Листи - Павло Грабовський

найкращім разі minimum 200 рублів. Добре, що на Вілюї я заробив, навчаючи дітей, та приберіг 300 рублів, а то б і виїхати було ні з чим. І те все нісенітниця - аби було здоров’я, бо як тіло хиріє, то й душа стратить свій природний шлях... Здоров’я, здоров’я перш над усе, без його ніщо не миле. Я прихильник «черствого матеріалізму», я ненавиджу солодушність в письменстві, мене лютує читати про вічка та кохання, часом я ладен пошматувати папір спересердя. Може, се тому так, що в житті я не бачив нічого, крім неволі, голоду та холоду, я знаю, що людина не робиться звіром, доки має з чого жити, а там... краще годі!

Се літо нічого не міг писати, хоч замірів і чимало було в голові; лаштую окреме видання творів шотландського співця Роберта Бернса, розпочав новий збірник віршів - своїх і перекладених, хочу спорудити для цензури збірничок з своїх україн[ських] віршів, лагоджу статейку в «Божий мир» про наше письменство, збираюсь писати оцінку драматичних творів Карпенка-Карого... Але все це або в думці, або лиш у розпочатку...

Напишіть, будьте ласкаві, чи видруковано у Львові мій збірничок «Доля», бо відти я давно вже не маю ніяких вісток.

1-й том драм Карого та «Розмову про с[ільське] хазяйство» маю, бо мені прислали їх якісь невідомі добродії, котрих я найщиріше дякую за ласку. Всі Ваші видання у мене також єсть. Чмирьова, якщо не послали ще, то й не посилайте; начитав я, що сю книжку можна добути у складі редакції «Русской мысли», так випишу згодом. Як би мені не скрутно жилось з боку матеріального, я відчуваю та терплю тільки страшенний брак книжок, і коли б довелось прохати, так про самі книжки.

Хочеться виїхати з Якутського, бо тут смерть мені, але невимовно жаль, невимовно сумно покидати одну товариську сім’ю, в котрій я живу як свій рідний і котру полюбив найбільше всіх людей на світі; сім’я ця теж прихильна до мене, вона ту зиму одволала мене коли не від смерті, дак смертельної недуги; всі радять їхати, бо тут, кажуть, я пропаду, «заглохну». І тут тяжко, і туди їхати, де немає душі рідної, не краще. Чудне створіння людина - правда?

Посилаю Вам свою фотографію на знак прихильності братерської.

 

П. Граб.

 

59. ДО Б. ГРІНЧЕНКА

 

 

Якутськ, 7 вересня [18]97.

 

Вибачайте, Брате любий, що турбую Вас своїми проханками: візьміть, коли ласка, мого «Хому Баглая» та одішліть до цензури, бо сам я ще звіку-зроду не зважувався туди піткнутись. Але це не все: якщо цензура пустить мого Хому, після чортячого парла, між добрі люди на прогуляння, то чи не знайшли б Ви такого у себе в Чернігові кравця, що вигадав би на його сяку-таку жупанину - хоч дешевеньку. Одно слово: чи не помогли б Ви оголосити мого твору друком? По правді сказати, так твір це не мій, або не цілком мій; що ж, коли доводиться підвозити москаля? Се переклад поеми Роберта Бернса, що в його зветься «Том О’Шантер». Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета. Маю також до сотні віршованих перекладів з інших поетів світових, а склавши сей збірничок, збираюсь видати окремими книжечками вірші норвезького поета Вергелянда та італьянської поетки Ади Негрі; остання з сучасних найдужче мені сподобається, ради неї переважно хочу підучити італьянську мову, якщо здоровий буду. Надії мої на переїзд з Якутського цілком розбилися, хоч після двох маніфестів я дістав право жити та їздити по всьому Сибіру. Я скінчив поселеніє, вписався між крестяне, плачу податки, але пашпорта генерал-губернатор не дає. Мало того: Барнаульська міщанська громада, Томської губерні, приняла мене до свого гурту - треба тільки, щоб Казьонна Палата ствердила «приговор»,- а з Якутського усе не пускають. Найбільше жаль, що тут зимувати, цебто - промучитись 9 найгірших місяців, аж поки підуть пароходи. Не зважили навіть на хворобу. «Один предлог для разъездов»,- промовив, кажуть, Горемикін, прочитавши моє прошеніє, дарма, що зробившись крестянином, а потім і міщанином, діставши два маніфести, я дістав не що інше, як саме «разъезды». Ось Вам приклад, як буває на бумазі, а як на ділі. Живу дуже погано з боку душевного, працюю мало, хоч і байдиків не б’ю; від «благ цивілізації» так одвик, що через силу побував у театрі (приїздили сюди якісь гольтіпаки). З Галичини давно не було нічого. Напишіть, коли знаєте, чи надруковано у Львові мою збірочку «Доля»? А чи здоровий Перебендя? Не читаю нічого нашого, то й не знаю нічогісінько. Недавно мені довелось почути московський переклад однії укр[аїнської] пісні, зроблений з польського,- як воно Вам здається? Пишіть.

 

Ваш щиро прихильний Павло Граб.

 

60. ДО К. ПАНЬКІВСЬКОГО

 

 

Якутськ, 20 вересня [18]97.

 

Велике Вам спасибі, щирий Брате, за Ваш лист прихильний та «Долю»; згодом пришлю дещо прозою. Тішив я себе думкою виїхати з Якутського куди-небудь поближче до Росії, але даремно: генерал-губернатор Горемикін не пускає мене відси, незважаючи ні на хворобу, ні на те, що після двох маніфестів я маю подвійне право на виїзд. Барнаульська міщанська громада, Томської губерні, приймає мене до свого гурту, то я не втрачаю надії хоч на весну визволитись із цього болота. Тільки що зиму люту доводиться тут перебувати, а я й так покоштував її досить.

Складаю новий збірничок, а також переклади творів шотландського поета Бернса окремо.

Чув я, що «Словарь» Уманця пустили до Росії. Якщо маєте спромогу, то вишліть його (вдійте ласку) мені, починаючи з 1-го тому, а гроші я вистачу потім; послати можна просто в Якутськ - мені, а «Долю» - як перше, старою дорогою.

Переписую для цензури збірничок перекладів нашої поезії мовою московською; переклади трохи не всі зробив сам. Звертався до поетів московських, та ніхто не поміг.

 

Бувайте здорові! Ваш Павло Граб.

 

61. ДО К. ПАНЬКІВСЬКОГО

 

 

Якутськ, 19 жовтня [18]97.

 

Щирий Брате! Посилаю Вам дещо з дріб’язків - на більше хіба згодом здужаю. Видрукуйте в «Зорі», якщо знайдеться місце.

Зверніть увагу: в московському журналі «Детское чтение» за вересень сього року видруковано переклад оповідання Коцюбинського «Харита», а також цікаву розвідку Яворницького