Оригінальні поезії - Павло Грабовський

Грабовський П. А.

ОРИГІНАЛЬНІ ПОЕЗІЇ

які не ввійшли до збірок

(Правдиве оповідання)

I

Пустиня, степ на всі краї;

Похмурий Каспій чуть маніє...

Передо мною червоніє

Старе жерло Амудар’ї. 1

Подалі трохи - Муллакара 2

На захід піднялась скала

Під саме небо, чорна хмара

Її вершину облягла;

Текінці звуть - «свята гора».

Від ранку на її креміння

Ласкаво сиплеться проміння,

Сіянням гору облива.

А зайде сонце, і з півночі

Повіє вітерець, бува,-

До неї лащиться трава,

Підгір’я обійма, лоскоче,

Немов, жартуючи, внуча

Сірóму сивого квітча.

Внизу під самою горою

Криниця прісної води;

З усіх усюд спішать сюди

Текіни іншою порою;

Мулла аллаха виклика,

Бо чоловік не одшука

В оцих степах води такої

Ніде, аж до Казанчука,

Загине від жаги гіркої.

В оцій безводяній землі

Текінці вештались, блукали,

Криницю якось одшукали,

Святою гору нарекли

І коло неї почали

Уперше будувать аули;

А по колючім саксаулі

Верблюди пастися пішли.

II

Текінці швидко розійшлись

По Закаспієвій країні;

То тут, то там - де не взялись -

Аули мріють по пустині.

Текінець сіє по долині

Пшеницю, садить кавуни,

Ганяє в гори табуни,

На паші літує із ними;

Текінка коштовні килими

Сріблом та шовком вишива,

Причепуря свою кибитку,

Худобу верне до прибитку,

Город копає, полива,

Жне юрун, 3 як поспіва.

Через аули каравани

Ходити стали, бо авгани,

Бухарці, сарти, персюки

У Красноводське навпрошки

Давай усячину збувати

Із пуху, клоччя, шовку, вати;

Возили сир, медяники,

Ізюм, горіхи та ріжки;

Крамарювати став у ятці

Персюк... Загризлись азіатці;

Живився кожен грабежем,

Ішов на другого з ножем,

За петельки хапав слятою 4

Та тішив пельку барантою.

Без жалю кров людську лили

І марно відбивались хани,

Аж доки їх не розвели,

З Москви прийшовши, християни...

Тоді тут мури поросли;

На всі краї попід горами,

Поміж текінськими шатрами,

Зацвів за садом пишний сад,-

Смачний, розкішний виноград.

III

Заворушилися аули...

Текінці дивляться, аж ось

З Росії військо піднялось,

Гармати навело на мури.

Скажено завищали кулі,

Блиснули шаблі та штики;

Списи Маніли... 5 Козаки

На конях жваво басували,

Кинджали з піхов доставали,

Клялися сікти на шматки...

Лилася кров серед пустині,

Аули кидали текіни

І геть тікали у степи;

На раду деякі збирались,

Країну захищати брались,

Котились, наче ті снопи;

То тим, то сим, то іншим ладом

Чолом до ханів стали бить,

Гуртом щоб ворога відбить...

А кулі сипалися градом;

Козак кибитки смаглював, 6

Палив аули із завзяття

І супротивників на шмаття

Трощив без жалю, лупцював.

І наш москаль покуштував

Таки усмак лихої долі,

Живим у руки не дававсь...

Різня лютіла на просторі;

За муром мур хилився долі,

В дрібне креміння розсипавсь.

IV

Немало тішився Омелько,

Завзятий, на лихо, козак.

«Гей, хлопці, швидше; гей, отак!» -

Гукає, що хапало пельки,

Збирає юрму харцизяк,

Гарцює з ними по долині...

І скрізь хилилися текіни,

Белькочучи з корану стих.

Куди б Омелько не настиг,

Кругом розсипались аули,

На сонці ріли і тонули

В зелений, пишний виноград;

Вершин кремневих сяє ряд;

Під ними зеленіють ниви,

На паші коні довгогриві.

Біду зачувши, сумно ржуть...

Текінці їх не стережуть...

Країна добра для поживи,-

Руба Омелько... Як вода,

Кров полилась; аул палає;

А він на другий нападає,

Дорогу трупом устилає.

V

«Тривайте, шкода!» Він спинивсь,

З обличчя трохи помінивсь,

Заткнув кинджал; темніше ночі

Зробився погляд; він гада:

Пред ним блиснули карі очі,

Пред ним - текінка молода...

Вона з любов’ю пострада

За волю рідної країни,

В руках кинджал... Омелько млів...

Де дітись від очей та брів?..

Згадав він милу на Вкраїні,

Що там за другого пішла,

І рідну неньку, що лила

По йому сльози, дрібні сльози,

І так молилась, щоб в дорозі

Дитину доля зберегла...

І він спинився... «Годі, годі!

Не руште, хлопці!» Згляд горів;

Душа бажала швидше згоди...

Козак з аулу похилив. 7

VI

Минали роки; для пустині

Година інша началась;

Різня потроху уляглась,

Свари утихли, і текіни,

Немало виливши крові,

Чолом ударили Москві.

Тихенько, любо, сівши рядом,

Текінець з москалем, бува,

Почастувавшись гостроглядом 8

Лихе минуле забува,

Щука на чарку у гаманці...

Як і останні мусульманці,

Текіни перше не пили,-

До глузду наші навели;

Гуля текін; тріщать духани...

Від мурів, де збирались хани,

Креміння широко лежить;

Де брама перш, було, дрижить,

Стогнали люди, і гармати

Під небо мусили гримати,-

Цвіте у затишку аул...

Скубуть верблюди саксаул,

Пасуться кози та ягнята,

Блукають босі текінята...

Чавунку навіть москалі

Через пустиню провели.