Коли дивишся в безодню - Олег Євгенович Авраменко
— Я розумію тебе, Владе, — відповіла я, міцніше пригорнувшись до нього. — Розумію, як тобі важко. Я вірю, що ми знайдемо твого хлопчика, захистимо його та Сандру від Веліала, захистимо й самих себе… І взагалі, все в нас налагодиться, все буде гаразд, ми з усім упораємося — хай там що чекає нас у майбутньому.
А наше майбутнє досі залишалося туманним і невизначеним. Усупереч поширеній думці, що Ференц Карой знав про Метрові плани щодо нас і діяв з ним заодно, сувора правда полягала в тому, що ми звалилися йому, як сніг на голову, і він уявлення не мав, що з нами робити. Реґент, утім, не сумнівався, що ми і є ті самі спадкоємці, про яких ішлося в заповіті верховного короля, одначе він не наважувався офіційно оголосити про це до завершення обумовленого Метром трирічного терміну. Таким чином, ми опинилися при дворі у вельми двозначному становищі — не гості, але й не господарі, — що завдавало чимало проблем, як нам самим, так і всім, хто нас оточував. Гадаю, реґент радо повернув би нас у Кер-Маґні, але за наявних обставин це вже не уявлялося можливим — надто багатьом людям було відомо про наше існування, а головне, про нас знали в Нижньому Світі. І, схоже, знали набагато більше, ніж будь-хто на Гранях…
*
…На нашу першу зустріч із Ференцом Кароєм, яка відбулася в земній штаб-квартирі Інквізиції, ми покладали величезні надії. Сподівалися, що нарешті отримаємо вичерпні пояснення всьму, що з нами сталося, дізнаємося, що ж насправді планував Метр і яке майбутнє він для нас готував, а крім того, з’ясуємо тайну походження Владислава. На жаль, надії ці не виправдалися, і після нашої розмови загадок лишилося не менше, ніж було до неї.
Не буду втомлювати вас розповіддю про те, як на Ланс-Оелі ми лише на два дні розминулися із загоном інквізиторів, а також про подальшу нашу подорож на Основу і про пошуки там контакту з Інквізицією. Зазначу тільки, що найбільше клопотів ми мали із загоряними, які аж чманіли від самого факту перебування на леґендарній Землі й кілька разів мало не вскочили в халепу від цілковитого незнання тамтешніх правил поведінки. А що ж до інквізиторів, то їх ми розшукали несподівано легко, навіть не залишаючі меж Києва. Їхній начальник, Ференц Карой, саме був у Вічному Місті, куди ми могли потрапити щонайраніше за півтора місяці, проте жодних ускладнень через це не виникло — маґічна техніка інквізиторів, навіть в умовах Основи, дозволяла усунути більшість незручностей віддаленого спілкування і досягти повного ефекту присутності співрозмовника. Об’ємне зображення реґента, зіткане з тисяч найтонших променів світла просто в повітрі, виявилося таким реальним і переконливим, що якби нас не попередили заздалегідь, ми б вирішили, що він перебуває з нами в одній кімнаті. Тільки тоді ми зрозуміли, що вислів „поговорити наживо“, який зазвичай вживався чаклунами для позначення якісного візуального зв’язку, нітрохи не був перебільшенням.
— Боюсь, молоді люди, я мушу засмутити вас, — сказав реґент, вислухавши нашу розповідь. — Як бачу, ви не сумніваєтеся в моїй причетності до цієї історії й чекаєте від мене пояснень. На жаль, я можу поділитися з вами лише своїми здогадами та припущеннями, не більше того. Хочете вірте, хочете ні, але я нічого не знав про Метрові плани, і все, що з вами трапилося, для мене цілковита несподіванка.
— Ви нічого не знали? — недовірливо мовила я, неабияк приголомшена його словами. — Але ж це неможливо! Як тоді ви поясните нашу зустріч в університеті півтора року тому? А присутність Метра на одному з ваших семінарів… Я ж не помиляюся, то був він?
Реґент ствердно кивнув:
— Так, Інно. То справді був Метр, і він приходив через вас. Але висновки, що їх ви зробили з цього факту, помилкові. До того дня, коли ви вперше прийшли на семінар, я уявлення не мав про ваше існування і вже поготів не знав, що від самого народження ви перебуваєте під наглядом. Я навіть не зразу виявив ваші латентні здібності — це на Гранях маґічну ауру видно за милю, а в умовах Основи непробуджений дар, навіть такий сильний, як у вас, помітити важко. Для цього треба спеціально придивитися. Лише на шостому чи сьомому занятті, точно не пам’ятаю, я придивився до вас — і уявіть мій шок, коли я виявив, що ви є вищим маґом! Певна річ, я негайно доповів про свою неймовірну знахідку Метрові. Ну, а він і взнаки не дав, що знає вас.
— Отже, нашу зустріч було підлаштовано?
Ференц Карой втомлено знизав плечима. За час що минув від тоді, як я бачила його на семінарах в університеті, він помітно змарнів. Чи то на нього так вплинули останні події, чи то тягар верховної влади в Імперії виявився надто важким, а може, його просто наздогнала старість. За Сандриними словами, реґентові було вже за сто сімдесят років — а це поважний вік навіть для вищого маґа…
— Коли йдеться про Метра, не можна нічого стверджувати напевно, а проте я гадаю, що він тут ні до чого. На мою думку, це був просто збіг — і не такий уже й неймовірний. За давно заведеним розпорядком, у Нічиї Літа на Основі постійно несе вахту леґіон інквізиторів, охороняючи її від проникнення нечисті з прилеглих Граней. Посаду начальника вахти почергово обіймають вищі керівники Інквізиції, а позаминулого року якраз і була моя черга. Взагалі, охорона Основи, хоч і відповідальна, але доволі нудна справа. Тому я вирішив у вільний час викладати — є в мене така слабинка, люблю, знаєте, навчати молодь. Ваш університет я обрав з тієї простої причини, що він був поруч: як ви вже знаєте, з часів
