Робітні сили - Івченко Михайло

Сласний лукавий посміх застиг на обличчі. За хвилину він підійшов ближче і, впавши перед нею на коліна, вхопив її руки й почав цілувати. Вона гостро і вражено рвонулась, але Горошко пожадливо й міцно обсипав її поцілунками і нарешті, поклавши голову їй між колін, знесилений і розчулений, застиг. Густа тепла темінь, з синіми ворсистими зірками, вплітала їх у задуману й чуйну злагоду ночі.

Десь за годину вони обоє тихо й потай, ніби боячись розхлюпати якісь най миліш і питва, йшли до будинку. В коридорі Тося пожвавішала, а коли зайшли крадькома до її кімнати, вона мерщій спустила запони, по тому засвітила лампу й, повернувшись до Горошка, обвела його великими, блискучими від зворушення очима.

— І то ти мене любиш? Отакий ото ти? Ведмідь ти косолапий!

— Ластівко! Мадонночко!

Він поклав руки на груди, похилив голову й, сам розчулений такою ніжною сценою, переступив на два кроки, заміряючись її обняти, але вона в'юнку вато вивернулась і, виприснувши, подражнила його язиком. Все ж він у кутку піймав її іт здавивши в обіймах, засипав знову поцілунками, а вона, зібгавшись, дивилась на нього, дражлива і втішно щаслива від пестощів. Вона повела йому рукою по голові, розпатлала поміж пальцями чуба і, серйозно дивлячись і милуючись, задумано сказала:

— Як у тебе чорно коло рота. Тобі у ченці йти! Добрий ігумен був би — жорстокий докірник нас, грішних! А справді, чом ти не постригаєшся?

Він похилив голову і так само серйозно й розчулено сказав:

— Так ти б мене, ластівко, перестала кохати!

— Ну, це інша річ. А з тебе добрий чернець вийшов би. Ти справді постригайся.

Але він на це глибоко зітхнув, оді йшов од неї і, пройшовшись по кімнаті, розмахуючи рукою так, ніби поганяв волів, що йшли побіч нього, сказав:

— Ех, знаєш, мадонко, мене й без того багато стригли. Не хочу більше, їй-богу.

— Ну? —поспитала вона, роздумуючи.

— їй-богу! —відповів він і, перехиляючись, пройшовся по кімнаті. Тося хвилину постояла, зосереджено над чимсь роздумуючи, а далі одійшла й узялась слати постіль.

Вона примусила його одвернутись, швидко розляглась і сама перша залізла під ковдру. А вже звідти визирнувши, вона погрозила пальцем і показала язика. І по тому, коли й Горошко ліг у ліжко, вона щасливо й схвильовано засміялась, уся зібгалась в його обіймах і нарешті, випорснувши, знову розпатлала йому чуба, здивовано й наївно бачачи поруч себе цю зовсім не знану й таку кумедну істоту, що зветься мужчиною. Уражена до глибини душі, лякливо прислухаючись, як тіло їй мчалось у прірву, і сама млосніючи з того, вона розчулено й болісно, як мати, тиснула його до грудей і крізь сльози радісно шепотіла:

— Босяк... Волоцюга... Бандит...

Вона знову розпатлала йому чуба, сміливо додивляючись до нього, й нарешті поспитала:

— А хто ти такий є? Я ж тебе зовсім не знаю. Таки ж бо правда.

Він чмихнув і жартівливо сказав:

— Та я й сам не знаю, ластівко, хто я є.

— Отакої. Кажуть, що ти бик...

І вона пустотливо приснула від цих слів.

— Було всього, голубко.

— Ні, справді, ти ж був комуністом? А чого ти тепер вийшов із партії?

— Та так, знаєш, розійшлися в поглядах.

— Мабуть, не помирився. Ти, як видно, задиркуватий. Бач, як брови зрослися.

