Королівський убивця - Робін Хобб

— Ніхто тебе не заступить. Дякую тобі. За все, що ти зробив за останні місяці. Я завдячую тобі життям. Не лише тому, що ти врятував мене від смерті. Але ти дав мені життя і те, ким я є. Ще відтоді, коли мені було шість років. Я знаю, що мій батько — Чівелрі. Але я ніколи його не бачив. Ти був моїм батьком день за днем, усі ці роки. Я не завжди міг належно це оцінити…

Барріч пирхнув і відчинив двері.

— Прибережи ці промови на випадок, як хтось із нас помиратиме. Йди звітуй, а тоді лягай спати.

— Єсть, — почув я власний голос і знав, що Барріч теж усміхнувся. Він протиснувся у двері, несучи Гендзів обід до стайні. Там був його дім.

А мій дім тут. Настав час прийняти це. Я витратив кілька хвилин, щоб розгладити вогке вбрання і провести рукою по волоссю. Зібрав зі стола наш посуд, а затим перекинув мокру куртку через плече.

Коли я йшов з кухні до коридору, а потім до Великої зали, то був вражений побаченим. Невже гобелени мають яскравіший вигляд, ніж досі? Невже розсипане на підлозі зілля завжди так солодко пахло, невже різьблені дерев’яні верхівки всіх дверей завжди так тепло виблискували? Я швидко вирішив, що це я просто радію, повернувшись нарешті додому. Але, зупинившись біля підніжжя сходів, щоб узяти свічку, аби присвітити собі дорогою до моєї кімнати, я помітив, що стіл не заляпаний воском. Ба більше: засланий вишиваним обрусом.

Кеттрікен.

Тепер в Оленячому замку була королева. Я мимоволі всміхнувся, маючи при цьому досить дурну міну. Доки мене не було, цей великий укріплений замок неабияк змінився. Чи це Веріті заворушився сам і розворушив своїх людей перед її приїздом, чи це сама Кеттрікен зарядила велике прибирання? Цікаво б дізнатися.

Піднімаючись сходами, я побачив ще й інші речі. Зникли споконвічні плями сажі над стінними свічниками. Навіть у закутках сходів не було пилюки. І павутини теж. Усі канделябри були заповнені свічками, що яскраво світилися. А в стійках для зброї на кожному майданчику стриміли готові до оборони клинки. От що означає, коли в замку є королева. Але не пригадую, щоб навіть за життя Шрюдової королеви Оленячий замок мав такий гарний вигляд, так пахнув чистотою чи був так ясно освітлений.

При дверях короля Шрюда вартував вічно похмурий ветеран, якого я знав ще відтоді, як мав шість років. Спершу він мовчки й уважно до мене придивився, тоді впізнав. Дозволив собі коротку усмішку, питаючи:

— Мусиш зголосити щось пильне, Фітце?

— Лише те, що я повернувся, — сказав я, а він кивнув. Звик уже до моїх приходів і відходів, часто у найдивніші години доби, але не належав до людей, які б щось припускали, робили висновки чи навіть розмовляли про це. Отож він тихо зайшов до королівської кімнати і сказав комусь, що прибув Фітц. За мить повернувся зі звісткою, що король викличе мене у зручний для себе час, а ще він радий, що я в безпеці. Я тихо пішов геть від дверей, зрозумівши з його слів більше, ніж зі слів будь-кого іншого. Шрюд ніколи не промовляв чемних, але марних фраз.

Далі по коридору містилися кімнати Веріті. Тут мене теж пізнали, але, коли я попросив вартовця сповістити Веріті, що я повернувся і хочу здати звіт, він відповів лише, що принца Веріті немає в його кімнатах.

— То він у вежі? — спитав я, задумуючись, навіщо він пильнує о цій порі року. Зимові бурі охороняють наше узбережжя від піратів принаймні ці кілька місяців.

На його обличчі повільно розповзлася усмішка. Побачивши моє здивоване обличчя, він весело вищирився.

— Принца Веріті немає в його кімнатах, — повторив він. А по тому додав: — Я простежу, щоб він дістав твоє послання, тільки-но прокинеться вранці.

Якусь мить я стояв, остовпівши, як бевзь. Тоді відвернувся й тихо пішов. Я відчував свого роду здивування. Це теж означало, що в Оленячому замку є королева.

Я видряпався ще на два поверхи й пішов коридором до своєї кімнати. Пахло затхлістю, у каміні не горів вогонь. Холодно, запущено, всюди пилюка. Хай там що, а цієї кімнати жіноча рука не торкалася. Вона здавалася пустою і безбарвною, наче келія. І все-таки тут тепліше, ніж у наметі на снігу, перина на ліжку була такою ж м’якою і товстою, як я її пам’ятав. Ідучи в бік ліжка, я скинув брудний дорожній одяг. Упав і заснув.

Розділ 3

Відновлення зв’язків

Найдавніша згадка про Старійшин у бібліотеці Оленячого замку міститься в пошарпаному сувої. Неясні плями на пергаменті змушують припускати, що для його виготовлення використано плямисту шкуру тварини, невідомої сучасним мисливцям. А сировиною для чорнила стали виділення восьминога та корінь лісових дзвіночків. Воно добре витримало випробування часом, куди краще, ніж кольоровий атрамент, уживаний для ілюстрацій і заставок у тексті. Цей атрамент не лише збляк і розплився, але й у багатьох місцях привернув увагу якихось личинок, що погризли пергамент, призвівши до його одубіння. Внаслідок цього він, колись гнучкий, став надто ламким, щоб його можна було розгорнути.

На лихо, найпошкодженішими виявилися внутрішні частини сувою, де наведені відомості про подорож короля Вайздома Мудрого, відсутні в будь-яких інших документах. Із фрагментарних залишків можна здогадатися, що якась гостра необхідність змусила Вайздома розшукувати вітчизну Старійшин. Королівські клопоти і нам відомі: піратські наїзди безжалісно плюндрували узбережжя. Певні уривки підказують, що він від’їхав у напрямку Гірського королівства. Не знаємо, чому король вважав, що ця дорога приведе його до вітчизни міфічних Старійшин. На жаль, останні етапи подорожі та опис зустрічі зі Старійшинами, мабуть, були багато ілюстрованими, бо тут пергамент перетворився на мереживо скалічілих уривків слів та частин рисунків. Ми нічого не знаємо про цю першу зустріч. Навіть гадки не маємо, як король умовив Старійшин стати його союзниками. Численні пісні, багаті на метафори, описують спуск Старійшин із гір як «бурю», як «хвилі припливу», «золотий ураган помсти» і «втілений у камені гнів», що мав відігнати піратів од наших берегів. Також легенди розповідають, наче Старійшини обіцяли Вайздому повернутися і захистити нас, якби Шість герцогств коли-небудь потребували допомоги. Це лише припущення, хоча, як багато хто вважає, його підтверджує вже факт розмаїття легенд, що описують цей союз. Але виклад цієї події, що його зробив писар короля Вайздома, назавжди втрачений через плісняву та черв’яків.