Листи - Павло Грабовський

перелічую поетів, з яких переклади подаю, щоб не писати в тексті проти кожного, до якої народності належить, а визначити конечне треба, бо чи багацько з нашої громади знають про Вазова, Ботева, Гарамбашича, Томашика тощо - це раз; вдруге - те, що звісно громаді галицькій про західних та слов’янських поетів, може бути не звісним громаді українській, як уп’ять - остання буде знати про російську літературу те, що буде невідомим для галичан і т. д. Так от, щоб не пістрити тексту, а також не подавати в кінці оглаву (змісту), я зважив більш придатним зазначити національність авторів спочатку, щоб читач наперед знав, кого читає і пр.

Розпологу зробіть таку: «З Байрона»... далі як у мене, кінчаючи Ботевим; після Ботева - «З Москова, Гарамбашича, Прерадовича, Змай-Іовановича, Томашика, Ганки»; після Ганки - «З Пушкіна, Державіна, Жуковського» і т. д. (можете з Державіна, Жуковського, Пушкіна і пр.- річ не важна), кінчаючи «З Ольхіна». Після Ольхіна - «З мови болгарської», «З мови чеської» (Заклята дочка) і, нарешті,- «З мови московської» (8 перекладів). Коли відомі автори болгарських творів - «Удова» (Нощь е ужасна, зима студена; // По полѣ вѣтр, бура голѣма; // Всѣкой се крие в подслон да иди, // Домашни свои мили да види) та «Батьківщина» (Оний който не обича // Свойта татковина драга...), так визначте, після Москова (обидві п’єси я одшукав у читанці болгарській Стателова). Вишліть мені кілька примірників (5-6) збірничка, як вийде, та тільки щоб кожна посилка становила цілий примірник, а не різнила. Дякуючи за попередні Ваші послуги, пишусь глибоко шануючим Вам, Павло Граб.

 

Липень 94 року

Вілюйський округ, Якутської губерні

 

P. S. Споминки про Шевченка та Александрова прошу передати В. Лукичеві (3 листики).

 

23. ДО М. ПАВЛИКА

 

 

Вілюйськ, 3-го жовтня [18]94 року.

 

Дорогий брате Павлику!

Оце Вам дописочка, друкуйте, коли придасться, та вибачайте за ляпанину - трудно перебіляти. Не зважайте, що почав з Яреми, а скінчив Хомою, бо просто бажав сказати дещо про справи біжучі - байдуже до формальних вимогів «літературності». Тільки от що: прошу 1) друкувати незабаром після одержання, бо в противнім разі тратиться інтерес свіжості, а 2) не розрізнять, а видрукувати в одному №-рі,- дуже неприємно читати, коли подібні річі розрізняються. Хотів був прикинути Вам ще дещо про сектярів, та хай, може, іншим разом. Наприкінці вибачайте за раду: напишіть кому-небудь з українців, щоб постачав Вам хоч стислу, та повну хроніку життя укр[аїнсько]го, коли не від себе (річ навдаку можлива), так хоч після звісток у часописях російських (коротенько згромаджуючи). Поки що прощайте. Щиро прихильний та шануючий Вас.

 

Павло Граб.

 

24. ДО І. ФРАНКА

 

 

Вілюйськ,

1-го падолисту [18]94 року.

 

Вельмишановний Добродію!

Спасибі за лист. Переклад билин вистачу. Я сам хотів звернутись до Вас з думкою - видати гуртовим заходом взірці поезії слов’янської і почасти висловив ту думку у замітці про «Слов’янолюбство м[осковсь]ке» (в «Правді»). Гейне залишу - бог з ним. Що в нас перекладувалось, що - ні, того, на превеликий жаль, я й досі докладно не знаю; не диво, що можу повторятися. Недавно одіслав до друку книжечку своїх перекладів під заголовком «З чужого поля» (90 дрібних віршиків),- там Гейне трохи виправлений, як і Рилєєв. Склалось якось так, що до Вас я посилав менш оброблене, як до інших часописів,- річ цілком випадкова... На Ваше питання про мою долю й сестрину посилаю Вам оце сумну заміточку,- видрукуйте її, якщо мога, окремою книжечкою де-небудь або перешліть Павликові - може, йому здасться. Зладжу для Вас також книжечку про Чернишевського,- видрукуєте або в поділі діячів слов’янських, або окремо. Тепер про себе власно. Буду казати коротко. 82 року, 18-літнім хлопцем, вихованцем Харківсь[кої] дух[овної] семінарії, я був арештований з забороненими книжками тощо і ні на кого не вказав на допиті, за це мене вигнали з семінарії та після царського припису оддали на 2 роки під голосний догляд уряду в рідному селі; бідував; мати плакала (була певна, що з мене вийде архирей); поліційні труси не давали покою; сидів без книжок, марнував час; нікуди не мав права їздити; їздив власним требом, а за те пересиджував двічі у тюрмі. Скінчивши засуд, 85 р. опинився в Харкові знову, жив газетярством; був узятий до солдат і висланий в Ташкент; в Оренбурзі, однак, дорогою арештований і вернутий до Харкова, в тюрму. Обвинувачували за належність до «партії народної», що в лютому 86 р. видала з приводу 25-л. ювілею реформи кріпацької поклики та брошури до громади. Пішов на Сибір адміністративно - на 5 років, в Іркутську губернію; прожив рік. 22 марта 89 р. в гор. Якутську постреляли та покололи моїх товаришів (6 убили, багацько поранили, 3 повісили після суду, 20 заслали в каторжні роботи в Вілюйськ і пр.). Я тоді був у гор. Балаганському і з кількома товаришами написав протестуючий поклик до уряду; він був покритий нашими повними підписами, одгектографований і розпросторений серед громади (був передрукований почасти в англійському перекладі в часописі «Free Russia»). За це нас присудив іркутський суд в каторжні роботи на чотири роки; але сенат, куди по закону перейшла справа, зважив на наше довге (3 ½ роки) пересиджування в тюрмі і після оборони д. Спасовича вирік рішення всіх прав стану з поселенням в найдальші краї Всхідного Сибіру; таким робом я і опинився ось тут у Вілюйську. Питаєте, чи є надія визволитися відси? Святий знає. Закон такий: після 10 років, при доброчинних поводинах, можливо приписатись до якої-небудь крестьянської громади (коли прийме) та мать дозвіл на беззапинний роз’їзд по Сибіру (тільки - по Сибіру!). Що ж тичеться Росії, так це така річ: є щасливці, котрих нарешті пускають, а є й сіромахи, що повік конають тута; нічого певного немає, як доведеться. Я, власно, не маю доброї надії; єдино, що для мене певно та ясно, так це моя загибель - більш нічого; та думка не покидає мене, з нею я навіть зжився; хіба все складеться надзвичайно щасливо, от як буває у казках, так, на жаль, казкові часи минули навіки. Найбільше може зробити тут який-небудь маніфест, але все це самісінькі мари. Оце