Королівський убивця - Робін Хобб

— Усе, що мусить бути зроблене, може бути зроблене, — запевнив Чейд. Якийсь час він сидів, замислившись. — Можливо, ти маєш рацію. Регал не може допустити, щоб король був недієздатним під час церемонії. Якщо його не буде, жоден із Прибережних герцогів не повірить їй ні на гріш. Регал буде змушений щонайменше дозволити Шрюдові прийняти свої болезаспокійливі ліки, щоб утримати його в доброму стані. Ну гаразд. Післязавтра вночі. А якщо ти матимеш невідкладну потребу порозмовляти зі мною завтра, кинь до свого каміна трохи гіркої кори. Небагато, я не хочу задушитися димом. Але добру жменю. Я відкрию дорогу.

— Блазень захоче піти з королем, — повільно промовив я.

— Це неможливо, — рішуче сказав Чейд. — Його неможливо приховати. Він тільки збільшить небезпеку. Крім того, він мусить зоставатися тут. Ми потребуватимемо його допомоги, щоб приготувати це зникнення.

— Я не думаю, що це змінить його думку.

— Блазня беру на себе. Я можу йому пояснити, що життя його короля залежить від того, чи вдасться йому непомітно виїхати. Треба створити атмосферу, в якій зникнення короля і королеви не вважатиметься… ну так. Залиш цю частину мені. Я відіб’ю їм охоту розбивати стіни. Роль королеви легка. Їй достатньо буде рано покинути церемонію, заявивши, що вона хоче виспатися, й відіслати своїх людей. Накаже їм, щоб слуги її не турбували, доки вона їх не покличе. Якщо все піде добре, ми забезпечимо Шрюдові та Кеттрікен більшу частину ночі, щоб виграти якусь відстань.

Він приязно мені усміхнувся.

— Гаразд. Думаю, ми запланували все, що могли. Ні-ні, я знаю, що насправді нічого не усталено. Це й краще. Так ми будемо більш еластичними. А тепер іди, хлопче, і поспи, скільки зможеш. Завтра в тебе буде тяжкий день. І мені багато чого слід зробити. Доведеться наготувати стільки ліків, щоб королю Шрюдові вистачило аж до гір. І запакувати й підписати їх. Барріч уміє читати, правда?

— Дуже добре, — запевнив я його. Трохи помовчав. — Ти був учора біля замкової криниці близько опівночі? Там начебто бачили Рябого чоловіка. Дехто запевняє, що тепер криниця зіпсована. Інші вважають, що це лихий знак для Регалової коронації.

— О? Ну, може, й так, — Чейд захихотів сам до себе. — Тепер вони, хлопче, матимуть лихі знаки та віщування, аж доки зниклі король із королевою не здаватимуться найприроднішою у світі річчю.

Він усміхнувся, як хлопчисько, а роки зникли з його обличчя. У зелених очах з’явилося щось наче давня капосна іскра.

— Йди відпочинь. І познайом Барріча й королеву з нашими планами. Я порозмовляю зі Шрюдом і блазнем. Більше нікому анічичирк. Інколи нам доведеться покластися на удачу. Але щодо решти, довірся мені!

Від його сміху, що проводжав мене сходами, я не цілком заспокоївся.

Розділ 28

Зради і зрадники

Принц Регал був єдиною дитиною короля Шрюда й королеви Дезайр, що пережила пологи. Дехто каже, наче повитухи ніколи не дбали про королеву й небагато зробили, аби її діти жили. Інші запевняли, що вони, бажаючи зменшити страждання королеви, давали їй надто багато ліків, які притлумлювали біль. Але, оскільки лише двоє з мертвонароджених дітей Дезайр утрималися в її лоні довше, ніж сім місяців, більшість повитух твердила, що винна у всьому схильність королеви до дурманного зілля, а ще погана звичка носити запоясний ніж, повернутий вістрям до живота. Усі знають, що це лихий знак для жінки дітородного віку.

Я не спав. Ледве встигав прогнати з думок тривогу за короля Шрюда, як там негайно ж поставала Моллі разом з тим іншим. Мої думки снували між ними, сплітаючись у покривало біди та смутку. Я обіцяв собі, що тільки-но король Шрюд і Кеттрікен будуть у безпеці, то знайду спосіб відвоювати Моллі в того, хто її в мене вкрав. Постановивши так, я перевернувся на другий бік і ще пильніше втупився в темряву.

Ніч усе ще мала повну владу, коли я скотився з ліжка. Прослизнувши тінню повз порожні стійла та сонних тварин, я нишком піднявся Баррічевими сходами. Він мене вислухав, а тоді чемно спитав:

— Ти певний, що це тобі не примарилося уві сні?

— Якщо й так, то я бачу цей сон більшу частину свого життя.

— Віднедавна і мені так здається, — погодився він. Ми розмовляли в темряві. Він так і лежав у ліжку, а я сидів на підлозі поруч з ним і шепотів. Не хотів, щоб Барріч розводив вогонь чи навіть запалював свічку, аби не дати нікому приводу задуматися, чого він сьогодні відступив від щоденних звичок.

— Аби зробити все, про що він просить, за два дні, слід одразу ж зробити все бездоганно. Ти перший, до кого я прийшов. Зможеш?

Він мовчав, а в темряві я не бачив його обличчя.

— Троє сильних коней, мул, лектика і припаси для трьох. І все так, щоб ніхто не помітив. — Чергова тиша. — Я не можу просто так повантажити короля з королевою і проїхати крізь ворота Оленячого замку.

— Знаєш той вільховий гай, де мав колись лігво великий лис? Чекай у тому місці із кіньми. Король і Кеттрікен зустрінуться там з тобою. — Я неохоче додав: — Їх приведе до тебе вовк.

— Невже вони, як і я, мусять знати, що ти робиш? — жахнувся він.

— Я використовую ті знаряддя, які маю. І сприймаю це не так, як ти.

— І скільки ж часу ти можеш ділити свідомість з істотою, що чухається й облизується, качається по падлині, шаліє, зачувши тічну самицю, і думки якої не йдуть далі наступної порції їжі, перш ніж приймеш її цінності як свої власні? Ким ти тоді будеш?

— Вартовим? — ризикнув я. Барріч мимоволі пирснув.

— Я казав серйозно, — сказав він за мить.

— Я теж, про короля і королеву. Мусимо зосередитися на тому, як цього добитися. Про ціну я вже й не думаю.

Він трохи помовчав.

— Тож я мушу якось вивести з Оленячого замку чотирьох тварин, прихопивши й лектику, так, щоб це не привернуло нічиєї уваги?

Я кивнув у темряві:

— Це можливо?

Він неохоче сказав:

— Залишилося один-двоє стаєнних челядників, яким я довіряю. Це не така послуга, про яку можна просити першого-ліпшого. Не хочу, щоб якийсь хлопець опинився в зашморзі через те,