Листи - Павло Грабовський
Бувайте здорові, Добродію! Рамшева зладжу Вам цілий збірничок - віршів 30-40, виправлю вже надруковані,- може, доведеться видати коли-небудь окремою книжечкою; думаю також зладити переклади з Нікітіна. Усього Вам доброго. Щиро стискаю руку. Завжди прихильний
Павло Граб.
26. ДО М. ПАВЛИКА
М. Павлику
Вілюйськ, 5 січня [18]95 року.
Вельмишановний Добродію! Вибачайте, що сим разом нічого не посилаю Вам. Переклад билин докупи з листом прошу доручити Франкові. Фотографію дістав - велике спасибі! Послав Вам 7-го жовтня статейку про переселенців на коломийський адрес, та й не знаю, чи Ви її дістанете тепер за виїздом до Львова; шкода, коли лист звернеться назад і доведеться посилати вдруге,- скільки пропаде часу! Франкові з прошлою поштою послав чотири заміточки; коли що непридатне для «Ж[итя] і с[лова]»,- так чи не дали б Ви місця у себе або не видали окремою книжечкою? Побалакайте з ним. Часопись прошу й надальше посилати поки що. Не дістав чомусь № 15-го, хоч маю подальші; мабути, пропав десь дорогою і не прийде. Зладжу дещо - трохи згодом. Бувайте здорові, всього Вам доброго, а мені його - не ждати.
Щиро прихильний та шануючий П. Граб.
27. ДО К. ПАНЬКІВСЬКОГО
6 лютого 1895.
Дорогий, вельмишановний земляче!
Велике Вам спасибі за видання дальших моїх писань - Сурика та перекладів, про котрі оце недавно начитав. Посилаю до Вас сим разом статейку «Дещо про московські переклади творів Шевченкових» та два віршики - власний («Сироти») і перекладений з Пушкіна («Два ворони»). Треба подякувати Вам за думку видавати збірки писань таких старих письменників наших, як Кулик та Олелькович, твори котрих розкидані по ріжних окремих виданнях, через те цілком невідомі громаді українській. Я якось збирався навіть писати Вам про таку думку, що мені не раз спадала на ум, та все не зважувався; та ця думка, мабути, спадала не одному українцеві, тільки що не могла чомусь здійснитися досі. Добре б було видати всіх наших найкращих, особливо старих, поетів, містячи при збірках хоч коротенькі життєписі, а то й патретики, як водиться в чужих літературах. Хто у нас не знає Петренка, Писаревських, Корсуна, Лиманського, Кореницького, Чужбинського і других? Є московське видання Чужб[инсько]го, але страшенно дороге.
Уклінно прошу вислати мені «Писання В. Кулика» та «Поезії О. Маковея», а також ч. 21 «Зорі» з додатками, коли останні мались. Вибачайте: гроші вишлю з першим листом - невдовзі.
Статейка моя про переклади Шевченка, хоч, може, й запізнена, але, по моїй думці, доторка речей, що для нас ніколи не тратять своєї цікавості. Тим дужче що, скільки мені відомо, справа ця не була ще обговорена в письменстві нашому.
Бувайте здорові, Добродію!
Щиро прихильний Павло Граб.
P. S. Чи дістали попередні вірші «З весняних пісень»?
П. Гр.
28. ДО В. КОСТЮРІНА
Вілюйськ, 27-го лютого (февр. [18]95 р.
Щире спасибі Вам за лист, шановний Віктор Хведоровичу! «Сибирский вестник» дістаю, маю, між іншим, і те число, в котрому видрукована моя допись про парохід. Шкода, що Ви не передали туди й замітки про колонію, для таких часописів, як «Неделя», я не призначав її, тож зіклав без ніякого огляду, з єдиного помаху, як складуються звичайно чернетки та кореспонденції, яким сав автор не надає жодної ваги. Коли ще не послали, так передайте краще до рук д. Прейсманові - нехай друкує хоч без грошей, бо ніяковось діставати часопись даром. Напишіть йому при нагоді, що складу для нього кілька листів про наш край, але буду писати навдогад буряків, не визначаючи власних імен та назв; буду також посилати часом деякі переклади з української поезії та краснописі; тільки надальш бажав би якого виплатку. Зараз нічогісінько не можу післати, бо збираюсь їхати до товариша в гості за 300 верстов,- іншим часом. Про «Сиб[ирский] листок» я такички й здогадувався, що якісь непереливки. Та, по моїй думці, нічогісінько й путнього не могло витекти зі спілки з такими добродіями, як пан Зубковський. Досвід на ділі ствердив ту думку. «Неделя» на цей 95 рік буде до нас приходити, а за той передивлюсь у Краніхфельда, до котрого оце зібравсь їхати. Я, властиво, нічогісінько не пишу московською мовою, я беру участь у часописях українських. Вийшло з друку вже три збірнички моїх українських віршів. Критика поки що досить прихильно повітала мої спробунки. Може, згодом будуть лаятись, тепер «все обстоит благополучно». Цікаво буде перечитати Вашу статтю про переселенців; на сю тему я сам зладив замітку для однії української часописі (на підставі газетних джерел), та не знаю ще, не мав звістки, чи вона дійшла та видрукована. Пам’ятаєте, я писав Вам, що один з товаришів післав також статтю про колонію в «Русские вед[омости]»? Статті тієї не надрукували, тож моя замітка, що нині у Вас, була б саме до ладу. Додам ще кілечки слів. В деяких сибірських і російських часописях появилися кореспонденції про колонію вілюйську, найнеприхильніші та розносні для доктора Гіммера. Дехто з наших «дорогих» товаришів, якутських та ольокминських, не знаючи ні Гіммера, ні тутешніх справ, обкидають лайкою нас, вілюйців; вважають Гіммера, мабути, жертвою нашої недоброхітності та лічб особистих, «благородно возмущаются», як кажуть москалі. Дурні, дурні! - тільки й можна сказати. Майте на увазі, що все, що писалося про Гіммера та тутешні порядки, все то - чиста правда, або, певніше,- лише двадцята частина тих безпутств та неладів, які панують тута. Нема ні єдиної крихітки лживої, а, навпаки, багацько замовчаного, такого, що, може, ні одна часопись не надрукує, що тут робиться. А вони пороззявляли верші та порозвішували вуха... Дурні, дурні! Гіммер - це така падлюка, а доразу й психопат, що здатен витворяти і справді витворяє найнеймовірніші речі. Досить сказати Вам, що з серця він зробив донос на сестру милосердія про зносини з государственими та непевність політичну.
