Королівський убивця - Робін Хобб

— Наш стайничий добре відомий зі своєї пристрасті до чарчини, леді королево, — глузував Регал. — Я підозрюю, що й сьогодні вони разом набралися.

— Звістка про смерть Веріті дуже його приголомшила, — просто сказав Барріч. За своїм звичаєм, виклав пояснення, а не перепросини. Ухопив мене за сорочку, підвів із підлоги. Мені не довелося прикидатися, що я невпевнено тримаюся на ногах, — я похитувався, аж доки він не втримав мене міцніше. Краєм ока я помітив, що блазень квапливо подає королю чергову порцію ельфійської кори. Молився, щоб ніхто йому не завадив. Доки Барріч виводив мене з кімнати, я почув, як королева Кеттрікен докоряє Регалові, кажучи, що він повинен бути внизу зі своїми гостями, та обіцяючи, що вони з блазнем вкладуть короля в ліжко. Коли ми піднімалися сходами, Регал та його охоронці з шумом спускалися. Він постійно щось бурмотів, а потім перейшов на вереск, що, мовляв, не дурень і розпізнає змову, коли її побачить. Це мене тривожило, але, на мою думку, він не здогадувався, що сталося.

Діставшись моїх дверей, я вже настільки отямився, що самостійно впорався із замками. Барріч зайшов слідом за мною.

— Коли б я мав пса, такого хворобливого, як ти, то вже б його добив, — дружелюбно зауважив він. — Тобі потрібно ще кори?

— Вона мені не завадила б. Але слабшу дозу. Чи є в тебе трохи імбиру, м’яти або ягід шипшини?

Він тільки глянув на мене. Я сів у крісло, а він тим часом розворушив пригаслий жар у моєму каміні, аж доки вогонь не розгорівся. Доклав дров, влив води до чайника й підігрів. Знайшов горщик, поклав туди розтерту кору, тоді відшукав горнятко і стер з нього пил. Наготувавши все, озирнувся довкола. Вираз його обличчя був невдоволеним.

— Чого ти так живеш?

— Як?

— У такій голій кімнаті, з такою убогою обстановкою? Я бачив зимові квартири в наметах затишніші за твій покій. Так, наче ти ніколи не розраховував провести тут довше, ніж одну-дві ночі.

Я знизав плечима.

— Ніколи над цим не задумувався.

На якусь мить запанувала тиша.

— А варто б, — неохоче сказав він. — І ще про те, наскільки часто ти буваєш поранений чи хворий.

— Тому, що сталося цього вечора, воно б не допомогло.

— Ти знав, як це на тебе подіє, а все-таки зробив.

— Я мусив. — Дивився, як він вливає окріп до горщика з ельфійською корою.

— Так-таки мусив? Мені здавалося, що блазень мав доволі переконливі аргументи проти. А ти однаково поперся. Ти й король Шрюд — обоє рябоє.

— Так.

— Я дещо знаю про Скілл, — тихо сказав Барріч. — Я був людиною короля у Чівелрі. Не часто, і я ніколи не був після того в такому поганому стані, як ти тепер. Ну, може, раз чи два. Але я відчував це піднесення, це… — він шукав слів, зітхнув. — Довершеність усього. Єдність зі світом. Чівелрі колись казав мені про це. Людина може потрапити в залежність, — так він казав. Тож шукатиме приводу для Скіллу, і врешті-решт буде ним поглинута.

За хвилину він додав:

— Це трохи схоже на запал битви. Рух без перешкод часу, почуття, наче ти сила, могутніша за саме життя.

— Оскільки я не можу самостійно скіллити, то не думаю, щоб це мені загрожувало.

— Ти часто пропонуєш себе тим, хто може.

Відверто сказано.

— Так часто, що охоче кидаєшся в небезпечні ситуації, якщо вони дають тобі ті самі емоції. Під час битви впадаєш у шал. Коли ти скіллиш, з тобою стається те ж саме?

Я ніколи не поєднував ці дві речі й не думав про них з цієї точки зору. Мене клюнуло щось схоже на страх. Я відштовхнув ці думки.

— Це мій обов’язок — бути людиною короля. І хіба ж це була не твоя ідея?

— Моя. Але я дав би блазневі себе переконати. А ти не вагався. Геть не думав, як це на тебе вплине. Може, тобі варто подбати про себе.

— Я знаю, що роблю, — сказав йому це гостріше, ніж збирався, а Барріч не відповів. Налив наготованого ним чаю і подав мені. На його обличчі було написано: «Подумай, що я сказав». Я взяв горнятко і втупився у вогонь. Він сів на моїй одежній скрині.

— Веріті живий, — тихо сказав я. Він прийняв це дуже спокійно:

— Я чув, як королева це сказала. Я ніколи й не вірив, що він мертвий.

І ще спокійніше додав:

— Але ми не маємо доказів.

— Доказів? Я з ним розмовляв. З ним розмовляв король. Хіба цього мало?

— Як на мене, то цілком достатньо. А для інших, ну…

— Коли король видужає, він підтвердить мої слова. Веріті живий.

— Сумніваюся, чи цього буде достатньо, щоб утримати Регала від проголошення себе королем-в-очікуванні. Церемонія запланована на наступний тиждень. Думаю, він би вже й цього вечора її влаштував, якби не те, що мусять бути присутніми всі герцоги.

Битва ельфійської кори з моїм виснаженням чи просто невблаганна навала подій стала причиною того, що кімната піді мною загойдалася. Я почувався так, наче кинувся перед воза, щоб його зупинити, але він мене переїхав. Блазень мав рацію. З того, що я зробив сьогодні ввечері, небагато користі. Хіба що Кеттрікен це принесло душевний спокій. Раптом мене переповнив відчай. Я відставив порожнє горнятко. Королівство Шести герцогств розпадалося. Мій король-в-очікуванні Веріті застане, повернувшись, лише вбогу тінь того, що залишив. Розділену країну, спустошене узбережжя, сплюндровану і спорожнілу Твердиню. Можливо, якби я вірив у Старійшин, то знайшов би спосіб запевнити себе, що все буде добре. Але тепер я міг бачити лише одне — свою поразку.

Барріч дивно на мене глянув.

— Лягай у ліжко, — порадив він. — Похмурий настрій є інколи наслідком зловживання ельфійською корою. Так принаймні я чув.

Я кивнув. Про себе міркував, чи не це могло бути причиною частого понурого настрою у Веріті.

— Дай собі по-справжньому відпочити. Зранку все може здатися кращим. — Він реготнув і по-вовчому вищирився. — З іншого боку, може й не здатися. Але