— А що ж, там усякий народ є. Є й путящий, а є й казна-що. І потім, треба ж дуже високо стояти, щоб твоє пройшло. А так і не пікни, а роби, що тобі скажуть. А я не люблю цього, коли хочеш. Я люблю справедливість, я ж таки бився за революцію!

І ніби зрадівши, що його слухає хтось, у цю хвилю найрід-ніший йому, залюбки розповів, як його призначили були на один із цукрових заводів як завідувача заводським господарством. Він, звичайно, страшенно захопився цією справою, підняв усю землю, відведену заводові, втяг селян у роботу, нарешті підбив селян закласти бурякове товариство. Словом, робота пішла чудесно. Але попрацювали вони так один рік: дійшла справа до розрахунку, але Цукротрест тягне. Нарешті замість доброго краму прислав усякого сміття й завалі. Ну, розуміється, серед селян зчинився галас, нарікання, лайка. Він погоджувався, що це були цілком слушні нарікання, і поїхав з'ясувати цю справу в Цукротрест. А там з ним не стали дуже панькатись. Побачив він, що його зробили дурним, пішов порозумітись з головою управи і кінець кінцем гостро зрізався.

— І, понімаєш, мене з'їли до цурки,— закінчив він розповідь.

— А ти, мабуть, теж гострий чоловік? Злегка тобі не попадайся! — м'яко сказала Тося.

— Ластівко! А що ж я робитиму, як у мене вже нема живого місця в душі! Все, голубко, попечено,— уражено прогудів він.

— Де ж це тебе так попекли?

— І як тобі, мадонночко, розказати. Та ти знаєш, що я як скінчив сільську школу, то з того часу й пішов у люди. Ну, подався зразу, як тоді водилось, у волосні писарчуки, звідти перекинувся в економію до пана — був у нас такий один

з Кочу беїв. Звідти якось почув, що відкривається сільськогосподарська школа. Ну, я й пішов на іспити, витримав, а тут ще пощастило, що я попав на стипендію від земства. Аж тільки я вступив до школи, як тут помер батько. Зосталася сама мати з малими дітьми. Біда! Мати тягне додому, клопоче голову, що нікому робити, а тут і школу хочеться скінчити. То я ото так: повчуся, повчуся а як дадуть відпустку, прибіжу додому, пороблю що встигну, а тоді піду по сусідах просити, щоб допомогли ще й худобою. Ну, дехто вважить, а то й горя натерпишся. Ну, а скінчив школу, то кидало мене всюди: і на Кавказі побував, і на Катеринославщині, і тут усюди служив: і в економіях панських, і в земстві, аж поки не забрали на війну. Було всього, голубко, натерпівся.

— Значить, вичумакував добре?

— Ну, що вже вичумакував, так краще за чумаків, випив гіркої добре. Як подумаю, то так насікли душу, так попекли, що тепер, як тільки доторкнись, так воно сичить, розумієш. Я ж, понімаєш, кинувся в світ, поміж люди, свіжий, з щирою, радісною душею, я гадав, що люди добрі, і сподівався від них допомоги. А чого я тільки не натерпівся! Як подумати тільки, що це за створіння такі, ці люди?

Тося дивилась на нього великими тепло-співчутливими очима й повільно пестила його. І він, відчувши п'яний аромат її тіла, пройнятий пахтінням троянди й макового молока та густої рути-м'яти, увесь застиг у щасливім забутті.

Вранці вона прокинулась перша і, як завжди, подивилась на вікно. Там уже червонів у ранковім сонці кущ троянд, спокійно й рясно виспівувало птаство, а крізь віконну раму просочувався густий аромат парку. Тося мерщій звелася і тільки тоді вперше помітила поруч себе другу людину. Вона здивовано задивилась і замислилась. А на обличчі їй застигла затишена й смутна посмішка.

Проте вона враз підвелася, обережно перескочила через тіло свого сусіди й стала одягатись. Вже витираючись рушником, вона вдруге подивилась на нього, задумано посміхнулась і сказала собі:

— Бурлака! Волоцюга! Балуваний і безпутний, як циган! Але ця думка нітрохи не вразила й не збентежила її.

