Королівський убивця - Робін Хобб
Він не робив мені жодних інших докорів. Відсунув засуви й тихо вийшов. Через багате вбрання й обережну ходу здався мені деформованим. Його попередні пістряві шати та постійні вистриби ніколи не справляли такого враження. Я безшумно зачинив двері й сперся на них, наче міг так прогнати майбутнє.
Я дуже старанно приготувався до вечірнього бенкету. Натягнувши нарешті найновішу одежу, яку зшила мені майстриня Гесті, виглядав майже так само добре, як і блазень. Я вирішив не поспішати з трауром за Веріті й навіть не вдавати жалоби. Коли спускався сходами, мені здавалося, що цього вечора більшість Твердині збирається у Великій залі. Очевидно, покликано всіх: і значних людей, і поспільство.
Я опинився за одним столом із Баррічем, Гендзом та іншими стаєнними челядниками. Це було найскромніше приділене мені місце, відколи король Шрюд узяв мене під своє крило, а все-таки ця компанія подобалася мені куди більше, ніж за вищими столами. Довкола почесних столів у Великій залі сиділи мало знайомі мені люди, герцоги та заїжджа шляхта переважно з Тілту та Ферроу. Звичайно, інколи траплялися знайомі обличчя. Пейшенс сиділа майже там, де їй і належало за рангом, а Лейсі — за столом переді мною. Ніде не видно було й сліду Моллі. Зрідка траплялися мешканці Баккіпа, все люди з добрим становищем, а більшість із них сиділа вище, ніж можна було сподіватися. Ввійшов король, спираючись на плече пишно перерядженого блазня, а слідом за ним Кеттрікен.
Її вигляд мене вразив. Вдягла просту тьмяно-коричневу сукню, а волосся обрізала на знак жалоби. Те, що зосталося, було не довшим, ніж ширина долоні, і, втративши свою багату вагу, стирчало довкола обличчя, як пух кульбаби. Здавалося, що разом із довжиною з нього зрізано й колір, і воно стало так само блідим, як у блазня. Я звик до тяжкого золотого плетива її кіс, тож тепер голова королеви видавалася дивно маленькою на широких плечах. Блідо-блакитні очі теж мали незвичний вигляд через почервонілі повіки. Вона не справляла враження королеви в жалобі. Радше скидалася на новий різновид придворного блазня. Я не бачив у ній нічого з моєї королеви, нічого з Кеттрікен у своєму саду, нічого з босоногої войовниці, що танцювала з мечем. Бачив лише жінку-чужинку, яка знову зосталася самотньою. На противагу їй, Регал був одягнений так розкішно, наче вибрався на зальоти, а рухався, як ловчий кіт.
Видовище, свідком якого я був того вечора, було так спритно сплановане і старанно розігране, як ляльковий спектакль. Був тут король Шрюд, тремтячий і худий, він кивав головою над своїм обідом або ж, усміхаючись, вів неясну розмову, ні до кого зосібна не звертаючись. Була королева-в-очікуванні, неусміхнута, тиха й сумна, ледь торкалася їжі. Головував над усіма Регал, сумлінний син, що сидів поруч із підупалим батьком, а біля нього — розкішно вдягнений блазень. Він раз у раз докидав до Регалових слів свої дотепи, завдяки чому принцова мова здавалася блискучішою, ніж була насправді. Решту Високого столу займали герцог і герцогиня Ферроу, герцог і герцогиня Тілту та їхні теперішні улюбленці з меншої шляхти цих герцогств. Герцогства Бернс, Ріппон і Шокз узагалі не представлено.
Після того, як внесено м’ясиво, було піднято два тости за Регала. Перший з них виголосив герцог Голдер Державець із Ферроу. Велемовно прославляв принца, називаючи його оборонцем королівства та вихваляючи швидкість його дій у Затишній бухті. Серед усіх цих похвал прозвучала ще одна: за мужність при ухваленні рішень, необхідних для вищого блага Шести герцогств. На цьому місці я нашорошив вуха. Проте все це було якимось неясним, вітання та величання, але жодного певного слова, що ж достеменно вирішив Регал. Коли б ця промова тривала довше, то перетворилася б на панегірик.
На початку тосту Кеттрікен випросталася і недовірливо глянула на Регала. Очевидно, не могла повірити, що він спокійно киватиме головою та усміхатиметься, вислуховуючи незаслужені похвали. Якщо хтось, окрім мене, помітив вираз обличчя Кеттрікен, то нічого з цього приводу не сказав. Другий тост, як і слід було здогадатися, проголосив герцог Рем із Тілту. Він запропонував випити за пам’ять короля-в-очікуванні Веріті. Це начебто було похвалою, але зверхньою. Герцог говорив про все, що Веріті намагався зробити, що планував, про що мріяв і чого бажав. Усі його здобутки звалено в Регалову тарілку, — і до цього мало що можна було додати. Кеттрікен, хоч це й здавалося неможливим, що далі, то більше блідла, а вираз її вуст ставав усе гіркішим.
Я думаю, що, коли герцог Рем закінчив, вона вже от-от мала встати й заговорити сама. Але тут майже квапливо підвівся Регал, здіймаючи свій щойно наповнений келих. Подав усім знак замовкнути, а затим простяг келих у бік королеви.
— Цього вечора надто багато було сказано про мене, а надто мало про нашу найпрекраснішу королеву-в-очікуванні Кеттрікен. Повернувшись додому, вона довідалася про свою тяжку втрату й поринула в тугу. Не думаю, однак, щоб мій покійний брат Веріті бажав туги з приводу своєї смерті, туги, яка б затьмарила усе, чого заслуговують здобутки його пані. Попри її стан, — знайома посмішка на Регаловому обличчі була небезпечно близькою до глузування, — вирішила заради свого прийомного королівства ризикнути і протиставитися червоним кораблям. Без сумніву, багато піратів загинуло від її доблесного меча. Не вагаючись скажу, що наших солдатів надихнув вигляд королеви, яка твердо вирішила битися від їхнього імені, незважаючи на те, чим ризикувала.
На щоках Кеттрікен з’явилися дві дуже червоні плями. Регал вів далі, а його промова затьмарювала опис вчинків Кеттрікен своєю зверхньою улесливістю. Нещирість його фраз якимсь робом звела її подвиг до рівня показухи.
Я даремно шукав очима при Високому столі когось, хто б її захистив. Якби я встав зі свого місця для простолюду та підняв голос проти Регала, то це виглядало б майже глузуванням. Кеттрікен, ніколи не певна свого місця при чоловіковому дворі, а тепер позбавлена його підтримки, геть знітилася. У Регаловому викладі її вчинки здавалися сумнівними й легковажними, а не сміливими й рішучими. Я бачив, як вона заціпеніла, і знав, що сама вона нічого про себе не скаже. Трапеза відновилася, а принижена королева відповідала похмурим мовчанням на непевні спроби короля Шрюда, що сидів поруч з
