошани та бездоганності. Здається мені, що й д. Ом. Огоновського осуджено занадто; все ж його праця - річ вельми коштовна помимо усяких хиб; д. Франко в «Зорі» видав сприяючий суд,- тим дуж сумно було читати про «шарлатанство» потім. Щодо Ваших власних писань, то мушу нашвидкуруч запримітити ось що: «Спомини» д. Невест[юка] - річ дуже неприємна для чоловіка, добре обзнакомленого з дійсним станом зачеплених річей; зразу видно, що той добродій тільки черкнувся об ті речі, не викоштувавши їх добре на своїх боках. Розправа д. Гр. Римаря з «Хліб[ороба]» про законність існуючого ладу якось не годиться з радикалізмом часописі (стор. 141).

Вибачайте, що так прямо висловився, вибачайте також, що посилаю цей лист «холостим», без ніякої дописі,- згодом вистачу (чи надруковані попередні: «В справі жіночих типів» та «Лист до мол[оді] укр[аїнської]»?).

Вишліть мені, коли ласка та мога, свою фотографію,- мені бажалося б мати хоть її, коли вже не доведеться, може, познакомитись особисто. Чи не могли б Ви також написати до кого-небудь у Росії з письменників укр[аїнських] про мою просьбу - висилати мені по спромозі путячі книжки укр[аїнські], бо діставати з-за кордону трудно, а часто просто неможливо. Можна б висилати «с наложенным платежом», я б сплачував на пошті: а дещо, може б, земляки могли подарувати, бо на все потрібне не маю коштів. Вибачайте, що турбую Вас тією просьбою. Про книжки написав декому з киян, та не знаю, чи вийде з того яка користь, чи ні. А без книжки укр[аїнської] для мене - нудьга страшенна. Чи не могли б з Росії вислати мені Вашу працю про читальні та «Австро-руські спомини», а також і дещо іншого путячого. На конверті до мене можете більш не писати «госуд[арственному] сс[ыльному]», а просто ймення та прізвище. Довго вагався, чи посилати до Вас цей лист, чи ні, та нехай іде: Ви зрозумієте мою нужду, тож оправдаєте влізливість. Поки що бувайте здорові! Щиро прихильний до Вас,

Павло Граб.

[Липень 1894 р.].

Впв. Костеві Паньківському!

Щирий Добродію! Оце Вам друга книжечка моїх писань, т. з.,- «З чужого поля. Переклади Павла Граба».- Видайте, коли ласка та спромога, і її на світ божий - тим самим робом, як і «Пролісок»: як один з томиків Вашої «бібліотеки дрібної». Хоч, як запримітив я у передмові, добір п’єс випадковий, проте читачі надибають, сподіваюсь, і дещо цікавого (Леопарді, Мур, Гейне, Гребінка, Гаршин, Полежаєв, Плещеєв і др.). Викинув, між іншим, «Шільйонського в’язня» та «Замок Альва» - речі Байронові, як багацько займаючі місця,- може, згодом коли-небудь ті обидві п’єски доведеться видати окремою книжечкою. Василь Лукич сповістив, що «в’язня» надрукує в «Зорі»; коли б був надрукований і «замок», то вже, на мою думку, легко б було перебити їх окремим витиском,- довелося б тільки трохи зкоштитись на папір (а це значно дешевше, як друкувати вдруге). Чи одержали Ви «Івана Сурика»? В передмові до збірки «З чужого поля» я умисне