Оригінальні поезії - Павло Грабовський
Так величавы и важны...
И тут же рыщут «асмодеи» -
Этапов мелкие злодеи...
Как вся толпа возбуждена
И впечатлительна она;
А сотни «шпанки» и «кобылки» -
Как любопытны, чутки, пылки,
Как будто жизнь их так вольна.
Веселье, песни, смех беспечный
Забудь невольно, друг сердечный…
Толпа раздвинулась, и вдруг
Кандальщик бойкий прянул в круг,
Повел размашисто плечами,
Сверкнул глубокими очами
И, под мелодии оков,
Понесся в пляске, словно птица;
Восторгом осветились лица...
«На старость лет, робя... каков!»
А он глазами лишь поводит,
То вдруг скользнет, то засвистит;
В порыве диком «шпанки» бродит,
То в даль порыв ее летит.
«Дорогу!» Прянула бурятка,
То змейкой вьется, то скользит
(Смугла, дика, на лбу заплатка),
И бойкий стан ее дрожит;
В роскошной пляске извиваясь,
Она помчится вдруг вперед,
То остановится, замрет...
А стон цепей звучит, сливаясь
С восторгом ликов и острот.
Скользит бурятка, змейкой вьется
(Глаза горят, и сердце бьется),
Прищелкнет дико, запоет
И в такт оков котами бьет.
20
Веселье, хохот; звуки льются;
Разгульной пляске нет конца;
Оковы плачут и смеются...
Каким восторгом пылким бьются
Скитальцев сумрачных сердца!
«На перекличку! Стань рядами!»
Последний взрыв; последний раз
Бурятка гибко понеслась...
Но где кандалыцик? Нет гадалки,
Ярмом судьбы отягощен,
Не в силах с нею сладить он.
Все тихо так; рядами стали;
В последний раз их сосчитали;
Блеснули, скрылися штыки,
У двери звякнули замки.
День закатился. Мгла ночная
На стены желтые легла;
Но долго, долго Русь родная
Угомониться не могла,
И все неслись волною шумной
Порывы пляски той безумной.
Увы - одиннадцатый час;
Пришли поверили и нас;
Уныло двери заскрипели,
Фельдфебель юркнул под шумок,
Ключи вдруг звякнули, запели,
Громыхнул у дверей замок.
Мои глаза не раз смыкались,
И я мечтал о сладком сне;
Все тихо так... Перекликались
Лишь часовые в тишине.
1888
1890-1895
СПІВЧУТТЯ
Одинока, нещаслива,
Наче зіронька одна,
Ти мовчала, соромлива,
У незгоді чарівна.
Безпритулий, одинокий,
Сумував, нудився я,
І ловила згляд глибокий,
Повний мук, душа моя.
«Кохав тебе я, лютій муці...»
Кохав тебе я, лютій муці
Тії любові не згасить;
Розставшись навіки, в розлуці
Її судилося зносить.
Та образ твій, мов промінь сонця,
Жизнь озарятиме сумну,
Поки рука чужосторонця
Мене не зложе у труну...
РОЗЛУКА
Не домолив я, мабуть, бога,
І знов зісталася сама
Душа, безрадісно убога,
Навколо знову мертва тьма.
Ні упокою, ні страждання,
Замовкло серце - все мовчить,
Хоча б однісіньке жадання,
А то - ні жити, ні почить.
БУРЯТКА
(Оповідання)
I
Заходе сонце. Тихо. В юрту 11
Буряти сходяться до гурту:
Здох кінь - поласувать конем;
Сідають долі над огнем;
Шкварчить одна за ’дною люлька,
Кипить конина в казані,
Горілка в чарку тихо булька,
А вуси вже в тарасуні. 12
Димлять, п’ючи, дівчата, діти -
Усі (звичаю ніде діти),
Піднявся з курива туман.
Куня, бурмочучи, шаман
(На шапці біла стьожка 13 віє),
Пихтить та чвиркає в диму;
Старий напідпитку совіє,
Бо шана - першому йому.
II
Кипів казан чи ні - на лаву
Хазяйка злагодила страву,-
На шмаття кендюх розтяли,
Сире - бурят не потурає,
Де більше крові - вибирає,
Конину швидко розмели.
Ніхто виделки не попросе;
Не те щоб часом нестача,
А власна жменя одвіча;
З собою кожен ножа носе:
Шматок над ротом обріза,
Коли цілком не заліза.
III
Взялись за руки, в коло стали
(Діди, дівчатка - всі брели);
Стоять; гуртом забелькотали,
Заворушились, ожили;
Сюди-туди на місці ’дному
Кружать, плигають по-чудному,
Аж тільки курява іде;
Червоні лиця, дикі очі
Горять, немов у поторочі,
А стогін жалібно гуде.
І, голосину підхопивши,
До гурту інший заспіва;
Затуже гірко, підіпивши,
Журливо, сумно завива.
IV
Призвілля хиже на роздоллі;
Розмова бучна; сівши долі,
До стелі бризкаючи, п’ють
(Бо пивши, де ж таки не ллють?),
Як і між нас буває всюде,
Ватага ця могрич пила,
Бо Бідухаєві Батла
(На те допевні свідки - люде)
Невістку рідну продає;
Чолом Батлі Бідуха б’є;
Кладуть нерушиму умову,
А та вислухує розмову -
Мовчить, нікуди не встряє.
Хоча б яка-небудь докора
Блиснула в неї на виду,-
Тупа, безглуздяна покора
Убила душу молоду.
Не їй на долю нарікати;
Чорніше чорної мари,
Її однако - де блукати,
Лічить у зневазі двори;
Мовчи - ніхто не потурає…
Батлиха гроші відбирає;
Чолом забили; досхочу
Бідуха ставе могричу.
V
Тому три роки осить 14 буде -
Хворать Батлиха почала;
Батла хазяйку знов добуде -
Лиха година не взяла...
У нього - син... нема досроччя;
На десять перейшло півроччя,-
Батла не квапиться тужить...
За сина взяти доведеться
