Листи - Павло Грабовський
Звістка про те, що Ви залишаєте видавати «Ж[итє)] і с[лово]», була для мене несподіваною, тим дуж що в «Зорі» я перед сим читав зовсім інше (в сих днях дістав кілька чисел); не кажу вже про те, як зажурив мене спин «Народа». На «Ж[итє] і с[лово]» справді трудно було знайти передплатників у Галичині; мені здається, що дуже багацько Ви давали місця умерщині, як-от усякі легенди тощо (для звичайного читача вони мусять бути саме умерщиною), мало зачіпаючи появи та потреби життя сучасного; звичайно, це одна з причин, а не головна, того, що журнал не пішов; нашу громаду, здається, не легко розворушити, якою б стравою її не годував,- така вже вона є!
По цім бувайте здорові, щиро стискаю Вашу руку прихильний до Вас П. Граб.
45. ДО К. ПАНЬКІВСЬКОГО
Вілюйськ, 29 лютого 1896 року.
Велике спасибі Вам, вельмишановний Добродію, за торішній зміст часописі; сподіваюсь на дальшу ласку та докладу старань хоч трохи віддячитись. Все збираюсь розпочати бурсацькі спомини, та ніяк не зберусь. Вибачайте, дорогий Брате, що клопочу Вас дрібними запитами, але ще зважуюсь питати. Діло таке: послав я до Вас (не тямлю зараз, на чиє саме ім’я) статейку про московські переклади творів Шевченкових, і мені все здавалось, що та статейка десь запропастилась; в цьому запевнює мене нині і зміст часописі за минулий рік. Відпишіть, вдійте ласку, а на всякий раз - звістіть у переписці редакції, чи дістали згадану річ? Посилав я також оповіданнячко «В тайзі» та замітку «Якої книжки бажає селянин ук[раїнськ]ий?» Останньої теж немає; хіба що п. Франко, на ім’я котрого була вона послана з просьбою видрукувати у себе або передати Вам, помістив у «Ж[иті] і с[лові]»? Як показує зміст, поміщено з моїх писань «На далекій півночі»,- не знаю, що то саме за річ: чи невеличкий начерк, посиланий років зо два тому назад, чи то, може, під таким заголовком поміщено згадане оповіданнячко «В тайзі»? Останнє, коли б запропастилося в дорозі, можу вислати знов, бо маю чорновик.
Не дуже давно писав Вам про свій переклад билин, котрі просив видрукувати яко книжечку «Бібліотеки дрібної». Нині я начитав, що зав’язався у Львові окремий комітет з-поміж членів «Руського тов. педагогічного» для видавання книжок для молодіжі. Чи не придались би і мої билини? Коли вважаєте придатними, прошу предложити тому товариствові. Опроче, як самі знаєте; однаково, де не будуть видруковані, бо скілько мені відомо - на нашу мову ще не були ніким перекладені.
Читав рецензію на збірничок «З півночі»; вона прихильна, як і попередні, прихильна в такій мірі, що, може, мої вірші того й не заслугують. От лише щодо закидів про москалізми в моїй мові я не вповні згоджуюсь з моїми шановними критиками. Правда, москалізми подибуються у мене, та й мусять подибуватись, бо то річ цілком зрозуміла: вже десять літ, як я не бачив України, не чув суто народного українського слова, а до того ж, жодного вірша не написав я ще так, щоб спочатку прочитати кому-небудь іншому, вислухати осуд, а потім уже слати до друку: не було кому та й немає кому читати,- писав у такій виключній самотині та безпорадності, як, може, ніхто другий з українців. Часом пославши твори до друку, я сам завважав згодом той або інший москалізм, та годі було виправити. При всьому тому деякі з наведених критиками москалі мів я не вважаю за москалізми, а вживав свідомо і наперед буду вживати, бо не бачу жодного оправдання заміняти загальноруські слова (властиві обом мовам) польськими та німецькими, двічі чужими та незрозумілими нашому людові, а того саме вимагають нині деякі українці; довелось би в такім разі викинути цілі сотки слів, уживаних Шевченком, Кулішем, Костомаровим, Метлинським та іншими, а мову їх признати напівмосковською. Та вже коли нам, українцям, судилося хибувати, то краще хибувати на бік московський, ніж польсько-німецько-латинський і всякий інший, що не має з нами ніякого споріднення.
За билинами, як уже писав Вам, зверніться до Франка,- він передасть рукопись, коли схочете друкувати. Всіх билин я переклав шість, деякі досить просторі. Між іншим, в билині про Іллю Муромця стрічки:
«Твого хліба ще не мав нюхати,
Не тебе мені, вора, й слухати...» -
треба переробити так:
«Твого хліба ще не мав нюхати,
Щоб став, злодію, тебе слухати…»
А втім, як Вам здається краще. Вишліть, вдійте ласку, те число «Зорі», де надруковано «На далекій півночі».
Бувайте здорові! Щиро прихильний та шануючий Павло Граб.
46. ДО Б. ГРІНЧЕНКА
Вілюйськ, 28 квітня [18]96 року.
Високоповажний Добродію!
Обидві Ваші бандеролі і лист дійшли. Грошей не звертайте назад, а вишліть книжок, що друкуються або будуть надруковані.
Щиро шануючий Вас Павло Граб.
Адрес старий: Вилюйск, Якутской области, Павлу Арсеньевичу Грабовскому.
47. ДО К. ПАНЬКІВСЬКОГО
Вілюйськ, 2 червня [18]96 року.
Вельмишановний Добродію!
Посилаю для «Зорі» дві прозові замітки про Мороза та Овена, а також чотири віршованих переклади - два з американського поета Едгара По з додатком коротенької життєписі, а два інші - з грузинського [поета] Чавчавадзе, що у нас, скільки мені відомо, ще не перекладувався. Дальший огляд московських перекладів Шевченка пришлю, скоро дістану ті переклади з книгарень,- нині виписую. Сподіваюсь достати також польські переклади Сирокомлі та зробити суд. Ладжу збірочку московських перекладів з ріжних поетів українських, щоб подати до цензури; дещо видрукував уже в «Сибирском вестнике», дещо післав до редакції журналу «По морю и по суше».
