Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

За хвилю принцеса Інґа відсунулася від дівчинки.

— Все гаразд, Беатрисо, я бачу, куди йти. Ґуннаре, Марку, ходіть до нас… А втім, ні, кузене, спершу збігай на кухню і прихопи там що-небудь із харчів. А ти, Леопольде, клич своїх подруг, ми йдемо.

Кіт замуркотів, і тут-таки із сусідньої кімнати прибігли три кішки, в одній з яких Ларсон з подивом упізнав свою Фриду. Руда кішечка нерішуче зупинилася, поглянула на колишнього господаря своїми великими очима, а потім, ніби прийнявши рішення, стрибнула до Марка на руки. Хлопець виклично подивився на Ларсона.

— Ви її кинули, а ми знайшли. Тепер вона наша, і звати її Карина.

Ларсон сумно зітхнув.

— Сподіваюсь, ви будете їй кращими господарями, ніж я.

Тим часом король Ґуннар збігав на кухню, а за хвилю повернувся з невеликою сумкою, наповненою харчами з холодильника. На той момент принцеса провела всі потрібні маніпуляції, і простір у кутку кімнати заіскрився, ніби хтось підкинув у повітря цілу жменю різнобарвних жарин.

— Яка краса! — мовила вона мало не з дитячим захватом. — Ви не повірите, але я зробила це вперше. Раніше я знала, як відкривати Завісу Землі, лише в теорії… Ну все, годі балачок. Перша піду я й перевірю, чи нема там небезпеки. За мною піде Беатриса, потім Ґуннар. А ти, Марку, як другий за силою чаклун у нашому загоні, прикриватимеш нас. Ясно?

Усі троє ствердно кивнули. Принцеса Інґа вже збиралася ввійти в іскристий простір, але тут Ларсон нерішуче сказав:

— Пані…

Вона повернула до нього голову.

— Так?

— Ви — янгол.

Принцеса силувано всміхнулася.

— Ви перебільшуєте, — і щезла за осяйною Завісою.

Слідом за нею подались і всі інші, потім жарини згасли, і Ларсон залишився сам-один.

Як і обіцяла принцеса, хвилин за десять невидимі пута зникли. Ларсон обережно підвівся з дивана. Голова йому паморочилася, ноги підкошувались, у всьому тілі відчувалася неймовірна слабкість.

Світ довкола нього різко й незворотно змінився, немов поблякнув і потьмянів — адже тепер Ларсон сприймав його лише тими органами чуттів, що були властиві звичайній людині. Він більше не бачив аури, що оточувала кожну річ, не міг відчути присутність людини або тварини, крізь нього не струменіли, як раніш, потоки маґічних сил, а в голові не награвала така незвична, хай і цілком беззвучна, музика сфер… Віднині й до самої смерті (яка, можливо, настане незабаром) він буде позбавлений усього того, до чого звик змалечку і без чого не уявляв свого життя.

Ларсон поплентався на кухню, видобув із холодильника ґрафин з горілкою, налив повну склянку й одним духом випив.

Крижана рідина обпалила йому гортань та горло. Він закашлявся, присів на табуретку і квапливо запхав до рота першу-ліпшу закуску — такою виявився шмат копченого м’яса.

Невдовзі по всьому його тілу розлилося приємне тепло, а в голові трохи прояснилося. Бажаючи продовження терапії, Ларсон налив собі ще горілки, але останньої миті передумав і поставив повну склянку на стіл. З його чутливістю до алкоголю й першої порції вистачить, щоб добренько сп’яніти, а від другої його так розвезе, що він не зможе триматися на ногах. У теперішньому ж його становищі це буде рівнозначно смерті.

Ларсон видобув з холодильника ще один кусень м’яса і, завзято жуючи його, думав про те, що робити далі. Думав усупереч відчаю та безнадії, які охопили його тієї ж самої миті, коли він довідався, що назавжди позбувся своєї чаклунської сили. Бо якщо піддасться цим почуттям, то неодмінно загине — а вмирати йому нітрохи не хотілося.

Доївши м’ясо, Ларсон залишив кухню і пройшов до кабінету. Як він і чекав, сейф у кабінеті було зламано, проте весь його вміст, окрім персня Бодуена, залишився не займаним. Хоча не виключено, що принцеса взяла трохи земних грошей на витрати — Ларсон не став перераховувати їх, а просто розсовав по кишенях.

Потім узяв двійко якихось книжок, повернувся з ними до вітальні і там став методично роздирати їх на клапті, кидаючи зібгані аркуші на диван. Закінчивши з цим, Ларсон підпалив імпровзоване багаття, відступив до вхідних дверей і, лише переконавшись, що вогонь перекинувся на м’яку обивку дивана, вислизнув з будинку.

На той час, коли язики полум’я вихопилися з вікон, сповіщаючи сусідів, що почалася пожежа, Ларсон уже розчинився в темряві ночі…

Буферним Поясом Землі, або просто Поясом, назавалася сукупність Граней, що безпосередньо межували з Основою. Їх було нескінченно багато, і в цьому полягала ще одна визначна особливість Основи, яка вражала непристосований до абстрактного мислення розум своєю позірною абсурдністю.

Марк і Беатриса ще в другому класі змирилися з цим неймовірним, парадоксальним фактом, сприйняли його, як об’єктивну реальність, проте їхня уява була перед ним безпорадна — вони ніяк не могли уявити, що одну-єдину Грань, нехай і особливу, виняткову, відмінну від решти, оточує така кількість Граней, яка виявляється більшою за будь-яке скінченне число. Свого часу Марк дуже мучився через це, вважав себе цілковитим йолопом; лише згодом він зрозумів, що ніхто не в змозі наглядно уявити нескінченність, і більшість людей, задля власного ж спокою, просто іґнорують її існування. Лише незначна меншість з них, до якої належали й Марк із сестрою, не бажали визнавати обмеженість людського розуму і вперто намагалися збагнути незбагненне, осягнути неосяжне.

Нескінченна кількість безпосередніх сусідів істотно ускладнювала охорону Землі від зовнішнього вторгнення, та разом з тим надавала їй додаткової стійкості. Основу не можна було знищити чи бодай ослабити обхідним шляхом — через захоплення та руйнування прилеглих Граней. Можливо Нижній Світ, як космічна стихія, і був здатний здійснити одночасно нескінченну кількість Проривів, однак для цього всі Поясні Грані мали бути попередньо розхитані — але розхитати їх могли лише люди, яких на світі було багато, та аж ніяк не нескінченно багато.