Королівський убивця - Робін Хобб

Ентузіазм, що охопив його, передався й мені. Я вже уявляв, як здіймаються й опускаються весла, як надимаються вітрила на квадратних щоглах.

Тоді посуд із рештками їжі відсунуто, і він почав розпитувати про події у Джампі. Змусив мене представити кожен інцидент із кожної можливої перспективи. За час цієї розмови я наче пережив усе ще раз, а мій гнів, викликаний зрадою, розгорівся заново.

Веріті помітив це. Відхилився на кріслі, щоб сягнути по чергове поліно. Вкинув його у вогонь, пославши до димаря рій іскор.

— Ти маєш якісь питання, — зауважив він. — Цього разу можеш їх поставити.

Склав руки на колінах і чекав.

Я намагався опанувати свої почуття.

— Принц Регал, ваш брат, — обережно розпочав я, — вчинив найвищу зраду. Влаштував убивство старшого брата вашої дружини, принца Раріска. Спробував зав’язати змову, що призвела б до вашої смерті. Його метою було узурпувати вашу владу та відняти вашу наречену. І, хоч це й дрібниця, двічі намагався вбити мене. Та Барріча.

Я зупинився, щоб перевести віддих і дати серцю та голосу заспокоїтися.

— Ми обидва погоджуємося, що це й справді так. Але це складно довести, — тихо зауважив Веріті.

— І на це він розраховує, — кинув я, а затим відвернувся від Веріті, щоб стримати злість. Інтенсивність цього гніву мене вразила, бо досі я собі такого не дозволяв. Кілька місяців тому, напруживши всі почуття, щоб вижити, я відтрутив ненависть геть, а то не зберіг би ясності думок. Далі йшли виснажливі місяці, коли я одужував від спатроленого Регалом отруєння. Я навіть Баррічу не міг всього розповісти, адже Веріті ясно наказав, щоб ніхто не знав про все, що сталося, більше, ніж слід. А зараз я стояв перед своїм принцом і тремтів од сили власного гніву. Раптом моє обличчя засмикалося у різких судомах. Це вразило мене достатньо, щоб я змусив себе заспокоїтися.

— Регал на це розраховує, — спокійно сказав я. Тим часом Веріті не ворухнувся і не змінився на виду, попри мій вибух. Поважно сидів край свого кінця столу, склавши перед собою пошрамовані роботою руки й дивлячись на мене темними очима. Я опустив очі на поверхню стола й торкнувся кінчиком пальця різьбленого завитка на розі.

— Він не шануватиме вас за те, що ви дотримуєтеся законів королівства. Вважатиме це слабкістю, яка дасть йому змогу уникнути справедливості. Може знову спробувати вас убити. Майже напевно повторить таку спробу зі мною.

— Тож ми обидва мусимо матися на бачності, правда? — м’яко зауважив Веріті.

Я підвів очі, щоб глянути йому в обличчя.

— І це все, що ви можете мені сказати? — спитав я, стримуючи своє обурення.

— Фітце Чівелрі, я твій принц і твій король-в-очікуванні. Ти присягав мені так само, як і моєму батькові. І якщо про це зайшла мова, ти присягав також моєму братові. — Веріті раптово встав, щоб перейти кімнату. — Справедливість. Це щось таке, чого ми завжди прагнемо, але ніколи не можемо втамувати цього прагнення. Ні. Ми мусимо вдовольнитися законом. Це тим важливіше, чим вище становище людини. Справедливість зробила б тебе наступним у лінії спадкоємства престолу, Фітце. Чівелрі був моїм старшим братом. Але закон каже, що ти народився у позашлюбному зв’язку, отже, ніколи не можеш претендувати на корону. Хтось міг би сказати, що я відібрав престол у сина свого брата. То чого я маю бути шокований тим, що мій молодший брат хоче відібрати його в мене?

Я ніколи не чув, щоб Веріті говорив таким тоном, щоб його голос був таким сильним, таким повним почуттів. Я мовчав.

— Ти думаєш, що я повинен його покарати. Я міг би це зробити. Не мушу доводити злочинності його поведінки, щоб зробити його життя неприємним. Можу вислати його з місією до Колдбея, давши якесь фіктивне доручення, і тримати його там, у некомфортабельних умовах, далеко від двору. Я міг би навіть обставити це як вигнання. Або ж залишити його при дворі, але настільки обтяжити неприємними обов’язками, що не матиме часу на свої розваги. Зрозуміє, що він покараний. Так само, як зрозуміє це кожен нобіль, що має хоч краплю глузду. Регалові симпатики стануть на його захист. Внутрішні герцогства вигадають якесь стихійне лихо у краю його матері, що вимагатиме присутності її сина. Опинившись там, він здобуватиме собі додаткову підтримку. Може виявитися, що він спроможний роздмухати суспільні заворушення, як він цього й прагне, а внутрішні землі королівства його підтримають. А навіть якщо до цього не дійде, він може спричинити достатньо замішання, аби поставити під сумнів єдність держави. Мені ж ця єдність необхідна, якщо я мушу захищати наше королівство.

Він скінчив свою мову. Звів очі й оглянув кімнату. Я супроводжував його поглядом. Стіни були обвішані його картами. Був тут Бернс, був Шокз, а ось Ріппон. На протилежній стіні Бакк, Ферроу та Тілт. Усе відтворено точною рукою Веріті, кожна річка нарисована синім чорнилом, кожне місто підписане. Ось його Шість герцогств. Він знав їх, як ніколи не знатиме Регал. Їздив цими дорогами, допомагав встановлювати прикордонні стовпи. Супроводжуючи Чівелрі, спілкувався з людьми, що заселяли прикордоння. Здіймав меча, захищаючи їх, знав, коли відкласти цього меча й виторговувати мир. Ким я був, щоб розповідати йому, як він має правити?

— То що ж ви зробите? — тихо спитав я.

— Триматиму його тут. Він мій брат. І син мого батька. — Принц налив собі вина. — Найдорожчий батькові, наймолодший син. Я пішов до батька-короля і висловив думку, що Регал буде більш задоволений своєю долею, якщо матиме більшу частку у правлінні державою. Король Шрюд погодився на це. Я передбачаю, що насамперед займатимуся захистом наших земель від червоних кораблів. Отож Регалові дістанеться завдання примноження прибутків, яких ми потребуватимемо, а також він матиме справу з внутрішніми проблемами, що можуть з’являтися. Звичайно, за підтримки кола шляхетних помічників. Він достатньо популярний, щоби впоратися з їхніми звадами й суперечками.

— І Регал цим задоволений?

Веріті легенько всміхнувся.

— Він не може сказати, що ні. Якщо хоче втримати образ молодого чоловіка, що спроможний правити й чекає нагоди показати це. — Він підняв келих і відвернувся, щоб глянути у вогонь. Єдиним звуком у кімнаті було потріскування полум’я, що поглинало дрова. — Коли прийдеш до мене