Листи - Павло Грабовський

Чи дістали мої прозові статейки про економічний стан Полтавщини, про освіту на Україні, про Велянського тощо?

Напишіть - скоро одержите сей мій лист.

До вересня 98 р. годі, мабути, виїхати відси. Через силу ходжу і пишу - в грудях коле так, що не заснеш іншої ночі.

З прошлою поштою послав Вам новий збірник перекладів т. з. «Доля». Звістіть, будьте ласкаві, чи дійшов? Адрес: Якутськ - мені.

З тим бувайте здорові, не забувайте інколи перекинутись словом.

Ваш щиро шануючий П. Граб.

Якутськ, 19 квітня [18]97

Високоповажаний Добродію!

«Криничку» і другі книжки дістав, велике Вам спасибі. Надалі посилайте не в Вілюйськ, а в Якутськ, бо я переїхав сюди жити, скінчивши стрік «поселення» та з «лишенного всех прав состояния» ставши «крестьянином из ссыльных». До вороття в Росію осталось ще 10 літ. Немає надії вижити, бо занедужав на легкі (тече горлом кров). Ніщо не приваблює, ні за чим не журюсь, тільки б ще хоч трохи попрацювати пером,- про інше не дбаю. Вибачайте, що так забалакав до Вас, бо Вам, може, зовсім не до мене.

Чи не могли б Ви купити для мене і вислати московські переклади Шевченкових творів, зроблені Чмирьовим та Мизком, мені вони потрібні для рецензії (одна замітка була надрукована, другу одіслав недавнечко). Коли не можна купити, то пришліть, вдійте ласку, на якийсь час, а я згодом верну.

Ще одна просьба: зважився я скласти збірник московських перекладів на україн[ську] мову, щоб і про нас дещо люди знали. Тепер москалі видають переклади всіх світових поезій, то й нашої не відцураються, видавець знайдеться. Думка у мене така: зібрати докупи все, що єсть готового, друкованого по часописях та книжках нарізно, решту перекласти самому. Хоч я вже й переклав чимало... але скласти одному путященький збірник, звичайно, не під силу, для мене особисто се річ просто неможлива, бо я не маю книжок та часописів, по к[ото]рих переклади друкувалися нарізно. Чи не взялись би Ви знайти якого щирого українця, що, гуляючи, переглянув би та виписав з ріжних видань нарізні переклади нашої поезії, а я прислав би Вам на руки весь свій готовий матеріал; таким робом і склався б збірник. Дещо перекладав Фет, дещо Мей, єсть також дещо нашого і в інших поетів московських. Я, наприклад, випадком розшукав прекрасний переклад з Бабенка, зроблений Івановим-Класиком (фамілії Бабенка не виставлено); так, певно, знайдуться і другі речі.

Крім того, Ви могли б порадити кому-небудь з московських поетів (може, у Вас є знайомі) звернути увагу і на поезію українську та перекласти дещо. Такі майстри слова, як Бальмонт або Фофанов, не попсували б Шевченка, а досі його тільки псували. Одпишіть мені на сей лист, бо в крайнім разі я гадаю вдатись до кого-небудь з москалів, щоб пособили, та тільки, мабуть, даремна надія. Скажу по правді: на українців ще менша надія; ні в їх енергію, ні в їх патріотизм я не вірю; єсть кілька справжніх патріотів-трудівників, як, напр., Перебендя, єсть чимало псевдоукрайнолюбців, що дальше галасу про «Січ-матір» не йдуть, загалу ж українського... по-мойому - його немає... Не треба затуляти очей, патріотизм не в ілюзіях, котрими живуть т. з. «украйнофіли»... Годі, вибачайте, що пишу таке.

Чмирьова я виписував зі складу, що при «Киев[ской] старине», та мені чомусь не прислали, певно, немає; через те й турбую Вас.

Пишіть на такий адрес: В г. Якутск, Павлу Арсеньевичу Грабовскому.

Бувайте здорові, висилайте книжки хоч «наложенным платежом», вельми буду вдячний.

Щиро шануючий Вас Павло Граб

Якутськ, 26 липня [18[97

Велике Вам спасибі, дорогий брате-земляче, за Ваш прихильний лист; ледве сльози не закапали з радощів, читаючи. Нічогісінько доброго не маю розповідати про своє життя. Я був засуджений в каторгу, сенат після заборони Спасовича скасував той присуд, і мене потурили «на поселение с лишением всех прав состояния», потім маніфести надали мені крестянські, а нині навіть міщанські права, заплатив я одній тутешній сільській громаді коло 25 рублів, і вона приняла мене до свого гурту, бо без цього не дають пашпорта на виїзд; стягли з мене за сей рік більш 5 рублів податків, і на тім скінчилося моє «крестьянство», бо недавно я взяв «увольнительный приговор» і послав до барнаульської міщанської управи (Томська губерня) прошеніє, щоб залічили до своєї громади: відповіді ще не мав; якщо приймуть, переїду туди, все ближче до Росії; попросивсь на всякий раз також до Мінусінська, Єнісейської губерні, і в сих днях жду, що скаже ген[ерал]-губернатор, то, може, в кінці серпня ще виїду відси та попливу по Лені. Коли не пощастить знайти роботу ні в Барнаулі, ні в Мінусі, так маю на оці Тобольськ; туди кличе один товариш, що видає там часопись. В Сибірі мені бути ще 9 років. Якутська я не міг минути, яко адміністративного осередка, тому-то і переїхав з Вілюя. Але тутешній клімат в одну зиму поклав на мене свою жорстоку печать. Треба вибиратись якомога швидше, хоч часом нікуди не хохочеться рушати, душа прагне хвилини спокою, хвилини забуття та відпочинку. Про хворобу мою лікарі кажуть, що се «отек легких», крім того, ще й ревматизм - такий, що під погоду не здужаю ходити. Лічитися тут цілком неможливо, пуста надія; треба б і повітря іншого, і кишені повнішої. Бувши поселенцем, я діставав щомісяця 12 рублів казенної запомоги і з неї жив, випадкові заробітки йшли на виписування книжок, посилку листів тощо. Тепер, маючи «права», я втратив цілком казенну запомогу і мушу знаходити собі раду без неї. Звісно, се - нісенітниця, як-небудь перебитись можна, хоч і дуже скрутно, бо навіть, ставши міщанином, я не перестаю бути «государственным преступником», а значить, і сіроманцем серед чепурної громади, ходу тобі немає, як і не було. Гірше те, що з самісінького Вілюя я мушу їхати своїм власним коштом скрізь, куди пустять, бо на казенний вертають тільки «административно-ссыльных»; а відси до Барнаула доведеться видати в