Листи - Павло Грабовський

прозові дріб’язочки для «Зорі». От коли статейка про переклади московські творів Шевченкових, то шкода, бо послав чернетку, не лишивши в себе копії. Шкода також, коли доведеться розрізнювати билини; краще припадало б видрукувати їх в одній книжці, а відти передрукувати окремими виданням, бо, по моїй думці, це було б цікавим читанням для школярів та селян. Тільки коли б Ви додали від себе хоч невеличку розправу про билини великоруські. Я певен, що їх видав би окремою книжечкою і д. К. Паньківський у своїй дрібній бібліотеці. Пришліть мені, коли ласка, вирізки зі статтями про Черн[ишевського] та Мих[айлова], а також билинами - рекомендованими листами. Чому Ви не відповідаєте мені на мої запити? Бо я не знаю, що дійшло, що ні, що надруковано, що буде друкуватись. Відпишіть, будьте ласкаві: 1) Чи видрукована стаття про переселенців? 2) Чи дістали Ви мою «сумну споминку», чи видрукуєте її, чи ні? 3) Чи друкувалися в «Зорі» - критична статейка про москов[ські] переклади творів Шевченкових, оповіданнячко «В тайзі», кілька слів про бесіду Ламанського? 4) Чи видрукуєте статті про Черн[ишевського] та Мих[айлова], а також билини окремими книжечками? Коли ні, то зараз відпишіть,- я билини одішлю або Вас попрошу переслати П[аньківсько]му. Чи дістали Ви недавній мій лист з віршами? Той лист писав я в хоробливому настрою, тож не дивуйтесь; не гадав, що буду живий. Іншим разом, може, розповім Вам усе, може, пришлю ті листи, які виготовив для Вас, та не послав. Вибачайте, брате: не знаю добре, як би приняли Ви мої одверті сердечні зливи, а мені б хотілось Вам усе розказати. Ет... та що балакати? Ви, певно, читали поему Едгара По «Крук»? То самий Крук засів у мене в хаті чи, певніше, в душі і, здається, ніколи вже не зникне... Коли вийде з друку мій новий збірничок «З півночі» та Ви його прочитаєте, то, певне, зрозумієте все, все, на що натякаю. Та годі, годі! Безглузді листи пишу до Вас, мов той 16-літній хлопець... Хочеться плакати, плакати без кінця-краю... Руки не здіймаються до роботи. Гірко цілий вік бути шкапою водовозною; гірко подумати, що нічим другим не будеш. Коли б не було тії болючої, аналізуючої самосвідомості, то можна б і шкапою зоставатись, а то...

Посилаю чотири вірші для Вашої збірки «Наш альбом»; видрукуйте, коли сподобаються,- я хотів би, щоб Ви самі ці речі видрукували у розпочатій збірці. Вони, правда, поміщені уже мною у збірничку «З півночі», що має видати д. П[аньківсь]кий. Але те, по моїй думці, не завадить; крім того - Ви, може, встигнете видрукувати раніше, як вийде «З півночі». Мимо всього, в редакції, подаваній оце Вам, є невеличкі відміни проти першої, а вірша «Наперед» навіть довша на один куплет, доданий мною зараз. Тож покладаю надію, що Ви не відмовите їм місця в альбомі. В вірші «Ти чого так забилося важко...» я сливе експромтом вилив свою розпуку, весь біль серця, заподіяні сумними обставинами життя під останній час,- нічого, мабути, вже не напишу з такою гіркотою... Посилав я до Вас, здається, між іншим віршу «Здибались ми ненароком...». Можете помістити і її; тільки переробіть останній куплет. Треба так:

 

Та не підхоже бурлаці

Збуджувать маріння красні;

Ми народились для праці...

Геть же всі пориви власні!

 

Сказати «презренной» прозою: будь водовозною шкапою... Коли помістите цю віршу, то можна дати такий заголовок - «До Ольги Зернової» або як хочете. Це дівчача фамілія жінки одного мого товариша, женщини, що грала дуже значну ролю в моєму житті невольницькому. То прекрасна, на диво рідкісна істота, але наша зустріч нічого не принесла і не могла принести обом нам, крім мук та горя... Та що розказувати? Дякуючи їй, склав я не більше як у місяць переважну частину оригінальних віршів, що знайдете у збірничку «З півночі». Та й то прихапцем, бо більш плакав та нудився; а от зараз слово з уст не йде.

Вибачайте за признання, не відпихайте мене, безглуздого.

Недавно об’явили маніфест: замість 10 літ повної безправності визначили 4 роки; потім можна буде приписатись до якої-небудь сільської громади (крестьянское общество), яка прийме до свого гурту, в Іркутській або Єнісейській губерні, і переїхати на життя до тії громади; але жити в назначеному місці все ж треба безвиїзно, переписка de jure мусить бути контрольована, як нині, і пр. і пр. Бувайте здорові, відпишіть на цей лист. Щире привітання Павликові. Стискаю Вашу руку. Довіку прихильний

 

Павло Граб.

 

37. ДО М. ПАВЛИКА

 

 

Вілюйськ, 5 вересня [18]95 року

 

Дорогий брате-голубе Павлику! Давно не писав до Вас, та й сим разом напишу небагацько. Вибачайте, що не посилаю нічого: не до писання мені, переживаю страшно тяжкий стан душевний; ніщо не миле, ніщо не радує, не цікавить. Хочеться плакати, плакати без краю. Рука не підводиться до діла, слова не йдуть з уст. Господи, та що воно таке зі мною твориться? Одного бажав би: лягти хоч на час у божевільню, хоч на час забутись від усього-всього; відчуваю, що до того йдеться; так тут навіть божевільні немає, а почати переписуватись «по начальству», так сто раз успієш пропасти, поки що вийде з тих заходів. Ну, чи винен я, що родивсь такою слабою, нікчемною, легкодухою людиною? А хоч і винен, так це не дасть жодної поправи, а в ній вся річ... Які пекельні муки, коли б Ви знали, шматують моє серце, а попереду - ні променя світла, ні гуку співчуття... Не судіть мене жорстоко: homo sum; 7 хвораю духом, простерся середи шляху і не знаю, чи встану коли, чи вкінець загину хижим крукам на поталу... Переклав з Едгара По поему «Крук»,- не знайти, мабути, найкращого виразу для тих почувань, що стискають мене всього. «Нічого» та «ніколи»,- в сих двох словечках вся суть людського життя, людської долі; сі два словечка, мов дошкульні крайки катового канчука, оперізують тебе з перших стрік поеми... Тепер до діла: спиніться висилати поки що часопись, бо я переїжджаю з города в улус, за 300 верстов, а друге - багацько губиться дорогою, дістаєш меншу половину... що вже з таким діставанням? Щиро дякую Вам за ласку та прихильність, коли буду живий та здоровий, напишу кілька статейок Вам, щоб не оставатись довжником моральним, а