Принаймні вона розвела, як і щоранку, примус і поставила на ньому варитись каву.

Горошко прокинувся трохи згодом, примруженими очима обвів кімнату і щасливо-вдоволено посміхнувся. Він ще виразно вчував солодощі гарячого молодого жіночого тіла, його п'яний аромат, по тілу йому розходилась незнана млості", що, здавалось, поколола всі йому жили й напоїла їх зовсім новим незнаним соком. Він мовчки й довго стежив, доки не зустрівся з поглядом Тосі, і тоді щасливо й засоромлено засміявся. Вона ж пригрозила йому пальцем, але зразу ж і насупилась, ніби чогось уважно й заклопотано шукаючи. Тоді він швидко одягся і, підійшовши до неї, обняв і поцілував у шию. Вона випручалась від нього, повернулалась і пригрозилась пальцем.

— Ну, ну, буде вже! Мазун який!

Та він упав перед нею на коліна, й, притиснувшись, підвів голову, й щасливо зазирнув їй в обличчя. Вона чекала.

— Я зараз іду, Тосю!

— Чого так? Зоставайся кави пить.

— Ні, ні! Зараз не можна. Я краще по обіді перейду зовсім сюди.

Тося болісно примружилась, хоч спокійно відповіла:

— Ах, так! Ну, що ж. То й приходь!

— Я, знаєш, принесу речі й будемо жити як чоловік і жінка,— довірливо-інтимним тоном сказав Горошко.

Тінь смутку ледве помітно пройшла Тосі по обличчю, але вона все ще посміхалась.

Певне, Горошко це помітив, бо поспитав:

— Можна ж, ластівочко?

— Ну, звичайно! Як тобі краще,— стиха відповіла вона і, нахилившись, раптом стиснула йому голову й заходилась цілувати, тиснути його по-матерньому до грудей і відчуваючи якусь особливу болісну радість в тім своїм приниженні, що його доброхіть узяла собі тепер на плечі.

Він вирівнявся, перехилив її, уп'явся в губи і тоді, схопивши кепі, майже вискочив з кімнати. Тося зразу ж повернулась назад, на примусі збігала кава, і треба було її рятувати.

День пройшов у них звичайно, у буденній роботі. Тося повернулась до себе, і то тільки ненадовго, о п'ятій годині. Вона саме зосереджено шукала очима забутого на столі плана кагатів за минулий рік, як у кімнату ввалився захеканий Горошко. Він звалив із себе великий, закутаний у ковдру вузол, поставив валізку і, відхекуючись та щасливо посміхаючись, улесливо сказав:

— Ну, ось і я, ластівочко! Можна?

— О, так швидко? Ну звичайно!

Він тоді широко пошпурив кепі і заходився розв'язувати вузол, загорнутий у ковдру. Тося смутно поглянула на нього,

і якийсь несподіваний біль прикро здавив їй серце. Але вона нарешті знайшла план кагатів, згорнула його й мерщій вийшла з кімнати, заклопотана своєю справою.

XVII

Останні дні практиканти, прикріплені до роботи в Савлутинського, працювали над переобліком кривих і професорові подавали вже обраховані математичні дані — зважені криві, моди, покажчики найменших ухилів та таблиці з коефіцієнтами кореляції.

І професор, зібравши увесь цей матеріал, поглибився в його аналізування. І ця робота несподівано пройняла його своєрідною музикою чисел, тою вищою нечутною музикою, знаною тільки небагатьом відданим математикам, і то в хвилини найбільшого зосередження, музикою, що раптом напоїла його повнотою злагоди й примирення... І ще чуттям особливої тиші, тої тиші, що дає змогу впіймати найтихший шелест думки, най тоншу її блискавичну лінію. І ось тепер професор захопився цим процесом думання до такої міри, що, властиво, на якийсь час наслідки цієї аналізи, ті конкретні завдання, якими виправдувалась уся запроваджена тут дослідницька праця, втратили свою вагу й вартість.