Українська література » Фентезі » Королівський убивця - Робін Хобб

Королівський убивця - Робін Хобб

Читаємо онлайн Королівський убивця - Робін Хобб
кросен, щоб привітати мене.

— Ой, встань, не дурій, — гукнула вона, побачивши мене схиленим. — Опускатися на коліно — це ідіотизм. А може, думаєш, дозволю тобі забути, як ти нечемно повівся, не прийшовши до мене одразу ж? Що ти мені приніс? Як мило! Звідки ти знав, що я це вивчаю? Знаєш, я обшукала всі бібліотеки замку й дуже мало знайшла про віщувальні палички!

Взяла у мене табличку й усміхнулася з гаданого подарунка. Лейсі підморгнула мені, зиркнувши через плече. Я відповів їй, ледь стенувши плечима. Глянув на леді Пейшенс, що примостила табличку поверх хиткого стосу їй подібних. Принцеса повернулася до мене. Якусь мить тепло до мене придивлялася, тоді прикликала на обличчя грізну міну. Брови над горіховими очима насупилися, а маленькі рівні губи стислись у тверду лінію. Ефект цієї суворості дещо псувало те, що тепер вона сягала мені лише по плече, а в її волоссі заплуталися два листочки плюща.

— Даруйте, — сказав я і відважно вишарпнув їх із неслухняних темних кучерів. Вона забрала їх у мене, наче це було чимось важливим, і поклала на вершині стосу табличок.

— Де ж ти був усі ці місяці, коли так тебе тут бракувало? — забідкалася вона. — Наречена твого дядька прибула кілька місяців тому. Ти пропустив церемонію вінчання, весільний бенкет, танці та збори шляхти. Я тут напружую всі сили, аби побачити, що з тобою поводяться як із сином принца, а ти сидиш там, уникаючи всіх товариських обов’язків. А повернувшись додому, не приходиш мене відвідати, а крутишся по замку, базікаючи аби з ким, і одягнений, як мандрівний лудильник. З якого дива ти обтяв так волосся?

Дружина мого батька, колись болісно вражена, що він сплодив дошлюбного бастарда, змінила давню огиду до мене на агресивні спроби мене вдосконалити. Інколи це було тяжче витримати, ніж попереднє ігнорування. У цю мить вона натискала на мене:

— Ти не думав, що тут тебе чекають товариські обов’язки, важливіші, ніж волочитися з Баррічем та пильнувати коней?

— Мені дуже прикро, міледі. — З досвіду я знав, що з Пейшенс краще не сперечатися. Її ексцентричність полонила колись принца Чівелрі. У гарні дні вона мене розважала, але цього вечора буря її емоцій накрила мене з головою. — Певний час я нездужав. Не почувався достатньо добре, щоб подорожувати. А коли нарешті одужав, нас затримала погода. Мені шкода, що я пропустив весілля.

— І це все? Це єдина причина твого запізнення?

Вона говорила різким тоном, наче підозрюючи якусь огидну брехню.

— Так, — поважно відповів я. — Але я про вас думав. Маю для вас гостинці у своїх в’юках. Я ще не забрав їх зі стайні, проте завтра ними займуся.

— А що це таке? — спитала вона, цікава, як дитина.

Я набрав повні груди повітря. Відчайдушно прагнув опинитися в ліжку.

— Це такий гербарій. Невеликий і простий, бо це ламкі речі, а більш оздоблені не витримали б дороги. Ч’юрди не вживають табличок чи сувоїв для опису рослин, як це робимо ми. Натомість це дерев’яна скринька. Відкривши її, ви побачите воскові моделі рослин, забарвлені належним кольором і насичені потрібним ароматом, щоб легше їх вивчати. Написи, звичайно, письмом ч’юрдів, а все-таки думаю, що вам сподобається.

— Звучить цікаво, — сказала Пейшенс, а її очі засвітилися. — Не можу дочекатися, щоб їх побачити.

— Може, принести йому крісло, міледі? — втрутилася Лейсі. — На вигляд геть недужий.

— Ох, звичайно, Лейсі. Сідай, хлопче. Розкажи, на що ти хворів?

— Я з’їв якесь чужинське зілля, і воно дуже мені пошкодило.

От. Це навіть відповідало правді. Лейсі принесла мені стільчик, і я вдячно сів. Мене накрила хвиля втоми.

— Ах, розумію. — Вона вже й викинула з голови мою хворобу. Зітхнула, оглянулася довкола й вимогливо спитала:

— Розкажи мені, чи ти колись думав про шлюб?

Раптова зміна теми була такою звичною для Пейшенс, що я мимоволі всміхнувся. Намагався зосередитися на цьому питанні. На мить я побачив Моллі, її щоки зарум’янилися від вітру, що розвівав її темне волосся. Моллі. Завтра, — обіцяв я собі. Сілбей.

— Фітце! Припини! Не дозволю тобі дивитися крізь мене так, начеб мене тут не було. Ти мене чуєш? З тобою все гаразд?

Я ледве змусив себе повернутися до дійсності.

— Не зовсім, — щиро відповів я. — День видався тяжким…

— Лейсі, принеси хлопцеві чашку вина з ягід бузини. Він має виснажений вигляд. Може, це не найкращий час для розмови, — завагалася леді Пейшенс. Уперше вона по-справжньому глянула на мене, в її очах з’явилася невдавана турбота.

— Можливо, — тихо натякнула вона, — я не все знаю про твої пригоди?

Я глянув на свої підбиті гірські черевики. Бажання зізнатися здійнялося в мені хвилею, а тоді ця хвиля опустилася й відпливла під тиском небезпеки, що Пейшенс довідається всю правду.

— Довга подорож. Погана їжа. Брудні заїзди з несвіжими постелями й липкими столами. Це все зібралося докупи. Не думаю, що ви хотіли б знати всі подробиці.

Сталася дивна річ. Наші очі зустрілися, і я збагнув, що вона бачить мою брехню. Повільно кивнула, приймаючи її необхідність, і відвела очі. Я задумався, скільки разів мій батько казав їй подібну неправду. І чого коштувало їй кивати головою?

Лейсі вклала мені в руки чашку вина. Я підняв її, і солодкий опік першого ковтка повернув мене до життя. Я тримав чашку обома руками, і мені вдалося поверх неї всміхнутися Пейшенс.

— Розкажіть мені, — почав я, і, всупереч моїй волі, голос у мене задеренчав, наче у старця. Я відкашлявся, щоб привести його до ладу. — Розкажіть, як вам тут велося? Так собі міркую, що поява в Оленячому замку королеви зробила ваше життя повнішим. Розкажіть мені про все, що я пропустив.

— Ох, — сказала вона, наче її вкололи шпилькою. Тепер настала черга Пейшенс опустити погляд. — Ти ж знаєш, що я з натури самітниця. І здоров’я часто мене підводить. Розваги допізна, танці та розмови змушують мене пізніше два дні відлежати. Ні. Я була представлена королеві та раз чи двічі сиділа біля неї за столом. Але вона молода, завжди зайнята, втягується у нове життя. А я стара дивачка, і моє життя заповнене власними інтересами…

— Кеттрікен поділяє вашу любов до рослин, — ризикнув я перебити її. — Ймовірно, вона б дуже зацікавилася…

Раптом

Відгуки про книгу Королівський убивця - Робін Хобб (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: