Зоряний лицар - Тамара Крюкова

Десь там, за гладкою поверхнею дзеркала, живуть люди-відображення. У цьому світі все примарно, немає нічого реального, крім небезпеки, що підстерігає кожного, хто ризикне переступити межу. В чотирнадцять років життя здається нескінченним,поки ти не відкрив для себе страшну істину: тріснуте, покрите пилом дзеркало у забутій комірчині —це не дрібниця для балаганних фокусів, а Дзеркало Долі, в’язень якого ніколи не повернеться…

Небо наливалося блакиттю, витісняючи палеві барви сходу. Денне світило набирало сили. Під його променями піна хмар танула й осідала, змінюючи обриси. Тільки один обрис лишався незмінним, бо то була зовсім не хмара, а гора доль за назвою Фатум. Не має вона основи, і висить вона між небом і землею. Лише зрідка, в досвітні години погожого ранку, Фатум постає перед очима людей. Коли сонце накидає на неї золоту тканину променів, на мить на її вершині можна роздивитись прекрасний білокамінний палац, прикрашений позолотою. Кажуть, щастя усміхнеться кожному, кому поталанить його побачити. Шкода, що видіння занадто скороминуще й хутко згасає. Гора витончується, стаючи прозорою, допоки зовсім не щезне з-перед очей. Але навіть залишаючись незримою, гора Фатум непорушно височіє над землею, і невпинно кипить робота в палаці, що стоїть на її верхів’ї.

І вдень і вночі старанні судениці прядуть нитки людських доль, що невидимим павутиннячком тягнуться до кожного, хто живе на землі. Невпинно обертаються чарівні веретенця, і кожне видає тонкий, ледве вловимий звук, а коли вони зливаються в єдиний хор, народжується музика: мелодійна й ніжна, сумна або весела. Часом до неї вриваються тривожні нотки, або ж і зовсім вона збивається на какофонію. Це означає, що цієї миті на землі панують страждання й біль: іде війна і гинуть люди.

Поодинокі щасливці чують мелодії, що лунають у піднебессі, та перекладають їх на ноти, щоб донести музику до інших. А деяким людям удається зрозуміти розповіді співучих веретенець, перекласти їх на папір, і тоді виходять вірші, повісті, або й цілісінькі романи. Жодна гарна мелодія й жодна путня книга не пишуться — вони послані з неба.

Ось і зараз у палаці Фатум починається нова історія, а можливо, продовжується стара, адже кожна історія випливає з іншої, ще недоказаної.

Хто не знає, що доля теж має мазунчиків? Трапилося так, що судениця Доля, одна з фей, які прядуть нитки людських доль, стала хрещеною звичайної земної дівчинки за іменем Злата. Коли Злата виросла, їй довелося зазнати багатьох пригод. Вона подолала всі перешкоди й стала дружиною короля. У них народився син Гліб, але зла Віщунка з Лисячої Нори перетворила суперницю Злати, Чорну герцогиню, на двійника принца й підкинула його в палац. Хлопчики, Гліб і Гордій, виросли як брати, і тільки коли їм виповнилося по десять років, стало відомо, що один з них — підкидьок відьми. На щастя, келих, подарований Чарівником, допоміг розпізнати, хто з них справжній принц, а чаклунський підкидьок Гордій став в’язнем чарівного дзеркала. Магічне дзеркало, що поглинуло Гордія, зникло разом із Віщункою.

Королівська пара сумувала за Гордієм: як би там не було, вони звикли вважати його своїм сином, але поступово час заліковував рани. Тим більше, що в них була розрада — істинний спадкоємець престолу залишився з ними: живий і здоровий.

Минав час, і всі помітили дивне явище. Хлопчик не підростав. Спочатку ніхто не хвилювався. Усім відомо, що хлопці ростуть набагато повільніше за дівчат. Але коли минуло два роки, однолітки Гліба витягнулися і лише він не став вищим ні на волосинку, це почало непокоїти батьків. Лікарі та знахарі давали хлопчику безліч вітамінів, мікстур і прописували гімнастику. А один костоправ навіть притяг прилад для витягування, який винайшов сам, але король розсудливо відмовився: дуже вже ця машина була подібною на інструмент катувань часів інквізиції.

Дивлячись, що медицина безсила, у палаці намагалися уникати делікатної теми. Навіть діти не дражнили принца й робили вигляд, що не помічають його маленького зросту. Гліб теж не виказував, що його засмучує ця вада, хоча в душі дуже переживав.

Одного разу Злата зникла на кілька днів. Король сказав, що вона поїхала до свого рідного міста відвідати батька. Гліб здивувався, адже зазвичай вона брала його до діда. Однак хлопчик знав, якщо батьки не пояснюють своїх вчинків, то краще не чіплятися до них із розпитуваннями. Пізно вночі його розбудив шум у дворі. Він визирнув у вікно й побачив карету. Злата повернулася. Хлопчик почекав, поки вона зайде до його кімнати, але вона не приходила, напевно, думала, що він спить і не хотіла будити. Тоді він сам поспішив до неї, щоб привітатися. Двері малахітової кімнати були зачинені нещільно, і до нього донеслися приглушені