Листи - Павло Грабовський

Не дуже давно одіслав Вам переклад I глави «Євг[енія] Онєгіна»; коли сподобається, перекладатиму й далі. Сим разом хотів був послати переклад «Шильонского узника» Байрона. Я одсилав його в «Зорю»,- відповіді не було. Передивлюсь переклад ще раз, виправлю і невдовзі, може, вишлю. Уклінно прошу відповідати зараз, як одержите оцей мій лист з посилкою, а також і вислати мої вірші, коли видасте окремо. Адрес доданий нижче. Звістіть також, чи одержані попередні 32 вірші, «Онєгін» і прочі твори. Бувайте здорові, вибачайте, що так недбало списав лист. Щиро стискаю Вашу руку.

Панько.

P. S. Початок вірші «До сестри», що одсилав Вам, я переробив так: «Сяли зорі, підбивався Місяць... справді віяв рай... Одиноким серцем рвався Я в далекий інший край...»; далі, як і було.

Адрес: В Иркутск. В Кузнецовскую больницу, Станиславу Осиповичу Хлусевичу. Квартира акушерки.

[Квітень 1892].

Вельмишановний Добродію!

Посилаю на суд Ваш свій переклад Байронового «В’язня», видрукуйте, коли добрий та дотепний, в «Народі» або - краще - особим виданням, щоб і деякі українці прочитали. Посилав давно колись до редакції «Зорі», а не одержавши ніякої відповіді, передивився та виправив знову і от зважився прохати Вас об цім перекладі. Коли забракуєте,- шкода, кину, хай його кат візьме. Після Вашого листу, що Ви відповідали по одержанні перекладів з Рамшева, писав до Вас шість раз, посилавши вірші й прозу, але й досі не чув, чи дійшла до Вас хоть єдина посилка, чи, може, де загинули. То були: перша посилка - 32 власних вірші та оповідання прозою «Цуценя»; друга - 34 вірші (штук 30 власних, останні - переклади); третя - 15 перекладів з Гете, Гейне, Беранже й інших; четверта - переклад I глави Пушкінового «Евгенія Онєгіна» цілком; п’ята й шоста - дещо прозою. Вельми прошу оповідати, чи ви одержали ті посилки, чи ні,- то вірші я б знову переписав та послав; коли одержали, то - друкували чи ні. Мене турбує безвісність, не дам ради, куди повернутись; як то трудно звичайному починальцеві знайти притулок; вибачайте за цю гірку загальну думку,- ні на кого не мав натякати нею. Чи не вийшло, міркую собі, якої плутанини з адресом? Даю новий, уповні певний. («В город Иркутск, Кузнецовская больница, Станиславу Осиповичу Хлусевичу»). Ще раз прошу дати відповідь, яка б вона не була, та коли Ваша ласка і спроможність, негайно. Перегодом трохи пошлю Вам кілька власних нових віршів, а переклади запитаюсь одіслать до редакції «Правди».

Бувайте здорові! Щиро стискаю Вашу руку.

Г. Панько.

Квітень 1892 року

P. S. В декотрих місцях у зносках виписані інші реченьці проти тексту переклада; оставите реченьці, які, на Вашу думку, більш гожі.

[Травень 1892].

Вельмишановний Добродію!

Посилаю Вам ще одинадцять перекладів з Рамшева і дев’ять віршів власних; видрукуйте, коли сподобаються, у Вашій ушанованій часописі. З Рамшева надішлю другим разом ще з десяток перекладів, щоб вистарчило, вкупі з перш посиланими, на окрему книжечку, якщо забажаєте видать. Одержавши Ваш лист, списаний у вересні прошлого року, подав до Вас поштою аж сім (7) посилок (більш шести десятків власних віршів, переклад I глави Пушкінового «Онєгіна», переклад Байронового «Шільйон[ського] в’язня», більш п’ятнадцяти дрібних перекладів; одно оповідання, одна стаття і одна звістка - прозою). Але відповіді на жадну з тих посилок не маю. Що б могло бути тому причиною - не розумію; невже всі захарлано дорогою; так хто занедбає - сором перепиняти такі невинні речі? Але я гадаю, що тут, на превеликий жаль, постало гірке непорозуміння; буду ж казати щиро й просто, наперед прохаючи вибачення. В одному з листів я просив Вас вислати мені деякі галицькі книжки, обіцявши віддячити творами; просив, мавши побільшене виображення о книжній справі галицькій та її матеріальнім стані. Тепер, ближче обізнавшись з тією справою (хоть і порядний час пройшов), мені самому прикро згадати про оту нечемну просьбу, котру Ви хіба б з надсильними стратками могли удовольнити. Така просьба з боку невідомої особи, написавшої який-небудь десяток віршів, могла справити неприємне враження чоловіка-користника,- і от чого мені тяжко згадувати про отой лист. Я не кажу, щоб Ви вчули таке враження, а мені самому так учувається, прочитавши дещо про лихі умови та обставини письменства руського. Не мавши спромоги удовольнити мою просьбу, Ви коли б не здумали ще через те саме залишити друкування моїх віршів,- ото б уже зайва річ була. Я певний, що ніякий щирий русин не одхилить просьби о моральне співчуття чи книжну запомогу русинові ж, але коли остання запомога буває часом неможливою, то се не мусить а ніяким побитом поривать щирих зв’язків; ми даємо один другому, що лиш можемо, і нема в світі кращого, як просто сказати: «оте для мене можлива річ, а се - ні» і т. д. Вибачайте, вельмишановний Добродію, що ніби забалакав в дусі пророка Іллі,- майте також щиро, як я пишу до Вас. Був би вельми радий, коли б Ви ласкаво причинилися до листовних зносин, відповідаючи на мої письма до Вас. Здумав написати Вам повість прозою («Жертва часу»),- треба обробити ще. Потім приймусь за книжечки для дітвори про людей, що вийшли з народу і працювали на користь йому, як-от Кольцов, Нікітін і другі (біографії з перекладом деяких кращих творів),- може б, хто видав ті книжечки в Галичині. Уклінно прошу відповісти мені на цей лист (В гор. Иркутск, Вост[очная] Сиб[ирь], Кузнецовская больница, Станиславу Осиповичу Хлусевичу). Друга глава «Онєгіна» лежить не оброблена ще. Коли Ви не одержали справді нічого з того, що я перелічив у цьому листі, то я вислав би Вам другим заходом. Бувайте здорові! Щиро стискаю Вашу руку. Г. А. Панько.

Май 1892 року

[1 червня 1893].

До Редакції