Листи - Павло Грабовський

У вересневому числі «Вестника Европы» надруковано новий переклад Франкового оповідання «До світла» (сам я книжки ції не бачив, а читав тільки звістку про неї).

На Вілюйськ мені нічого не адресуйте. Може, доведеться зимою виїхати, так щоб не затратилось. Де буду - сам не знаю; поки що не пускають.

Лаштую збірничок перекладів з Роберта Бернса, та тільки хороба спиняє.

Бувайте здорові!

Ваш щиро прихильний Павло Граб.

Якутськ, 29 жовтня [18]97.

Любий брате!

Я вже був зовсім скінчив і хотів посилати до Вас збірник перекладів нашої поезії на мову московську, у которий увійшло 125 віршів - переважно моєї власної роботи (коло 120), але на якийсь час спинився. Пощастило, бачте, мені несподівано одшукати в Якутському «Поэзию славян» Гербеля, а в сій книжці знайти чимало перекладів з наших поетів; так я хочу й ті переклади забрати до свого збірника, а тим часом чи не відшукаю ще чого-небудь, то, може, збірник вийде далеко кращий, як тепер. Та ще коли б дістати хоч по одному віршику Лиманського, Кониського й Олени Пчілки, бо, на жаль, нічого не маю, та нічого й не міг перекласти. Жду дозволу переїхати до Барнаула, Томської губерні, але справу сю іркутський генерал-губернатор Горемикін одіслав «на усмотрение» томському губернаторові, чи захоче той пустити мене до своєї губерні; річ така, що може й не пустити, хоч тут оставайся на всі 9 літ. Поки що, правда, Горемикін дозволив мені переїхати до Балаганського, Іркутської губерні, але я там уже був і добре знаю, що се за місто: ще поганіше від Якутського, заробітків ніяких, а жити без виїзду, без казенної навіть запомоги, яку дають, поки не вписався до громади. Якщо й виїду з Якутського, так не раніш кінця лютого, а швидше в марті; тепер люті холоди і дуже дорого (150-200 цілкових до Іркутського), а їхати власним коштом.

Щодо праці, так замірів усяких у мене багацько, але справді робити доводиться дуже мало, хоча б через те, що хати ніяк не нагрієш: почнеш писати - руки клякнуть,- морози страшенні, дров не докупишся, та й здоров’я не покращало. Часто нас (віршомазів) обвинувачують за те, що ми кладемо на все чорні фарби, скрізь відшукуємо смуги, співаємо тільки про журбу та горе, але коли я часом згадаю про теплий куток, про запашні квіточки садові, про все, що наділяє людей щастям, мені не то, що хочеться плакати гіркими сльозами, а все проклинати, не спиняючись. Всього Вам доброго, пишіть.

Ваш Павло Граб.

Якутськ, 29 падолисту [1897 р.].

Щирий Брате! Сиджу, як бачите, в Якутському - нікуди не рипаюсь. Думка була їхати в серпні, так не дозволено. Поки що доводиться зимувати тут, а навесну вже маю надію рушити. Куди - не знаю напевно зараз. Прошусь до Барнаулу, Томської губерні, бо вписався між барнаульські міщане; іркутський генерал-губернатор Горемикін послав запитання до томського губернатора, чи хоче той мати мене у своїй губерні,- може, ще не захоче... Тим часом Горемикін дозволяє мені переїхати до Балаганського, Іркутської губерні,- місто не краще над Якутськ. Жду відповіді від томського губернатора. Зимою їхати і холодно, і дуже дорого. Сміло пишіть мені на Якутськ, бо до кінця мая годі й гадати про переїзд; в кращому разі (коли б пустили мене до Барнаулу та знайшовся товариш-подорожний) я мав би спромогу рушити зимою, але не раніш кінця марта; та сього не буде...

Пишіть про наші новини літературні, бо з «академічної» «Київської старини», котру я дістаю, цілком нічого путнього не довідаєшся. Лагодив я новий український збірник, але він розрісся на цілих два; збірник перекладів нашої поезії на мову московську теж розростається; добре було б, якби хто взявся написати передмову (та докладненьку) про наше письменство (українське і галицьке разом); я б сам узявся, так у мене дуже мало джерел. Напишіть мені при першій нагоді, хто поміщав колись у галицьких часописах вірші під псевдонімами «Славич» і «Марія Сіонська»?

Бувайте, шановний земляче, здорові, пишіть та поклоніться від мене всій Україні, котрої, може, вже ніколи більш не побачу.

Ваш Павло Граб

[22 грудня 1897 р.]

Щирий та Шановний Брате!

Здоровлю Вас з новим роком, бо поки дійде сей лист, то почнеться новий рік, і посилаю дві заміточки прозою: про московські переклади творів Шевченкових (третя з ряду) та «Нові вірші» Тарасові, видруковані в «Київ[ській] старині». Помістіть у «Зорі», якщо здадуться.

Чи скінчили друком «Долю»?

До весни не доведеться вирушити з Якутського: холодно, коштовно їхати, та й не пускають ще у те місце, куди я хочу,- до Барнаулу, Томської губерні. Все жду відповіді - не діждусь. Може, ще зовсім не пустять, як не пускали досі.

Згодом пришлю замітку про «Київ[ську] старину». Віршів також маю дещицю.

Про Україну цілком нічого не знаю.

Посилаю Вам, щирий Брате, своє якутське поличчя - дуже кепсько зроблене, проте не маю кращого. Відпишіть мені, скоро дістанете сього листа.

Ваш щиро прихильний Павло Граб.

22 грудня [18]97,

Якутськ

27 грудня [18]97 року.

Велике Вам спасибі, щирий Друже, за Ваш прихильний лист. «Хому Баглая» виправив - посилаю. А як таку дрібну річ незручно друкувати, то я додав ще одинадцять віршиків - всі з Борнса. Одішліть до цензури і видайте з «Баглаєм» укупі, підписавши «Вірші Р. Б.», а заголовок зробіть який захочете. Обвинувачення у плагіаті, по-мойому, Ви задаремно боїтеся: плювати нам на дурнів, мало чого вони не скажуть.

Якщо ще знайдете яку помилку в моїх віршах, то можете сміло виправляти щодо мови,- даю Вам на се повне право; я тільки не вживаю таких форм, як «милая» замість «мила», «хорошеє» замість «хороше»: по моїй думці, се форми не властиві нашій мові. Товариським вказівкам я завжди дуже радий, бо мені,