Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко

— Не думаю, що це можна назвати підозрілою обставиною, — озвався Владислав. — Інна ще в школі обрала своєю майбутньою спеціальністю математичну фізику, а на першому курсі активно вивчала функціональний аналіз та теорію груп.

— Дуже корисні дисципліни, — схвально мовив реґент. — Хоча маґія не підпорядковується фізичним законам, методи математичної фізики широко застосовуються для аналізу складних маґічних явищ. Я цілком припускаю, що Метр, помітивши вашу схильність до математики, ненав’язливо скерував ваш інтерес на ту її галузь, яка становить найбільшу практичну цінність для чаклунів. Але це ще не означає, що він навмисно створив таку ситуацію, що ви захотіли послухати мої лекції і тим самим дозволили мені виявити ваш прихований дар. Та й подальші Метрові вчинки свідчать про те, що наша зустріч не входила в його плани. Коли я повідомив його про свою знахідку, він прибув на наступне заняття, буцім для того, щоб подивитися на вас. А потім сказав мені, що вам краще дати спокій на найближчі п’ять-шість років, мовляв, ваш дар ще нестійкий і поки його чіпати не можна.

У мене тьохнуло серце. Від Сандри я знала, що, за рідкісним винятком, усі дівчата, народжені з даром вищого маґа, втрачають його ще немовлятами. Я була першим таким винятком за останню тисячу років, і мені зовсім не хотілося позбуватися своєї надзвичайної сили. Попри те, що часом вона завдавала мені чимало клопотів, я вже звикла до неї — чи, радше, звикла почуватися унікальною…

— Але ж це… Це ж неправда?

— Авжеж ні, — заспокоїв мене Ференц Карой. — Якщо ваші здібності пробуджені й діють, то ви маєте здоровий, повноцінний дар, і його втрата вам не загрожує. Як засвідчує досвід, нівелювання дару відбувається ще на початковому етапі його формування — або в материнській утробі, або в перші три місяці життя. У старшому віці жодного такого випадку не зафіксовано — ні з хлопчиками, ні з дівчатками. А проте, я повірив Метрові, повірив беззастережно, і мало того — відтоді втратив до вас будь-який інтерес і нітрохи не здивувався, коли ви припинили відвідуват семінар. Я ніби забув про ваше існування. Щоправда, іноді згадував про вас, але якось побіжно, мимохідь, і в мене не виникало ні найменшого бажання вас рошукати.

— А я уникала зустрічей з вами, — сказала я. — Того дня я раптом зрозуміла, що поки не готова до сприйняття матеріалу такого рівня складності, і це боляче вдарило по моєму самолюбству. Тому вирішила більше не ходити на ваші лекції, щоб не здаватися цілковитою дурепою.

— Гадаю, ці думки навіяв вам Метр.

— А з вами він також щось зробив?

— Поза будь-яким сумнівом. І хоча я не зміг виявити слідів навіювання, воно напевно було, бо інакше не можна пояснити мої подальші дії… вірніше, мою бездіяльність. Адже ви, Інно, перша за півтори тисячі років жінка вищий маґ, і те, з якою легкістю я викинув вас із голови, що перестав цікавитися вами, що більше нікому не розповів про своє, без перебільшення, епохальне відкриття — все це не просто дивно, це дико, це неймовірно. Лише в листопаді наступного року я схаменувся й почав вас шукати, але на той час ви з Владиславом уже зникли. До речі, тоді я вперше почув про вас, юначе, — додав реґент, звертаючись до мого чоловіка. — Доти я не знав про ваше існування і попервах навіть не був певен, чаклун ви чи ні. Тільки після того, як мені стала відома історія вашого всиновлення, я зрозумів, що ви не просто випадкова жертва обставин, а така ж фігура в Метровій грі, як і Інна.

— Швидше пішак, — похмуро зауважив Владислав.

Ференц Карой похитав головою й промовив з легким докором:

— Дуже погано, якщо ви справді так думаєте. Надмірна скромність шкідлива, а у вашому становищі вона неприпустима. Недооцінюючи себе, ви водночас недооцінюєте свій вплив на події, а це може призвести до катастрофічних наслідків. Ви з Інною належите до двадцяти п’яти наймогутніших людей в усьому світі, до того ж Метр, останній з Великих, від самого народження дбав про вас, і хай там що ви думаєте про його опіку, сам факт такої пильної уваги багато про що свідчить. Потім були ваші пригоди на Аґрісі, де ви двоє, ще такі юні та недосвідчені, подолали леґендарного чорного чаклуна Женеса і завдали Нижньому Світові найнищівнішої за останню тисячу років поразки. Ну, а ваша зустріч у Колодязі з посланцями Вишніх — узагалі випадок безпрецедентний. Усе це робить вас в очах простих людей мало не обранцями Небес, а в очах чаклунів… та й в очах чаклунів, мабуть, також.

— А ви не думаєте, що те видіння було… ну, просто видінням? — нерішуче запитав Владислав. — Щось на зразок колективної ґалюцинації.

— У певному сенсі це й була ґалюцинація, — погодився реґент. — Але вона відображала об’єктивну реальність вищого рівня, яку ваша свідомість інтерпретувала у звичних для вас образах. На відміну від інших людей, що переживали схожі видіння, ви маєте переконливий доказ того, що не стали жертвою своєї розбурханої уяви.

Ми відразу збагнули, про який доказ ідеться. Наприкінці видіння Рівал де Каерден дав нам точну подобу меча, що висів на стіні у зброярні Кер-Маґні, і пояснив, що це — його внутрішня сутність, тоді як на Ланс-Оелі знаходиться лише фізична оболонка. Коли ж Владислав зауважив, що свого часу ця фізична оболонка боляче вжалила його, мої брати, Сіґурд та Ґійом, запевнили нас, що надалі це не повториться, оскільки тепер ми володіємо внутрішньою сутністю меча. Прибувши в Кер-Маґні, ми переконалися, що меч верховного короля справді визнає нас своїми господарями і більше не „пручається“. Ми взяли його із собою на Основу, навіть не підозрюючи, який фурор це викличе серед тутешніх інквізиторів.

Владислав простягнув руку й торкнувся ефеса меча, що лежав на невисокому столику між нашими кріслами. Я відчувала, що в нього крутиться на язиці одне питання,