Королівський убивця - Робін Хобб

— Мушу тебе залишити, — прошепотів я, коли вона ворухнулася. — Але молюся, щоб це не тривало довго. Сьогодні ж піду до Шрюда, щоб попросити дозволу побратися з тобою.

Вона розплющила очі. З якимось здивуванням дивилася, як я встаю оголений з її ліжка. Підкинув дров до вогню, а тоді, уникаючи її погляду, почав збирати свій розкиданий одяг та надягати його. Вона не була аж настільки соромливою, бо усміхнулася, коли я глянув на неї, застебнувши пояс. Я почервонів.

— Я почуваюся так, наче ми вже одружені, — прошепотіла вона. — Не можу уявити, щоб якісь шлюбні обітниці зв’язали нас сильніше.

— І я теж. — Я присів на край ліжка, щоб знову стиснути її долоні своїми. — Але я дуже втішуся, коли всі про це знатимуть. А це, моя пані, вимагає одруження. І публічного проголошення обітниці, яку вже дало тобі моє серце. Та зараз я мушу йти.

— Ще ні. Зостанься ще на мить. Я певна, що ми маємо трохи часу, перш ніж хтось почне вставати.

Я нахилився над нею, щоб поцілувати.

— Мені треба негайно йти, щоб відв’язати один шнурок, що звисає від зубців до вікна моєї пані. Бо інакше можуть піти пересуди.

— Принаймні зостанься настільки, щоб я могла змінити тобі перев’язку на плечі та шиї. Але де ж ти так поранився? Я хотіла запитати про це вночі, та…

Я усміхнувся до неї.

— Знаю. Були цікавіші заняття. Ні, моя люба. Але обіцяю, що вранці, у своїй кімнаті, подбаю про це.

Назвавши її «моєю любою», я почувся мужчиною так, як ніколи досі. Поцілував її, пообіцявши собі, що вже йду, але виявив, що зволікаю, а вона торкається моєї шиї. Я зітхнув.

— Мені справді треба йти.

— Я знаю. Але ти так і не сказав, як поранився.

З її голосу я чув, що вона не вважає мої рани серйозними, а лише намагається затримати мене біля себе. Та я все-таки соромився і намагався, щоб брехня була настільки нешкідливою, наскільки це можливо.

— Собачі укуси. Стаєнна сука зі щенятами. Мабуть, я не знав її так добре, як думав. Схилився, щоб підняти щеня, а вона на мене накинулася.

— Бідний хлопчик. Ну гаразд. Ти насправді добре це вичистив? Від укусів тварин дуже легко заразитися.

— Я знову очищу, коли наново перев’яжу. А зараз мушу йти. — Я вкрив її пуховою ковдрою, не без крихти жалю, що залишаю це тепло. — Поспи ще трішки до світанку.

— Фітце Чівелрі!

Я зупинився біля дверей, повернувся.

— Так?

— Приходь до мене цієї ночі. Хай там що скаже король.

Я розкрив рота, щоб запротестувати.

— Обіцяй мені! Бо інакше я не переживу цього дня. Обіцяй, що повернешся до мене. Бо вже байдуже, що скаже король, знай це. Я тепер твоя дружина. І завжди буду нею. Завжди.

Від цього подарунка моє серце завмерло, тож я міг лише по-дурному кивнути головою. Мабуть, мого погляду вистачило, бо усмішка, якою вона мене нагородила, була ясною і золотавою, як сонце посеред літа.

— Переконайся, що ти добре зачинила за мною, — прошепотів я, а тоді вислизнув за двері у короткий залишок ночі.

Розділ 13

Полювання

Науку Скіллу, подібно до інших дисциплін, можна опановувати різними шляхами. Гален, майстер Скіллу за правління короля Шрюда, вдавався до техніки депривації, себто жорсткого обмеження основних людських потреб та нагромадження штучних труднощів для подолання внутрішніх бар’єрів учня. Зведений до рівня особи, повністю зосередженої на виживанні, учень ставав піддатливим на вторгнення Галена до його свідомості та на вимушений прийом Галенових технік Скіллу. Хоча всі учні, що витримали процес навчання та ввійшли до Галенової групи, володіли безвідмовним Скіллом, ніхто з них не був ні особливо сильним, ні талановитим. Кажуть, що Гален показував це як свою заслугу, бо, взявши не надто обдарованих учнів, він усе-таки навчив їх безвідмовного Скіллу. Що ж, це можливо. Але можливо також і те, що він узяв учнів зі значним потенціалом і перетворив їх на підручні знаряддя.

Техніку Галенової попередниці, майстрині Скіллу Солісіті, можна вважати протилежною. Вона давала початкові уроки юним принцам Чівелрі та Веріті. Розповідь Веріті про його уроки вказує, що багато було здобуто завдяки лагідному ставленню до учнів та присиплянню їхньої пильності для зниження їхніх бар’єрів. І Веріті, і Чівелрі вийшли з цих занять як вправні та сильні користувачі Скіллу. На жаль, її смерть настала до завершення повного курсу навчання принців уже як дорослих людей та перш ніж Гален доріс до статусу інструктора Скіллу. Можна хіба здогадуватися, скільки знань про Скілл лягло в могилу разом зі Солісіті та які можливості королівської магії було безповоротно втрачено.

Того ранку я недовго пробув у своїй кімнаті. Вогонь згас, але холод, який я відчував, походив не тільки від вистудженої кімнати. Вона була лише порожньою оболонкою життя, що невдовзі зостанеться позаду. Здавалася більш голою, ніж будь-коли раніше. Я встав, роздягся до пояса, тремтячи, умився у непідігрітій воді та із запізненням змінив перев’язку на плечі й шиї. Рани виявилися чистими, що не було моєю заслугою. Та все-таки гоїлися добре.

Я тепло вдягнувся. Узяв підбивану гірську сорочку, а зверху важку шкіряну куртку. Натягнув важкі шкіряні штани і прив’язав їх до ніг шкіряними поясками. Озброївся своїм робочим клинком і додатково коротким ножем. Зі свого підручного набору взяв маленький горщик з порошком із блідих поганок, інакше званих смертним капелюшком. Попри це, виходячи з кімнати, почувався геть незахищеним і так само дурним.

Я пішов просто до вежі Веріті. Знав, що він чекає мене, сподіваючись співпрацювати зі мною Скіллом. Я мусив якось його переконати, що саме цього дня полюватиму на перекованих. Швидко піднявся сходами, бажаючи, щоб цей день уже закінчувався. Цієї миті все моє життя зосереджувалося на моменті, коли я зможу постукати у двері короля Шрюда й попросити в нього дозволу побратися з Моллі. Сама думка про неї затопила мене такою дивною сумішшю незнайомих почуттів, що я сповільнив кроки, намагаючись усі їх обміркувати. Та за мить покинув цю даремну спробу.

— Моллі, — промовив я вголос, але тихо, лише собі самому. Це ім’я, наче магічне слово, підсилило мою рішучість і спонукало до дії. Я зупинився перед дверима й голосно