Листи - Павло Грабовський

з кізяками; «оскліти» - пропасти; «прасувати» - бить, карать; «зікрать», «зіпать» і «желіпать» - відтінки сливе одного розуміння: кричать, верлать, голосно балакать і т. д.; «зачумара» - замазура. Уклінно прошу Вас сказати по щирості, як Ви думаєте про мої вірші, сказати голу правду, налягти на хиби, а також і висловитись, чи є в них хоч капля того, що звичайно зовуть поетичною вартістю твору, чи вони справляють який вплив або вражіння на читача, чи марно упадуть в повітря, не оставивши ніякісінького сліду за собою. Я сам трохи бачу свої хиби, а чи вирятуюсь з них - не знаю. Вельми бідний зміст творів, повторювання мотивів, далекість від повної сучасності у всім її об’ємі, зайвість власних тем, загальність думок та почувань, без усякого колориту оригінальності, убогість та штучність (так може здатись) форми, небагатий круг уживаних мною розумінь,- це хиби, що кидаються мені самому на очі; звичайно, можна видобутись з декотрих із тих хиб, але того, що дає безпосередність вражінь життя та безперестанний дотик з рідним народом і рідною мовою,- того не дасть уже ніщо інше. Хай Вас не дивує вибір перекладів: перекладую не те, що бажав би, а що ненароком трапиться в руки.

Прошу також при нагоді звістить і про те, що скажуть про мої вірші галицькі часописі, коли що будуть казати. Може, це й самолюбне бажання, але я покладаю, що всяк, хто чим працює, бажав би знати й людську оцінку своєї праці, яка б вона не була мізерна.

Ще маю просити Вас, коли Ваша ласка і видасться зайва хвилина, ось об чому: живучи отут, я овсі не знакомий з українським сучасним літер[атурним] рухом в Галичині, то був би вельми вдячний, коли б Ви, відповідаючи часом на мої листи, звіщали мені потроху і про події того цікавого руху. На всякий раз, я укажу Вам питання, котрі інтересують мене нині: 1. Чи є між молодіжжю галицькою «тверді» русини? Це тим питаю, що Академічне Братство, як начитав я, видало своїм коштом повісті твердого русина Хиляка. Чи се зроблено Братством, вважаючи на літер[атурну] вартість повістей Хиляка? Що б там не було, а мені здається, що не слід би поважати «твердих» русинів. А коли такий русин і напише що путнє, так перекласти його народною мовою та й пустить у громаду разом з оригіналом; такі переклади б одбивали потроху хіть писати татарською мовою. 2. Які предмети на університетах читаються руською мовою і що то за мова: щира українська чи мова твердих русинів; чи твердий русин чита по-своєму, а щирий по-своєму? Чи слухають студенти покірно відчити професорів - твердих русинів, а чи нарікають на такі відчити? 3. Чи дуже галицький люд застоює унію, чи до неї прихильні одні попи? Як дивляться на неї писателі-народовці? Це питання для мене овсі не зрозуміле. Мені здається, що треба погубити чуття своєї народності, треба нічого не бачить у минулому, щоб застоювать і нині унію; мені здається, що унія була нашим історичним ярмом, средством пополячити нашу народність і що тільки сліпий не баче, що питання віри тут не мали ніякої ваги, що то була міра державна, міра стисків на нашу народну душу, гидота, від котрої кожен з русинів мусе одвернутись. 4. Які серйозні часописі видаються по-руськи для інтелігенції і які для народа? 5. Хто з видатних російських писателів-українців працює в галицьких часописях, і які є поети та белетристи з галичан, найбільше вшановані громадою? 6. Які з іносторонніх поетів-класиків перекладені по-українськи? Чи є переклади «Чайльд-Гарольда», «Дон-Жуана» - з Байрона? Чи переложений Тургенєв? Я так покладаю, що мало в світі є прози, кращої над тургенєвську. 7. Чи багата галицька література драматичними творами? Яких більш - власних чи перекладених? Я давно нічогісінько не читав з україн[ських] драматичних творів, то й не знаю, які вони стали за останній час. Але стрічав по каталогах назви деяких драм та комедій,- і боліло моє серце. Здається, ми недалеко одійшли від «Москаля-чарівника» та «Наталки Полтавки»; різниця тільки та, що Котляревський був писатель з талантом, а сучасні українці думають, що складати драми можна не то що без талану, а навіть і простої літературної вдачі. Драматичні твори - це така річ у нашій літературі, на котру переважно треба звернути увагу критикові. У нас ніхто з писателів, здається, й не поклада, що драма чи там комедія - є перш над усе літературний твір і мусе відповідати усім умовам літературної вартості; що драматичний твір насамперед мусе бути твором художницької цільності, мусе стояти та розвиватись на засновку сучасного життя, зображати його дійсні появи. А ми що бачимо? Трохи не всі українські драми пишуться не писателями, а лише артистами, знакомими з внішніми умовами сцени; драма для них не літер[атурний] твір, а средство скоїти сміховину, щоб повеселити скучаючу громаду. Ось чим об’ясняється поява усіх отих кумедій, «фантастичних дій», оказій і т. д., автори котрих виїжджають на співах, танцях, потішають убранням, удовольняють громаду всякими викрутасами, котрі овсі не тичуться до штуки драматичної. Пора б нашим писателям драматичним зрозуміти, що народ наш не тільки те робе, що кохається, танцює та співа. Я не читав драм д. Старицького, крім драми «Не судилось», то й не можу судити їх; а що, наприклад, драми Кропивницького? Є прекрасні осібні місця, тим прекрасні, що списані з натури, а що таке в цілому його твори? Стійність їх дуже мізерна. Що ж сказати про такі твори Карпенка, як «Бондарівна»? На мою думку, їх і на сцену становити сором. 8. В якому стані трива в Галичині жіноча просвіта і чи багацько є женщин-писательок? 9. По-якому звичайно балакають між собою дома писателі-русини - по-руськи, польськи чи німецьки? Це тим питаю, що мені бажається знати: є руський язик в Галичині язиком літератури однії чи й жизні? Бо у нас по Україні багацько є таких, що пишуть по-українському, а балакають по-московськи. Один мій товариш українець розказував мені якось, що бував у 70-х роках в Галичині, познайомився з писателями-русинами, забалакав був з ними про політично-економічні питання тощо - забалакав, звичайно, по-українськи,- його не зрозуміли, і він нікого не зрозумів; предложили розмовлять по-польськи, а як він не розумів, то й мусили узятись за фанцузький чи німецький. Я знаю, що народ балака в Галичині по-руськи, а питаю про інтелігенцію, переважно ту, що пише. Про видання товариства «Просвіти» я читав дещо. Коли б я