Листи - Павло Грабовський

У збірничку «З чуж[ого] поля» слово «хай» скрізь перероблене в «няй»; чи се друкарська помилка, чи перерібка справжня? Скільки мені відомо, сло[во] «няй» в Галичині навіть не вживається (мабути, замість «най»?). Загальний вигляд книжечки мені здався досить гарним,- ще раз дякую Вам за труди, що взяли єсте на себе. Коли де появиться критична замітка, уклінно прошу прислати вирізку.

Щире привітання Вас. Лукичеві; відчуваю свою вину перед ним, що й досі не послав нічого путнього прозою; вже нехай до якого часу вибачить: так погано часом, що не тільки робити, на світ би не дивився. Приписочку - вдійте ласку - перешліть Ів. Франкові та вибачайте, що турбую Вас просьбами.

Ось ще що: в останньому віршику, що закінчає собою збірничок «З півночі», оголовленому «Ользі», замість стрічки - «Чи згадаєш ти про брата?», треба: «Хто спом’яне друга, брата?»,- а далі - як перш.

Колись я посилав до Вас чи до Вас[иля] Лук[ича] прозовий нарисочок «На півночі» (так, здається, був названий); скільки мені відомо, він не друкований; коли з яких-небудь причин не може увійти до «Зорі»,- вдійте ласку, перешліть його Ів. Франкові для «Ж[итя] і слова». Мені не хотілося б, що[б] та річ загинула, хоч вона, може, з літерат[урного] боку нічого й не варта.

Вельми сумував, почувши про смерть небіжчика Ом. Огоновського; лиха та нещаслива година забирає одного за другим найкращих людей. Тепер якийсь поляк Калина викладає нашу мову,- чому ж не русин, напр., Франко? Шкода, велика шкода. Не знаю опроче, що за людина д. Калина.

Бувайте здорові, високоповажаний Добродію!

Щиро прихильний та вельми вдячний Павло Граб.

Впв. Д. Ів. Франкові

Вілюйськ, 7-го липня 1895 року.

Вельмишановний Добродію! Послав до Вас кілька листів, та не мав відповіді. Відпишіть,- вдійте ласку,- чи дістали Ви переклад билин (посилав, здається, двома заходами), а також статейки прозою: про переселенців та сумну споминку? Чи видрукували життєпись Чернишевського? Про «Слівце на слівце» бачив звістку. Послав недавно до Вас лист з низкою віршів, останні я потім переробив трохи та втулив до збірничка, що прохав д. П[аньківсько]го видати; дістали Ви той лист чи ні? Билини, коли ласка та спромога, прохав би видати окремою книжечкою. Хочу перекласти поему Едгара По «Крук», дуже мені сподобалась. Д. Павликові я посилав колись переклад оповідання Златовратського «Марівники»,- переклад той, здається, ніде не друкувався. Чи не можна б того перекладу послати до якої-небудь редакції або видавництва? Перекажіть, будьте ласкаві, та висловіть моє щире привітання д. П[авлико]ві. К новому року гадаю, коли живий буду, скласти вп’ять збірничок - віршами і прозою, на взірець альманаха, та не знаю, чи вдасться. Дуже погано відчуваюсь; нудьга, нудьга без краю, а попереду - ні пасмечка променю. В останньому посланому збірничку, т. зв. «З півночі», вилилась вся пекельна мука життя, що зазнав під недавній час та й нині дізнаю; ніколи не вкладував стільки серця, ніколи не писав так легко (з боку вислову технічного), як саме цим разом. Нині нічого не роблю, руки опускаються, уста мов зціплені, на серцю якась вага, вага і більш нічого. «Грядущее темно, прошедшее уныло...». Вибачайте за такий лист. Щиро стискаю Вашу руку. Прихильний Вам

Ваш Павло Граб.

Вілюйськ, 18 липня [18]95 року.

Вельмишановний Добродію!

Послав Вам недавно новий свій збірничок, т. зв. «З півночі»,- дістали чи ні? Видрукуйте його, коли Ваша ласка та кошти, яко книжечку дрібної бібліотеки,- цей збірничок, по моїй думці, найкращий з усього, що я написав досі. Принаймні він вилився у мене з серця, я плакав та мучився, пишучи деякі вірші, нічого не «вигадував», «не витворював», «не сочиняв», як кажуть москалі. Чи дістали також оповіданнячко «В тайзі» та критичну замітку «Про переклади творів Шевченкових на мову м[осковсь]ку»? Зараз немає нічого написаного, одбився цілком від роботи, нужусь та сумую,- більш нічого; не знаю, куди подітись з журбою, що почати? Єсть у мене, правда, деякі розпочатки, та нехай згодом пришлю. Нині ж посилаю до Вас всього один-єдиний віршик з щирою просьбою видрукувати його в кінці згаданого збірничка «З півночі»,- певно, наспіє. Ось цей віршик.

Ользі Васильовні Гавриловій

В день іменин

Будь здорова! Привіт простий

Прийми, Ольго ріднесенька:

Щоб плив рік твій двадцять шостий,

Мов та хвиля тихесенька.

Щоб пригода не дмухнула

Тобі навіть до личенька,

Щоб навіки ти забула

Всі хороби та лишенька.

Щоб цвіла кращ квітки в полі

Запашної та гарної;

Щоб зазнала в кінці долі

Правдивої, безхмарної.

Сяла зіркою з туману

В житті, сумом повитому...

Я ж на щастя твоє гляну

І за тебе радітиму.

11 липня 1895 року

Крім того, у віршику - «Ользі» («Швидко, може, все загине...») замість стрічки «Чи згадаєш ти про брата?» видрукуйте так: «Хто спом’яне друга, брата?..» Про це я вже писав у листі до Вас. Перед Новим роком пришлю Вам ще збірничок, на взір альманаха,- віршами і прозою,- невеличкий. Поки що - бувайте, Добродію, здорові. Дістав «З чужого поля», Кулика та Маковея,- «Зорі» чомусь немає. Щиро прихильний та вдячний Павло Граб.

P. S. Прошу, коли ласка, зробити ще таку річ: посилав колись я до Вас чи до Василя Лукича переклад з Полонського - «Сонце та місяць»; складуючи «З чужого поля», я бажав притулити і той віршик, але його не притулено. Коли не становить труду розшукати його нині, то помістіть у новому збірничку «З півночі»; в поділі перекладів, між іншими віршами Полонського. Вибачайте, що так багацько турбую Вас. Павло Граб.

Вілюйськ, 3 серпня [18]95 року.

Дорогий, вельмишановний Друже! Дістав Вашу звістку про загублений лист; не тямлю добре, що саме я писав там; здається, то була друга низка билин, котру оце й посилаю Вам знову на всякий раз. Більше, мабути, нічого не було, хіба які