Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

Захоплення ж будь-якої скінченної кількості суміжних Граней нітрохи не впливало на її стійкість, бо якщо від нескінченності відняти скінченне, хай і довільно велике число, в підсумку все одно залишиться нескінченність. Така парадоксальна, але цілком логічна арифметика дозволяла Основі безболісно жертвувати пошкодженими Гранями Буферного Поясу для збереження своєї цілісності. Головна задача інквізиторів, що несли вахту на Землі, полягала у своєчасному запуску природного механізму відторгнення Поясних Граней, який самостійно чомусь не спрацьовував, і в спостереженні за його дією. Саме так було зупинено найпотужніший Прорив поточних Нічиїх Літ — Чорнобильський, і тоді Буферний Пояс збіднів відразу на кілька тисяч Граней…

Вони їхали Поясними Гранями вже третю годину. Після такого довгого й багатого на події дня Марк ледве тримався в сідлі від утоми, але відчайдушно намагався не виказувати своєї слабкості перед супутниками, розуміючи, що зараз не час робити привал.

Беатриса, що їхала на Лаурі поруч із принцесою, мала набагато свіжіший вигляд. Своє нове тіло сестра отримала лише кілька годин тому, і, попри диявольську процедуру, якій піддала його стара відьма, воно було досить відпочилим, сповненим сил та наснаги. А принцеса Інґа та її кузен Ґуннар узагалі здавалися викутими із заліза і не виказували ні найменших ознак утоми, хоча, судячи з їхньої розповіді, до своєї появи біля відьминої хатини їхали вже понад п’ять годин.

Тричі слід, по якому йшов їхній загін, полишав Трактову Рівнину, а потім повертався назад. Принцеса пояснила, що викрадачка добиралася до найближчої Завіси — так називалися Ребра між Поясними Гранями та Основою, — щоб точніше встановити пеленґ і провести тріанґуляцію. Ці терміни були незнайомі Маркові, проте з принцесиних слів він зрозумів, що йдеться про орієнтування на місцевості з допомогою навіґаційних засобів. У Торнінській школі це починали вивчати у п’ятому класі.

Коли слід учетверте покинув Рівнину і Беатриса, дослідивши увесь периметр латки, не знайшла, де б він повертався назад, стало зрозуміло, що їхня подорож добігає кінця. Принцеса Інґа зауважила:

— Звісно, не можна виключати, що викрадачка просто влаштувала тут короткий перепочинок, а потім продовжила шлях, скориставшись якоюсь іншою Вуаллю, але я в цьому сумніваюсь. Думаю, ми вже близько.

Вона створила райдужну арку, проїхала під нею й уважно роздивилася довкола.

— Все гаразд, друзі, шлях чистий.

Марк, Беатриса та Ґуннар без зволікання приєдналися до неї й опинились посеред неозорого степу, суціль порослого високою травою. Цей густий трав’яний килим брався хвилями під сильними поривами вітру, ніби море в неспокійну погоду. У глибокому вечірньому небі з пронизливими криками кружляли птахи.

— Викрадачка пішла туди, — Беатриса вказала напрямок, трохи правіше від завислого над обрієм сонця.

Вони рушили далі по сліду, і лише милі через три принцеса, пильно вдивившись удалечінь, промовила:

— Схоже, попереду Завіса. Хоча напевне стверджувати не наважусь. Може, це просто Вуаль. До неї досить далеко, а я ще кепсько знаюся на таких тонкощах, як різниця між Завісою та Вуаллю.

За кілька хвилин Марк роздивився на обрії дві темні цятки. Він загострив свій чаклунський зір і невпевнено сказав:

— Здається, це коні.

— Так, — підтвердив Леопольд. — Але звичайні коні, не коти.

— І пасуться зовсім поруч із Завісою, — додала принцеса. — Тепер я певна, що це Завіса. Вона надто мала для Вуалі.

— Цих коней, — припустила Беатриса, — залишила викрадачка та її супутник, Чойбалсан.

— Атож. На Основі коні вже давно не використовуються, як особистий транспорт, і будь-який вершник там приверне до себе пильну увагу.

— От тільки цікаво, де вони взяли коней, — задумливо мовив Ґуннар. — Бо ж крізь Завісу вони пройшли в будинку. Невже затягували її до тієї маленької вітальні?

Принцеса з усмішкою озирнулася на нього.

— Боюся, кузене, тобі час завести окуляри. І слуховий апарат також. Ти що, не помітив сараю неподалік від Завіси, коли ми лише перейшли з Основи? А я ще сказала, що тут, вочевидь, тримали коней для поїздок по Гранях.

Ґуннар зніяковів.

— А… так, згадав. Сарай справді бачив, а от на твої слова геть не звернув уваги. Тоді мої думки цілком займала Сандра… Знаєш, якось я зустрічався з нею.

— Правда? І де?

— У Шато-Бокері, десь чотири роки тому, коли вона приїздила із своїм батьком, а я саме там гостював. Їй минало п’ятнадцятий, вона була дуже милою дівчинкою. Мабуть, відтоді ще погарнішала.

Принцеса підібгала губи.

— У цьому можеш не сумніватися, — сухо сказала вона. — Погарнішала.

При наближенні загону коні, що паслися біля Завіси, занепокоїлись і стали носитися туди-сюди, сповнюючи околиці гучним, наляканим іржанням. Першої миті Марк здивувався, чому вони не втікають, але потім, придивившись, збагнув, у чому річ. А принцеса Інґа скрушно зітхнула:

— Бідолахи! Господарі залишили їх під силовим куполом, а самі зникли. Мабуть, останнім часом тут часто йшли дощі, бо інакше нещасні тварини поздихали б від спраги.

Одним потужним ударом вона зруйнувала купол, і здичавілі коні негайно дременули геть від людей.

— Покликати їх? — запитав Леопольд. — Мене вони послухаються.

Принцеса заперечно похитала головою:

— Не треба, котику. Нехай доживають свій вік тут. Однаково ми їм нічим не допоможемо.

— А Вулкан залишився біля відьминої хатини, — запізніло схаменулася Беатриса. — Ми навіть не відв’язали його.

— Захоче пити, сам відв’яжеться, — заспокоїв її Марк. — Я прив’язав його не дуже міцно. Не переживай за Вулкана, він не дасть себе скривдити.

— Певна річ, — підтвердила принцесса. — До того ж на днях туди приїдуть інквізитори і неодмінно подбають про вашого коня.

— Інквізитори? — запитала Беатриса. — А чому вони приїдуть.

— По тебе… тобто, по Цвітанку. Це лише мій здогад, але я певна, що він правильний. Ларсон