Листи - Павло Грабовський
Скажу Вам по совісті, що коли мене можна було заслати, так хіба за думки; бо що міг я зробити активного 18-літнім хлопцем без ніякої освіти та досвіду? Я болів душею, дивлячись навкруги, як бол[і]ю й нині,- ото вся моя провина. 5
...Симпатії та ідеї тягли мене на село, а натура пхала в город з його здобутками цивілізаційними і т. д. Другим разом нехай, може, більш напишу. Треба кінчати. Перекажіть при нагоді Павликові, що послав йому допись про переселенців,- дістав чи ні? З подякою читав Ваші вірші; «з низин» мені сподобалося більше, як «з вершин». Спасибі декому з галичан - не забувають, на жаль, тільки не дістаю й половини того, що шлеться. «Ж[итє] і сл[ово]» одержав тільки 2-й № - єдиний - останні лизень злизав. Даремно, мабути, буде висилати вдруге, все одно - пропадуть; нехай, може, згодом. Прохав вислати Ваш начерк про театр,- мабути, вишлють.
Бувайте здорові, Добродію! Щиро кланяюсь Вашій господині та бажаю Вам всього доброго, стискаючи руку.
Павло Граб.
P. S. По одержанні, будьте ласкаві, звістіть зараз.
1895
25. ДО І. ФРАНКА
Вп. Ів. Фран[кові]
Вілюйськ, 4 січня [18]95 року.
Вельмишановний Добродію!
Посилаю Вам переклад 5 билин великоруських, а саме: 1) «Святогор», 2) «Микула», 3) «Ілля Муромець убива Соловія-розбійника», 4) «Ілля Муромець визволяє Київ», 5) «Як перевелись богатирі на Русі». Треба сказати Вам, що в мене немає ні однісінького збірника билин, та й у всьому «городі» нашому немає; чисто випадково збереглося у мене кілька читанок шкільних (та й то не повних, а пошматованих), а в них я знайшов і дещо з билин, понайбільше - уривки, вибрані з Рибникова, Киреєвського, Кирші Данилова і др. Відти й перекладував. З різних шматків та варіантів я зробив одно ціле оповідання про Іллю та Соловія, бо ні одна билина зокрема не дає повного переказу, а повторювати те ж саме, перекладуючи кожну, немає рації. Тому-то я й звів докупи різні варіанти та уривки; для читача має головну вагу інтерес літературний, а не бібліографічний, котрого я й не держав на оці. Билину про зрятування Києва я переклав особливо, як річ, що має самостійне місце. Міра, яку я вибрав, по-мойому, найбільш відповідає оригіналові; я зберіг її від початку до краю, хоч те і становило подекуди трудності, але форму вислову я вважаю річчю першорядною. Коли що завважите потрібним виправити, виправте, але не вживаючи таких форм, яких я не вживаю, наприклад,- «добрая» (замість «добра»), «добрії» (замість «добрі») і пр. В билині про Іллю Муромця слово «перехожі» я зважив за можливе замінити словом - «мандруючі», щоб не казать «пере́хожі» (як вимагає міра вірша), хоч такий наголос і не суперечить вимові українській; також саме вважаю за можливе слово «ка́ліки» замінити словом «ста́рчики», а форму «калік» - формою «старців», так було б, мабути, краще, тим дуж, що се слова рівнозначні; коли хочете, замініть, щоб читач не спотикався на наголосі «ка́ліки»; та й в деяких билинах великоруських каліки звуться старчиками. Спочатку я хотів поробити деякі примітки, вказати на відмінники різних переказів, але погадав, що Ви ту річ зробите кращ від мене, коли завважите потрібним. Добре було б, коли б Ви, друкуючи, додали хоч коротеньку розправу про билини великоруські, а переважно видаючи окремою книжкою. Якщо цих п’ятьох билин мало, то я пришлю незабаром на всякий раз ще деякі переклади: є у мене вривок про те, як мандрували Святогор та Ілля вкупі та надибали домовину; є дещо про Олексія Поповича, Дюка Степановича, Вольгу, Добриню, а також про Іллю Муромця. Билини про Іллю та Святогора (як перший наїхав на другого) у мене немає; та й те, що я сказав, є самі шматочки. Коли Вам конче треба чого-небудь такого, що в мене немає, то зверніться до других; чи не взялась би, наприклад, Леся Українка перекласти що-небудь? Опроче - Вам видніше. Напишіть, чи не треба Вам ще чого, крім билин? Коли спроможусь та здужаю, зроблю. Перед сим послав до Вас оповіданнячко з жіночого життя, а також чотири заміточки - «Слівце на слівце» і др.; дістали чи ні?
Ще про переклад «Мужика-деревенщины», я переклав «Мужика-хуторянина», бо не знаю більш підхожого та відповідного вислову. «Дзизь тетивочка...» від дієслова - «дзизчати», що означає саме гудіння тетиви, гу́ркала тощо - у повітрі. Вживаю і «Соло́вій» і «Соловейко» - відповідно оригіналові. «Два відра...» у нас, по Харківщині, кажуть - «два відрі», але я хочу, щоб мова була загальновживаною.
Чи багато перекладувалось у нас з італьянських та англійських поетів? З яких перекладувалося менш? То я б, підучивши мову, взявся спорудити цілий збірник поезій того або другого краю. Є у мене також думка скласти збірничок поезій слов’янських, та не знаю, коли здійсню її, бо не маю ні книжок до перекладування, ні підручників до кращого обзнакомлення з мовами. Коли б не лишилося все в області «побожних марінь», та й тільки.
З глибоким болем перечитав звістку про смерть Омеляна Огоновського; небагацько у нас сил і так, а тут ще ненажерлива могила відбирає нам то сього, то іншого; радикали не дуже шанували небіжчика, я, проте, завжди гарно дивився на його, наскільки знав з тих уривкових писань, що доходили до мене; мені, правда, не сподобалась метода його писання (котру я б назвав формально-літературною супроти історично-філософічної), але завжди я добачав з його боку змагання бути і безстороннім, і навіть ліберальним; крім того, він був гарячим патріотом-українолюбцем, а в наше «время люте», в оцю - «останню страшную минуту», цього не можна забувати. Сиджу оце тут та міркую: хто займе кафедру нашої мови в університеті? Чого б Вам її не взяти? Хіба стрінуться які
