Королівський убивця - Робін Хобб

Король-в-очікуванні Веріті зізнався мені, що перековані, схоже, цілковито непідвладні його здібностям Скіллу. Це, однак, не означає, що вони нечутливі до нього. Чи не скіллення Веріті притягало їх до Оленячого замку? Чи його дотик не пробудив у них голоду, можливо, згадки про те, що вони втратили? Якщо їх з такою силою тягло крізь лід та воду, завжди в напрямку Оленячого замку, то мотивація мусила бути дуже інтенсивною. Коли ж Веріті покинув Оленячий замок заради своєї місії, здавалося, що рух перекованих до Оленячого замку ослаб.

Чейд Фаллстар

Ми дісталися дверей короля Шрюда й постукали. Відчинив блазень. Я добре помітив, що після відходу короля Воллес залишався внизу, серед бенкетарів.

— Впусти мене, — тихо сказав я, коли блазень на мене зиркнув.

— Ні, — твердо заперечив він. Почав зачиняти двері.

Я підпер їх плечем, а Барріч мені допоміг. Це було вперше й востаннє, коли я вдався до сили проти блазня. Мене не тішив доказ того, що фізично був сильніший за нього. Погляд блазневих очей, коли я його подужав, був не таким, який хотілося б бачити на обличчі друга.

Король сидів біля каміна, бездумно бурмочучи. Королева-в-очікуванні змучено сиділа поруч з ним, а Розмері дрімала біля її ніг. Побачивши нас, Кеттрікен здивовано встала.

— Фітц Чівелрі? — тихо спитала вона.

Я поспіхом рушив до неї.

— Я багато чого мушу пояснити, а часу на це маю мало. Бо те, що повинен зробити, слід зробити зараз, цього вечора. — Я ненадовго замовк, вирішуючи, як найкраще це пояснити. — Пам’ятаєте, як ви заприсяглися Веріті?

— Звичайно! — Вона глянула на мене, як на божевільного.

— Він використав Августа, одного з членів групи Скіллу, щоб прийти й постати перед вами, у ваших думках, аби показати вам своє серце. Це ви пам’ятаєте?

Вона зашарілася.

— Звичайно, що так. Але я не думала, наче хтось достеменно знає, що тоді трапилося.

— Дехто знає.

Я озирнувся довкола й побачив, як Барріч із блазнем прислухалися до нашої розмови, широко розплющивши очі.

— Веріті скіллив до вас через Августа. Він сильний скіллер. Ви це знаєте, знаєте, що так він охороняє наше узбережжя. Це спадкова магія, талант династії Провісників. Веріті успадкував його від свого батька. А я частково від свого.

— Навіщо ти це мені розповідаєш?

— Бо я не вірю, що Веріті мертвий. Мені казали, що свого часу король Шрюд теж мав сильний Скілл. Це вже не так. Це вміння вкрала у нього хвороба, як украла ще багато чого іншого. Але, якщо нам вдасться переконати його спробувати, якщо ми зуміємо спонукати його до цього, я можу дати йому свою силу, щоб його підтримати. Він міг би дістатися Веріті.

— Це його вб’є, — позбавленим виразу голосом сказав блазень. — Я чув, чого Скілл вимагає від людини. У мого короля не зосталося нічого, що він міг би віддати.

— Я так не думаю. Коли ми дістанемося Веріті, то він негайно перерве зв’язок, якщо його батькові щось загрожуватиме. Він не раз припиняв брати у мене силу, якщо боявся завдати мені шкоди.

— Навіть блазень бачить хиби твоєї логіки. — Блазень шарпонув манжет своєї нової гарної сорочки. — Якщо ти й дістанешся Веріті, звідки нам знати, що це правда, а не удавання?

Я відкрив було рота у гнівному протесті, але блазень застережно підняв руку.

— Очевидно, мій любий, любий Фітце, ми всі мусимо тобі вірити, бо ти наш друг і в тебе на серці лише наші найкращі інтереси. Але можуть бути й інші, що сумніватимуться у твоїх словах і неупередженості. — Його сарказм обпік мене, наче кислота, але я змусив себе стояти тихо. — А якщо ти не дістанешся Веріті, то що нам залишається? Вичерпаний і висушений король, якого невдовзі оголосять недієздатним. Скорботна королева, яка, на додачу до всього іншого, мусить питати себе, чи не оплакує чоловіка, що досі живий. Це найгірше з можливих оплакувань. Ні. Ми нічого не здобудемо, навіть якщо тобі вдасться, бо нашої віри в тебе замало, аби втримати колеса, які вже закрутилися. Якщо ж ти програєш, ми можемо багато втратити. Аж надто багато.

Їхні очі втупилися в мене. Навіть у темних очах Барріча світилося питання, наче він засумнівався в мудрості того, до чого сам мене схилив. Кеттрікен стояла нерухомо, намагаючись не накинутися на голу кістку надії, яку я кинув їй до ніг. Я пошкодував, що не знайшов часу попередньо порозмовляти з Чейдом. Але навряд чи зумію ще раз зібрати в цій кімнаті їх усіх, без Воллеса і з Регалом, зайнятим унизу. Це мусило відбутися зараз або ніколи.

Я глянув на того єдиного, що не стежив за мною. Король Шрюд бездіяльно придивлявся до стрибків і гри язичків полум’я у каміні.

— Він залишається королем, — тихо сказав я. — Спитаймо його й дозвольмо йому вирішити самому.

— Це нечесно! Він не при собі! — Блазень кинувся поміж нас. Став навшпиньки, щоб заглянути мені в очі. — Від цих трав, якими його поять, він слухняний, як запряжений у плуг кінь. Скажи йому, щоб перерізав собі горлянку, то він тільки почекає, щоб ти подав йому ножа.

— Ні. — Голос дрижав, утратив свій тембр і силу. — Ні, блазню, аж так далеко ще не зайшло.

Ми чекали, неспроможні навіть дихнути, але король Шрюд нічого більше не сказав. Нарешті я повільно перетнув кімнату, присів біля нього навпочіпки, намагаючись змусити його очі зустрітися з моїми.

— Королю Шрюде! — благально промовив я.

Його погляд скерувався до мене, відхилився, неохоче повернувся. Нарешті він глянув на мене.

— Ви чули все, про що ми розмовляли? Мій королю, ви вірите, що Веріті мертвий?

Він розхилив губи. Язик за ними був сірим і обложеним. Він глибоко зітхнув.

— Регал сказав мені, що Веріті мертвий. Він мав звістку…

— Звідки? — лагідно спитав я. Він повільно похитав головою.

— Посланець… я думаю.

Я повернувся до інших.

— Це мав би принести посланець. З гір, бо досі Веріті вже мусив бути там. Він майже дістався їх, коли Барріча відіслано. Я не вірю, щоб посланець приїхав аж з гір і не затримався б, щоб передати таку звістку самій Кеттрікен.

— Це могла бути естафета, — неохоче сказав