Українська література » Класика » Зів’яле листя - Іван Франко

Зів’яле листя - Іван Франко

Зів’яле листя - Іван Франко
Сторінок:3
Додано:15-09-2024, 06:09
0 0
Голосов: 0

Збірка віршів «Зів’яле листя» Івана Франка є зібранням творів, що стали одними з останніх написаних автором. Збірка не залишить байдужим нікого, кожен читач зможе відчути, наскільки важкою, зворушливою та болючою була доля Каменяра наприкінці його життя. Екзестинційна криза, яку переживав письменник, перебуваючи в пошуках істинності людської долі, породила на світ одну з найкращих збірок віршів. Цікаво, що цю збірку Франко писав, перебуваючи під глибоким враженням від прочитання щоденника людини, яка покінчила життя самогубством.

В тексті знайшли своє відображення найболючіші сторінки життя письменника, які супроводжували його постійно, лежачи важким тягарем на його душі. В свої сорок років він був морально надломленим через персональну любовну драму, а також через постійне переслідування його українською та польською інтелігенцією. До того ж, йому заборонили викладати в Львівську університеті, який, за іронією долі, пізніше перейменують в його честь. До речі, читати онлайн збірку «Зів’яле листя» Івана Франка українською мовою можна на нашому сайті електронних книг.

Композиція твору складається з трьох «жмутків» того самого листя, в кожному з яких 20 поезій. Основний зміст творів – труднощі на життєвому шляху та нерозділене кохання. Не дарма, як вже було згадано, збірка є прикладом інтимної лірики – відвертої розмови з читачем про болі, які не відпускають та не дають змоги жити вільно.

Скачати збірку «Зів’яле листя» Івана Франка можна безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) в таких форматах, як fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб), скориставшись нашим ресурсом електронних книг.

“Зів’яле листя” з перших поетичних рядків і до останніх дарує читачам нагоду розгорнути власне бачення любові. Перед нами чи не перша спроба художньо візуалізувати ліричні переживання поета, яку запропонувало наймолодше покоління львівських художників. (Автори художнього оформлення – талановиті митці Романа Романишин і Андрій Лесів.) Унікальність цього видання передусім у його композиції: сторінки оздоблені автографами поезій „Зів’ялого листя”, що знайдені в архівах Києва та Львова. У книжці збережено всі коментарі І. Франка до його поезій. Поетична збірка мимоволі нагадує альбоми початку ХХ століття із дбайливо вкладеними сухими рослинами. Книжка багато ілюстрована світлинами жінок епохи Франка.

Читаємо онлайн Зів’яле листя - Іван Франко
* * *  

Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів, — молода любов

З обійм виходить гробових, студених.

Себе я чую сильним і свобідним,

Мов той, що вирвався з тюрми на світ;

Таким веселим, щирим і лагідним,

Яким я був за давніх, давніх літ.

І, попри тебе йдучи, я дрижу,

Як перед злою не дрижав судьбою;

В твоє лице тривожно так гляджу, —

Здаєсь, ось-ось би впав перед тобою.

Якби ти слово прорекла мені,

Я б був щасливий, наче цар могучий,

Та в серці щось порвалось би на дні,

З очей би сліз потік полявся рвучий.

Не знаємось, ні брат я твій, ні сват,

І приязнь мусила б нам надокучить,

В житті, мабуть, ніщо нас не сполучить,

Роздільно нам прийдеться і вмирать.

Припадком лиш не раз тебе видаю,

На мене ж, певно, й не зирнула ти;

Та прецінь аж у гріб мені — се знаю —

Лице твоє прийдеться донести. 

 

* * *  

Не боюсь я ні бога, ні біса,

Маю серця гіпотеку чисту;

Не боюся я й вовка із ліса,

Хоч не маю стрілецького хисту.

Не боюсь я царів-держилюдів,

Хоч у них є солдати й гармати;

Не боюсь я людських пересудів,

Що потраплять і душу порвати.

Навіть гнів твій, дівчино-зірничко,

Не лякав мене ні крихітки:

Я люблю те рум'янеє личко

І розіскрені очі-красітки.

Лиш коли на те личко чудове

Ляже хмарою жалісна туга,

І болюще дрижання нервове

Ті усточка зціплить, як шаруга,

І докір десь у горлі пропаде,

І в знесиллі опустяться руки,

І благає підмоги, поради

Прошибаючий погляд розпуки,

Отоді моє серце стискає,

Мов кліщами, холодна тривога:

Біль німий мене більше лякає,

Ніж всі громи й злих сил перемога.

 

* * *  

Раз зійшлися ми случайно,

Говорили кілька хвиль —

Говорили так звичайно,

Мов краяни, що нечайно

Здиблються з-за трьохсот миль.

Я питав про щось такеє,

Що й не варт було питать,

Говорив щось про ідеї —

Та зовсім не те, не теє,

Що хотілося сказать.

Звільна, стиха ти, о пані,

І розсудно річ вела;

Ми розстались, мов незнані,

А мені ти на прощанні

І руки не подала.

Ти кивнула головою,

В сінях скрилася як стій;

Я ж мов одурілий стою

І безсилий за тобою

Шлю в погоню погляд свій.

Чує серце, що в тій хвилі

Весь мій рай був тут — отсе!

Два-три слова, щирі, милі

І гарячі, були б в силі

Задержать його на все.

Чує серце, що програна

Ставка вже не верне знов…

Щось щемить в душі, мов рана:

Се блідая, горем п'яна,

Безнадійная любов.

 

* * *  

Твої очі, як те море

Супокійне, світляне;

Серця мого давнє горе,

Мов пилинка, в них тоне.
Відгуки про книгу Зів’яле листя - Іван Франко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: