Оригінальні поезії - Павло Грабовський

всіх ярмом.

 

«Я виніс все…»

 

 

Я виніс все... Кайдани та неволя

Ні світлих мрій, ні зваги не взяли;

Не здужала звалити зла недоля,

Так дріб’язки життя перемогли.

 

Я не тікав, зустрівшися з врагами,

І не ховавсь, лякаючись, на піч;

Цуравсь ходить неправими шляхами,

Утертими, а темними, як ніч.

 

Я не жалів, втерявши панську ласку

І супокій за милий рідний край,

Бо добре знав принадливу сю пастку,

Що інший рад ускочити, як в рай.

 

Одну я мав і радість, і заплату,

Знеможений навалом лютих мук,

Що співчувать навчився в горі брату

І не здіймав на його зрадно рук.

 

А літа йшли; води втекло чимало;

І трапив я в нелюдський сей куток;

Вже бистрих крил у дум палких не стало

Від піклувань щоденних про шматок.

 

Усім годить, на примхи потурати,

А ті святі та щирі почуття,

Що вік не вмруть, подальше вглиб ховати,-

Хіба ж сього бажав я від життя?

 

Не смерть страшна, не довгий час неволі,-

Не важко буть героєм проти них;

А страшно жить, запрягшись мимоволі

В ярмо дурниць та клопотів дрібних.

 

Ні почуттям, ні марінням високим

Вже не злетіть ніколи догори;

І я дивлюсь на все журливим оком,

Жду не діждусь щасливої пори.

 

Вона іде; її побачать люди,

Що, може, ще і на світ не зросли;

А я... болять і стогнуть хворі груди,

Бо дріб’язки життя перемогли.

 

Я виніс все і виніс би ще більше,

Безмірно більш, коли б лишень знаття,

Що треба так... Нема нічого гірше,

Як буть живим і вмерти за життя!

 

«Темна ніч; вітерець тихесенький…»

 

 

Темна ніч; вітерець тихесенький

Зашумів в моїм вікні;

Дощик капає дрібнесенький,

В серце падає мені.

 

Ні, се мрія доторкнулася

І навіки утекла;

Ти до мене усміхнулася

І свій погляд одвела!

 

«Темно; не знати шляху…»

 

 

Темно; не знати шляху;

Знов піднялась завірюха.

Сам я... крізь пітьму глуху

Голос не дійде до уха.

 

Став я прохати, кричать

І заридав, як дитина;

Сосни зловіще мовчать,

Сумно реве хуртовина!

 

Кличу на поміч давно,

Мруть мої гуки даремні…

Серцем відчув я одно,

Як ми малі та нікчемні!

 

«Сумно плутаю я попід мурами…»

 

 

Сумно плутаю я попід мурами;

Завірюха валя мене з ніг;

Буйний вітер зміта кучугурами

По дорозі білесенький сніг.

 

Важко йти; рвуться груди натруджені;

Через силу ступає нога,

І встають мої думоньки збуджені,

Як за хмарою хмара збіга,

 

Що настане весна - і до вирію

Полетять бистрокрилі пташки,

Я ж отут, у снігах, і захирію,-

Заросли мені терном шляхи.

 

Привітання до краю коханого

Я б послав, так не дійде воно…

Мати сина свого безталанного

Ждать назад перестала давно.

 

Самотою, в журбі, попід мурами,

Без дороги, без сил я бреду:

Сніг кругом вироста кучугурами

І спиня мою тиху ходу.

 

«Плаче небо, вкрите хмарами…»

 

 

Плаче небо, вкрите хмарами,

Що над нами восени

Без кінця пливуть отарами

Із сумної сторони.

 

Темний гай додолу хилиться,

Буйне листя опада;

Різва пташка не насмілиться

В поле вилетіть з гнізда.

 

Тільки галич перелякана

Скиглить, зграями шуга;

З жалібного її кракання

На душі росте нудьга.

 

Сльози осені журливої,

Що минули ясні дні,-

Се плач долі нещасливої,

Що судилася мені.

 

«Квітка, що ногою стоптана в пилу…»

 

 

Квітка, що ногою

Стоптана в пилу;

Гук, що вмер луною,

Пронизавши млу;

 

Огник серед поля,

Що блиснув і згас,-

Се та світла доля,

Що втекла від нас!

 

«Зранку виє завірюха…»

 

 

Зранку виє завірюха,

Сипле снігом по шляху;

Все вмирає . . . . . . . . 29 скруха

Хилить голову важку.

 

Хоть би глянув промінь сонця;

Потяглися темні дні...

Од віконця до віконця -

Тільки й світлечка мені.

 

«Чорна ніч темніш стає…»

 

 

Чорна ніч темніш стає,

Посвітліли зорі;

Хтось незримо сльози ллє

В божому просторі.

 

В таємничу даль летять

Мрії, сумом влиті,

Відпочити від проклять,

Все забуть на світі.

 

За тобою тільки жаль,

Пташко моя мила;

Але серце рветься вдаль,

Бо спинить несила.

 

Поза межами сими,

В царстві супокою,

Може, стрінемося ми

Вже навік з тобою.

 

«За вікном у мене…»

 

 

За вікном у мене

Хуга прошуміла,

Почуття шалене

В серці зворушила.

 

Хочеться всі пута

Одразу порвати,

Як та хуга люта,

Знятись-погуляти.

 

До життя живого

Шлях широкий втерти,-

Рад би я для того

Працювать і вмерти.

 

 

 

 

________________

ПРИМІТКИ

 

 

Друкується за виданням: Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах, т. I-III. К., Вид-во Академії наук УРСР, 1959-1960.

До першого тому ввійшли майже всі оригінальні вірші поета, а також більша частина перекладених ним творів з різних мов народів