Українська література » Класика » Оригінальні поезії - Павло Грабовський

Оригінальні поезії - Павло Грабовський

Читаємо онлайн Оригінальні поезії - Павло Грабовський
class="p2" style="">Маре навмання.

 

Про загибле та минуле

Сльози вилива;

Все забуте, все заснуле

Нишком виплива.

 

Шкода мріями 21 витати...

Що колись було,

Більше, мабуть, не вертати -

В вічінь одійшло.

 

Край широкий, наче море,

Ворскло обійма...

Тільки в тебе, серце хворе,

Іншого нема.

 

Сам оце журитись мушу,

Наче сирота;

Знав на світі щиру душу -

Згинула і та.

 

Де привіт найду без тебе?

Мука груди рве...

Кожен дума сам за себе,

Сам собі живе.

 

Годі марно нарікати

На людей, на світ,-

Довго мусять ще блукати,

Щоб найти просвіт…

 

Зеленіють берегами

Квіти, дерева;

Пахне чарівно лугами

Молода трава.

 

Всюди простір, всюди воля,

Божий день, весна...

Де ж поділась моя доля;

Де блука вона?

 

Тихий вечір... місяць… Боже!

Думонько моя!

Все на світі так пригоже,

Тільки нуджу я...

 

Виє вітер, човен носе,

Хвиля злюту б’є;

Вий же, буйний! Бурі просе

Серденько моє.

 

Знову Ворскло плеска тихо,

Човен геть пливе...

Знову муки, знову лихо,

Туга серце рве…

 

А надій чуття немруче

Знишку осіня...

Перевозний в берег луче,

Човен зупиня.

 

Вийшов я на луг зелений,

На траву упав,

Наче працею стомлений,

До землі припав.

 

Сон скосив мене у горі,

Мука одлягла;

Наді мною сяли зорі,

Божа ніч пливла.

 

ДО УКРАЇНКИ

 

 

Сестронько, квіте,

Пташко моя!

З мукою, світе,

Згадую я

 

Пройшле з добою

Волі, коли

Мрії з тобою

Сяли-росли.

 

Потім... та годі

Все споминать...

Вік у незгоді

Мусиш конать,

 

В лютій неволі

Проволокти,-

Карної долі

Не обійти…

 

Чорні, як ночі,

Повні душі,

Змучені очі

Бачу в тиші.

 

Небо Вкраїни

Світиться в них,

Полум’я лине

Зор весняних…

 

Стала нудиться;

Тільки ждання:

Мрія справдиться -

Всю осіня.

 

Мука - байдуже,

Кращого ждеш...

Де ж ти, мій друже,

Шляхом бредеш?

 

Чи з-за віконця,

В тяжкій журбі,

Дивишся сонця,

Мариш собі?

 

Чи покінчила

Сумерні дні

Та опочила

В темній труні?

 

Марно питаю…

Муку-журбу

Пильно потаю

Геть у глибу,

 

Та на поличчя

Чисте твоє,

Повне величчя,

Серце моє! -

 

Гляну з коханням

І помолюсь,

З сумом-зітханням

Не надивлюсь.

 

Дай тобі боже

Силу таку,

Що переможе

Кару тяжку!

 

ЛАТРИГА 22

 

 

Святого хліба ні шматка,

Навколо ні людини;

В кишеню клав я п’ятака,

Та іншої години

 

Не поймуть віри, а бува,

Та ще пак і частенько,

Що злиддя вовком завива;

А мав колись густенько.

 

Чи не піти лишень на шлях,

Подихать на роздоллі,

В зеленім гаї, по полях

Та пошукати долі.

 

На диво вигострю ножа,

Рукава геть засучу:

Однаковісінька межа -

У прірву чи під кручу.

 

ТУГА

 

 

Без розкаю поморюся

По степах чужини;

Тільки часом зажурюся,

Що нема дружини.

 

В кого ради запитаю

У лиху незгоду?

Хто пригорне непристаю, 23

Сироту безроду?

 

Хто загоє чи розваже

Серденько недуже?

Хто, стуливши очі, скаже:

«Прощавай, мій друже!»

 

Ні з ким сісти побалакать

Чи покепкувати...

Доки очі - гірко плакать,

Вік спокутувати;

 

Врешті, згинуть одиноким...

Не мани, надіє!

Тільки по степу широкім

Вітер загудіє.

 

Знаю: овсі б не придача, 24

А панує туга;

То - моя єдина вдача,

То - моя одруга.

 

ДО...

 

 

Нічого б часом не жадав -

До тебе б тільки я схилився;

О, як би гірко заридав,

О, як би пильно помолився!

 

Та не про те, щоб ти зняла

Своєю чистою любов’ю

Всю муку ту, що облила

Моє зболіле серце кров’ю.

 

О ні... а помолився б я,

Припавши сумно на розстанні,

Щоб ця молитвонька моя

І сльози ці були останні!

 

БРАТАМ

 

 

Я не кликав вас до бою

Проти світньої злиди,

Не виводив за собою,

Ставши сміливо в ряди.

 

Тільки муки злої долі

З вами вкупі я ділив,

Як і ви, не знавши волі,

Щастя краєві молив...

 

ЗАПОВІТ

 

 

Українські почування

Української душі,

Перші роки поривання

Виливалися в тиші.

 

Розвернувши людям душу,

Геть поглянувши на світ,

Я носити в серці мушу

Ширший братній заповіт.

 

Над усюдним горем мира

Я сумую і болю;

Всеохопного кумира

З України не зроблю.

 

1890

 

«Рано вийшов я в дорогу…»

 

 

Рано вийшов я в дорогу,

Стоми, плентавши, не знав;

От доходив до порогу,

Зирк - і знову починав.

 

Проминули ті години,

Смерть у вічі загляда;

Так тікає ж домовини

Відгуки про книгу Оригінальні поезії - Павло Грабовський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: